694 Модуль 4. Грошовий обіг та ринки фінансових послуг...

ції на валютному ринку. Попит і пропозиції визначаються платіж­ним балансом країни — наявністю в ньому активного або пасивно­го сальдо.

При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвер-тованість валюти, за якою здійснюють операцію, оскільки вона впли­ває на купівельну спроможність валюти. Під конвертованістю валю­ти розуміють її здатність бути обміненою на валюти інших країн і міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвер-тованість. Головний критерій такого розмежування полягає у відсут­ності або наявності валютних обмежень у законодавстві країн, що здійснюють емісію цих валют. За ступенем конвертованості націона­льні валюти поділяють на вільно конвертовані, частково конвертова­ні, неконвертовані.

Істотну роль у класифікації валют відіграють резервні валюти. Такими є валюти держав, у яких центральні банки іноземних країн та міжнародні фінансові інституції формують власні валютні резер­ви. До резервних валют, зокрема, належать долар США, британський фунт стерлінгів, євро.

Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на інозем­ну валюту встановлює НБУ відповідно до законодавства Украї­ни про валютне регулювання. Постанова Правління НБУ від 04.02.1998 р. № 34 запровадила Класифікатор іноземних валют залежно від рівня їх конвертованості, відповідно до якого валю­ти поділено на три групи: 1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень можна обміняти на інші валюти; 2) валюти з обмеже­ною конвертованістю; 3) неконвертовані валюти, які не підляга­ють обміну на інші валюти і курси яких НБУ не визначає.

У законодавстві України вживається термін «офіційний ва­лютний курс» — курс валюти, офіційно встановлений НБУ як уповноваженим органом держави (ст. 1 ЗУ «Про Національний банк України»). Згідно зі ст. 36 цього Закону Нацбанк установ­лює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні НБУ використовує золото­валютний резерв, купує та продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування й застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Відповідно до ст. 46 зазна­ченого Закону НБУ провадить девізну валютну політику на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до іно­земних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках. Усі ці заходи пов'язані із запровадженням та підтриманням валютного режиму.

Глава 25. Правові засади валютного регулювання та валютного... 695

Валютний режим — установлений порядок здійснення операцій із валютними цінностями. Його визначає ІІБУ и ме­жах своєї грошово-кредитної політики.

За класифікацією Міжнародного валютного фонду, нині у світі практикують п'ять основних типів валютних режимів: курс, фіксова­ний щодо однієї валюти; курс, фіксований щодо кошика валют; з об­меженою гнучкістю; з керованою гнучкістю; незалежно плаваючий курс. При режимі фіксованих курсів обміну влада встановлює спів­відношення обміну між національною одиницею та іноземними валю­тами. Підвищення курсу називають ревальвацією, зниження — дева­львацією. Плаваючий курс — система, за якої пропорції обміну валют встановлюють у результаті взаємодії ринкових попиту та пропозиції (при тому, що влада не регулює ринок). Прибічники плаваючого кур­су вважають, що його запровадження автоматично підтримує світову економіку в рівновазі. Водночас з 1973 р. світова валютна система базується на режимі переважно плаваючих обмінних курсів. Україна входить до групи країн з керованими плаваючими курсами.

Форми й методи провадження валютної політики залежать від конкретних умов розвитку економіки, етапу платіжних ба­лансів, міжнародних відносин, а також внутрішньої та зовніш­ньої політики держави. До форм та методів валютної політики, як правило, зараховують валютні обмеження, зміну паритетів (девальвацію й ревальвацію), регулювання ступеня конвертова­ності валюти, режиму валютного курсу, дисконтну й девізну по­літику, в тому числі валютні інтервенції.

Девальвація — зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, здійс­нюване в законодавчому порядку. Ревальвація, навпаки, полягає у збільшенні золотого змісту грошової одиниці або підвищенні її курсу щодо валют інших країн, здійснюваному державою в офіційному по­рядку. Валютна інтервенція — втручання центральних банків у ва­лютні операції з метою підвищити або знизити курс валюти своєї країни чи іноземної валюти. У випадках, коли країна зацікавлена у підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масо­вого продажу іноземної та купівлі національної валюти. Я кию ж мета протилежна — зниження курсу національної валюти, здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.

Аналізуючи положення теорії економіки, фінансів, фінансо­вого права, можна дійти висновку, що валютна система ста­новить державно-правову форму організації міжнародних

696

Модуль 4. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА РИНКИ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ...

валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів: 1) національна валюта; 2) умови обрання «мостів» валюти держави; 3) паритет націо­нальної валюти; 4) режим курсу національної валюти; 5) наяв­ність або відсутність валютних обмежень у країні; 6) національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни; 7) регла­ментація використання міжнародних кредитних коштів обігу; 8) режим національного валютного ринку та ринку золота; 9) дер­жавні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни¹.

НБУ забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-про-дажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загаль­ний попит і пропозицію грошей в Україні. Економічну суть зо­лотовалютних резервів становлять фонди коштів, створені для забезпечення стабільності власної грошової одиниці й плато­спроможності держави.

Чинне законодавство (ст. 47 ЗУ «Про Національний банк України») до структури золотовалютного резерву НБУ зарахо­вує: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервну позицію у Міжнародному валютному фонді; іноземну валюту у вигляді банкнотів та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), оплачувані в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпе­чення їх надійності та ліквідності.

Високі золотовалютні резерви створюють можливості для регу­лювання валютного ринку, курсу валюти, зовнішньої торгівлі тощо, хоча і є, певною мірою, «замороженою» часткою національного багат­ства. Міжнародний валютний фонд рекомендує такі оптимальні розмі­ри золотовалютних резервів щодо різних за рівнем розвитку держав: а) для розвинених країн — співвідношення обсягу офіційних валют­них резервів до сукупного сальдо платіжного балансу за поточними операціями і балансу руху капіталів та кредитів за короткострокови-

¹ Зокрема, подібні підходи використовують у багатьох працях, присвя­чених проблемам грошей і валютних відносин. Наприклад, див.: Гальчин­ський А. Теорія грошей / А. Гальчинський. — К.: Основи, 1998. — С. 320—321; АртемовН. М. Валютний контроль/ Н. М. Артемов. — М., 2001. — С. 60—63; Алисов Е. А. Валютнне отношсния в Украине / Е. А. Алисов. — Харьков : Консум, 1998. - С. 24-26.