Глава 7. Бюджет та бюджетні правовідносини

217

глядами на бажані масштаби й характер діяльності уряду. Те саме властиве й муніципальним фінансам.

У зв'язку з постійним рухом та завданнями, що їх має бю­джет як основний фінансовий план держави, з'являється потре­ба в чітко налагодженій системі управління бюджетом, щоб за­безпечити своєчасне й повне надходження доходів, та в системі раціонального, цільового, планового й ефективного використання коштів. Саме з цього випливає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повно­важень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону (рішення органу місцевого самоврядування) на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності орга­нів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки припи­си закону мають конкрстио-адреспий характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає на орган ви­конавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити їх на фінансування видатків, пов'язаних із виконан­ням закріплених функцій. Водночас бюджет — це «шори» для виконавчої влади, остання має право розпоряджатися коштами лише в його межах¹.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план фор­мування та використання фінансових ресурсів для забезпе­чення завдань і функцій, що їх здійснюють органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п. 1 ч. 1 ст. 2).

Державному бюджету належить центральне місце в системі публічних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльнос­ті держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Головне призначення публічних фінансів — через різноманітні фінансові інституції сприяти успішному еко­номічному й соціальному розвитку держави та місцевих громад, забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. Досягають цього через методи й форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та муніципальних органів влади і вико-

¹ Цю якість бюджету встановили досить давно. Наприклад, див.: На­родная знциклопедия научньїх'ь и нрикладньїхь знаний: в 14т./ Харьков. о-во распрострапсния в народе грамотносте; предисл. В. Я. Данилевского. — Т. XII. Политическая зкономия. — М.: тип. т-ва П. Д. Смтина, 1911.— С. 408.

риетаїшя їх на розвиток економіки, забезпечення соціальних га­рантій населенню, утримання органів усіх лапок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фіпапсо-ноі'о механізму системи управління в державі. Від того, наскіль­ки він досконалий, залежать темпи економічного й соціального розвитку, добробут громадян. Важливо те, скільки фінансових ресурсів від загальної їх кількості, створюваних у державі, вона акумулює у своєму розпорядженні й на що використовує. Проте ці загальні показники ще не повністю характеризують ефектив­ність фінансового механізму.

Тому в сфері мобілізації, розподілу й використання публіч­них фондів коштів (а бюджет є яскравим прикладом таких фон­дів) дістає відображення бюджетна політика — діяльність органів державної влади щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподілу й перерозподілу бюджетних ре­сурсів та забезпечення всеохопного контролю за їх використан­ням. Залежно від структури бюджетних видатків така політика має соціальне, економічне, військове спрямування тощо.

В Україні, згідно з Конституцією, бюджетна політика повин­на мати соціально-економічне спрямування. Базуючись на нор­мах чинного законодавства, передусім Основного закону та Бю­джетного кодексу, державна влада, втілюючи бюджетну політику, визначає засади бюджетного устрою країни та побудову її бюдже­тної системи, а також організацію міжбюджетних відносин¹.

¹ До напрямів бюджетної політики належать: сприяння процесу збалан­сованої макроекономічної стабілізації, подоланню інфляційних процесів та структурній перебудові; здійснення структурних реформ за критерієм еко­номічного зростання і підвищення рівня економіки України; провадження податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів та послуг усіх форм власності та зменшення податкового тиску на них; оптимізація рівня бюджетного дефіциту, держав­ного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування; пошук додаткових джерел доходів бюджету; формування взаємовідносин у бюджетній системі в напрямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів.

Бюджетна політика реалізується через застосування двох органічно по­в'язаних складових: бюджетної стратегії (довгостроковий курс бюджетної політики) та бюджетної тактики (методи реалізації бюджетної політики на короткий термін). Бюджетна політика є складовою фінансової політики дер­жави. Бюджетний механізм (тобто сукупність засобів, що їх застосовує дер­жава з метою організації бюджетних відносин та забезпечений належних умов для економічного і соціального розвитку), за допомогою якого вона реалі­зується, — складова фінансового механізму.

218

Модуль 2. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

Глш 7. БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

219

Сутність бюджету реалізується через його функції. Основ­ними функціями бюджету є розподільна та контрольна. Зокре­ма, виконуючи розподільну функцію, держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень із метою їх якнай­ефективнішого подальшого використання. Основою бюджетно­го розподілу є чистий дохід, що утворюється в суспільстві про­тягом відповідного періоду. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює такого багатопрофільного перерозподілу як по верти­калі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міні­стерствами й відомствами, між галузями та блоками галузей, територіальний розподіл тощо.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі спеціальних державних або недержавних структур кон­тролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контроль­ної функції сприяє оптимальному руху бюджетних ресурсів як щодо їх збирання, так і щодо розподілення.

До функцій бюджету належить і забезпечення економічної безпеки держави, її суверенітету тощо. Водночас усі функції бю­джету, як і власне його існування, спрямовані на виконання го­ловного його призначення — задовольнити потреби суспільства, державних та громадських інституцій у грошових коштах.