Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте активи підприємства і їхній склад.

2. Що входить до складу власного і позикового капіталу підприємства?

3. Склад основних засобів і їхня первісна вартість.

4. Як виконується переоцінка основних засобів?

5. Які методи обчислення амортизаційних відрахувань використовуються в даний час в економіці?

6. Як визначити амортизаційні відрахування за прямолінійним методом?

7. Як визначити амортизаційні відрахування за методом зменшуваного залишку?

8. Як визначити амортизаційні відрахування за прискореним (регресивним) методом?

9. Як визначити амортизаційні відрахування за кумулятивним методом?

10. Як визначити амортизаційні відрахування за виробничим методом?

11. Норми амортизаційних відрахувань за податковим методом.

12. Як визначається балансова вартість на кінець і початок періоду?

13. Як визначаються коефіцієнти надходження і вибуття основних засобів?

14. Охарактеризуйте показники фондовіддачі і фондоємності основних засобів.

15. Що розуміється під режимом роботи підприємства?

16. Як визначаються коефіцієнти інтенсивного, екстенсивного й інтегрального використання устаткування?

17. Як визначається середньозважене значення виробничої потужності підприємства за календарний період?

18. Що входить до складу нематеріальних активів підприємства?

19. Склад і структура оборотних активів підприємства.

20. Що таке норма запасу і норматив оборотних коштів?

21. Як здійснюється нормування запасів сировини і матеріалів?

22. Як здійснюється нормування незавершеного виробництва?

23. Як здійснюється нормування запасів готової продукції.

24. Як здійснюється нормування витрат майбутніх періодів.

25. Охарактеризуйте оборотність оборотних коштів за визначений період часу.

26. Як визначається коефіцієнт закріплення оборотних коштів?

27. Що дає скорочення оборотності?

28. Як визначається оптимальний розмір замовлення сировини?

29. З якою метою використовуються методи оцінки запасів FIFO, LIFO і середньозважений.

30. Як визначається потреба підприємства в оборотних коштах?

II.2. Кадри підприємства

2.2.1. Персонал підприємства і його характеристика

З усієї сукупності ресурсів підприємства особливе місце займають трудові ресурси. Перетворення матеріальних ресурсів відбувається в результаті взаємодії засобів виробництва і праці людей, що беруть участь у виробничій діяльності.

На рівні окремого підприємства замість терміна „трудові ресурси” найчастіше використовують терміни кадри чи персонал.

Під кадрами підприємства розуміється сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, що знаходяться з підприємством у відносинах, регульованих договором найму.

Як правило, це кваліфікований склад працівників, який в залежності від ступеня участі у виробничій діяльності поділяється на промислово-виробничий і непромисловий персонал.

Кадри підприємства, що безпосередньо займаються виробництвом продукції (послуг) являють собою промислово-виробничий персонал. Це працівники основних, допоміжних, підсобних і обслуговуючих цехів, науково-дослідних, конструкторських, технологічних організацій і лабораторій, що знаходяться на балансі підприємства, заводоуправління, а також служби зайняті капітальним і поточним ремонтом устаткування і транспортних засобів підприємства в цілому.

До непромислового персоналу підприємства мають відношення працівники торгівлі, суспільного харчування, житлового господарства, медичних і оздоровчих установ і курсів, установ дошкільного виховання і культури, що знаходяться на балансі підприємства.

Незалежно від сфери застосування праці весь персонал підприємства підрозділяється на категорії. В даний час прийнято виділяти наступні категорії персоналу: робітники, службовці, фахівці і керівники. В залежності від характеру виконуваних функцій керівники можуть бути прилічені до фахівців, якщо їхня діяльність вимагає наявності спеціальних технічних знань, або до службовців, якщо виконувані ними функції таких спеціальних знань не вимагають.

Робітники, зазвичай, підрозділяються на основних і допоміжних.

До групи основних відносять робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції (верстатники, оператори автоматичних установок і т.п.); до допоміжних – робітників, що обслуговують трудові процеси, виконувані основними робітниками (наладчики устаткування, підношувачі, прибиральники, складські робітники і т.д.)

До керівників відносяться особи, наділені повноваженнями приймати управлінські рішення й організовувати їхнє виконання. Вони підрозділяються на лінійних, що очолюють відносно відособлені господарські системи, і функціональних, що очолюють функціональні відділи чи служби.

На державних підприємствах до категорії керівників відносяться працівники, що займають посади керівників підприємства і їх структурних підрозділів, заступники директора, начальника, керівника, завідуючого і т.д., а також головні фахівці (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік, головний технолог, головний економіст і ін.).

До категорії фахівців належать працівники, зайняті інженерно-технічними, економічними, бухгалтерськими, юридичними й іншими аналогічними видами діяльності.

До власне службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування і діловодство (агенти, касири, контролери, діловоди, обліковці, креслярі та ін.).

В залежності від характеру трудової діяльності кадри підприємства підрозділяються за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.

Розмаїтість трудових функцій, виконуваних і основними, і допоміжними робітниками, вимагає, при плануванні потреби в них і при вивченні фактичної структури робочої сили, угрупування робітників за професіями, а в межах кожної професії – за рівнем кваліфікації.

Професійно – кваліфікаційна структура персоналу складається під впливом професійного і кваліфікаційного поділу праці. Під професією зазвичай розуміють вид (рід) трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки. Кваліфікація характеризує міру оволодіння працівниками даною професією і знаходить відображення в кваліфікаційних (тарифних) розрядах, категоріях. Тарифні розряди і категорії є показниками, що характеризують рівень складності робіт.

Стосовно до характеру професійної підготовленості працівників використовується і таке поняття, як спеціальність, що визначає вид трудової діяльності в рамках однієї і тієї ж професії (приміром, професія – токар, а спеціальності – токар-розточник, токар-карусельник). Диференціація в спеціальностях за однією і тією ж робочою професією найчастіше пов’язана зі специфікою застосовуваного устаткування.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається зміна чисельності і питомої ваги окремих професій і професійних груп виробничого персоналу. Чисельність інженерно-технічних працівників і фахівців зростає більш швидкими темпами в порівнянні з ростом чисельності робітників при відносній стабільності питомої ваги керівників і технічних виконавців. Ріст числа категорій працівників обумовлений розширенням і удосконалюванням виробництва, його технічної облаштованості, зміною галузевої структури, появою робочих місць, на яких необхідна інженерна підготовка, а також зростаючою складністю продукції, що випускається. Очевидно, що подібна тенденція збережеться й у майбутньому.

Управління кадрами (персоналом) підприємств являє собою частину менеджменту, пов'язану з трудовими ресурсами підприємства. Його основними задачами є: задоволення потреби підприємства в кадрах; забезпечення раціонального розміщення, професійно-кваліфікаційного і посадового просування кадрів: ефективне використання трудового потенціалу підприємства.

Управління кадрами пов’язано з розробкою і реалізацією кадрової політики, що включає планування, наймання і розміщення робочої сили; навчання, підготовку і перепідготовку працівників; просування по службі й організацію кар'єри; ротацію кадрів; умови наймання, праці і її оплату; забезпечення формальних і неформальних зв'язків, створення комфортного психологічного клімату в колективі.

При зарахуванні на посаду штатним працівником громадянин укладає з підприємством трудову угоду, що часто має форму контракту.

У трудовому договорі фіксується:

• факт прийому громадянина на роботу;

• посада, на яку прийнятий громадянин;

• характер його трудових обов'язків і умови праці;

• оклад (тарифна ставка, розряд) працівника;

• термін найму;

• умови припинення угоди.

Характер трудових обов'язків і умови праці зазвичай визначаються Правилами внутрішнього розпорядку (місце роботи, час початку і закінчення робочого дня, перерв у роботі, число робочих днів у тижні, можливість і умови понаднормових робіт, відряджень, роботи вдома і т.д.) і посадовими інструкціями.

Для виконання визначеного обсягу робіт підприємство може укладати з працівником підприємства контрактний договір. У ньому фіксується зміст і результат роботи, її вартість і терміни виконання.

У трудовому договорі необхідно визначити термін, на який прийнятий працівник. У цьому випадку договір називається „терміновим”, і працівник автоматично звільняється після закінчення цього терміну (з можливістю висновку нового термінового договору). Якщо термін закінчення договору в ньому не передбачений, то договір розглядається як „безстроковий”.

Працюючого за трудовим договором можна звільнити з роботи тільки в рамках визначеної процедури і на підставах, передбачених трудовим законодавством.

Працюючий за трудовим договором автоматично є членом трудового колективу і може мати право власності на частину майна підприємства, створеного при його участі.

У договорі фіксується також, що підприємство має обов'язки перед своїми працівниками. Основні обов'язки підприємства зводяться до наступних:

• створення необхідних умов праці;

• страхування працівників підприємства (пенсійне, медичне, державне соціальне страхування);

• своєчасна і повна оплата праці працівників;

• охорона праці і т.д.

Підприємець, що організує роботу свого підприємства в умовах суттєвої невизначеності, не повинен форсувати найом працівників за трудовими угодами. Спочатку доцільно використовувати більш гнучку форму договірних відносин, а саме, договір підряду.

Договір підряду є однією з форм договорів цивільно-правового характеру, докладно регламентованих в Цивільному кодексі.

Договір підряду створюється між підприємством-замовником і громадянином – підрядчиком на виконання конкретної роботи з представленням конкретного результату за визначений час і визначену винагороду.

Підрядчик не є членом трудового колективу підприємства, але входить (у період дії договору) у середню облікову чисельність працівників підприємства. Це істотно при рішенні питання про можливість віднесення підприємства до категорії малих. У ряді випадків виникаючим труднощам з перевищенням чисельності на підприємстві можна запобігти, укладаючи договір з єдиним підрядчиком, що залучає до виконання завдання субпідрядників, наприклад, цілу бригаду виконавців.

Розрахунок підрядчика із субпідрядниками при цьому переходить у повне його ведення.

Підприємство включає суму оплати праці підрядчика в заробітну плату підприємства і нараховує на неї відрахування.

Якщо у підрядчика при виконанні роботи виникають матеріальні витрати, і це було передбачено договором, то вони відносяться на матеріальні витрати підприємства.

Якщо підрядчик є індивідуальним підприємцем, зареєстрованим у податкових органах у встановленому порядку, то вся сума робіт за договором підряду, у тому числі й оплата праці підрядчика, відноситься на матеріальні витрати підприємства як послуги, і нарахування на розмір оплати праці підрядчика у фонди соціального страхування не здійснюються. Це дозволяє істотно знизити витрати підприємства на виконання роботи підрядчиком. Необхідно мати на увазі, що всі ці норми фактично починають діяти тільки в тому випадку, коли вони прямо зафіксовані в договорі.

На початковому етапі роботи підприємства доцільно максимально широко використовувати договір підряду для оформлення відносин із громадянами, що залучаються для виконання робіт в інтересах підприємства.