16 Модуль 1. Публічна фінансова діяльність і фінансове право

Е. Нікбахт і А. Гроппеллі визначали фінанси як «застосуван­ня різноманітних економічних прийомів для досягнення макси­мального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкла­деного в справу»¹.

Сучасна фінансова наука також не дає однозначного визна­чення суті фінансів. Тим більше, що багатогранність цього по­няття дає можливість вивчати його з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо. Так, у гносеології під фінансами розуміють науку, що досліджує питання здатності людей керувати витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певно­го періоду².

Кардинальні зміни у розуміння фінансів вносять і сучасні процеси глобалізації, впливу яких зазнають національні систе­ми господарювання та сучасна світова економіка. Експерти Між­народного валютного фонду (далі — МВФ) визначають її як зростаючу економічну взаємозалежність країн усього світу вна­слідок зростання обсягу та різноманіття трансграничних транс­акцій товарів, послуг і міжнародних потоків капіталу, а також завдяки дедалі швидшій дифузії технологій³.

Якщо у XX ст. системотвірну роль у світі відігравали кілька економічно та технічно передових держав, то відтепер на неї пре­тендує не лише ширше коло держав, а й глобалізований капітал (транснаціональний), міжнародні фінансові центри та організа­ції. Це дозволяє робити висновок, що відбувається уніфікація економічних, фінансових, культурних та образотворчих правил, формування світової інформаційної мережі та становлення си­стеми глобального управління ресурсами планети⁴.

Сьогодні вже можна визначити основні напрями, якими здійснюється рух грошових потоків у світовому господарстві. Зокрема, це взаємовідносини між суб'єктами господарювання усередині як однієї країни, так і різних країн; взаємовідносини

¹ Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія) : навч. посіб. / В. М. Опарін. — К.: КНЕУ, 2002. - С. 6.

² Е. Войіе. Ріпапсе / Е. Войіе, К. Мєгіоп. - Ргепїісе Наїї, а РЕС, 2000. - Р.38.

³ \УогМ Есопотіс ОінЛоок. - Мау 1997. - Р. 45.

^А Белов В. А. Глобализация и финансовое право / В. А. Белов // Актуаль­ніше проблеми финансового права Республіки Беларусь, России, Украйни / нод ред. Д. В. Винницкого. - СПб.: ИД СИГУ, 2006. •- С. 129.

17

Глава 1. Фінанси та фінансова система

між урядами різних держав та міжнародними (в т. ч. фінансови­ми) організаціями; взаємовідносини держав і суб'єктів світогос-подарських зв'язків із міжнародними фінансовими інституція­ми. Отже, світові фінансові потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами, забезпечують перерозподіл капі­талів та робочої сили між країнами.

У свою чергу, головними каналами руху фінансових потоків є валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-про­дажу товарів і послуг; іноземні інвестиції в основний і оборот­ний капітали; операції з цінними паперами та іншими фінан­совими інструментами; валютні операції; міжнародне сприяння іншим країнам та державні внески в міжнародні організації. Тому цілком можна погодитися: до головних функцій, що їх викону­ють фінансові потоки, забезпечуючи міждержавний перероз­поділ грошових коштів, належать сприяння іноземному інвес­туванню, активізація операцій із цінними паперами та іншими інструментами, розширення діапазону валютних операцій¹.

Характеризуючи фінанси, слід виходити з таких ключових елементів, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Фі­нансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єк­та до іншого. Вони характеризують розподільні, перерозиоділь-ні та обмінні процеси й матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу, фінансова діяльність втілюється у фор­муванні доходів та здійсненні витрат певним суб'єктом.

Об'єктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ото­тожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Сфери функціонування грошей і фінансів перетинаються в певному сегменті; вони взаємопов'язані та взаємозалежні, але не тотож­ні. Фактично гроші є інструментом фінансових відносин.

Окрім грошей такими фінансовими інструментами (їіпап-сіаі іпзтгитепіз) є цінні папери (облігації, ощадні сертифіка­ти, чеки та іп., так звані цінні папери першого порядку), що як об'єкт фінансової діяльності повинні мати грошове вираження й певний мінімальний обіг, бути ощадними або розрахункови­ми, а не товарними. До об'єктів фінансової діяльності належать і валютні цінності. Останні мають відповідати вимогам валют -

¹ Міжнародні фінанси. Зазнач, праця. — С. 34--35; Михайлом Д. И. Миро-вой фипаїк'оинй рьпюк: тендепции и инструмсптьі / Д. И. Михайдов. — М., 2000. С. 47 48.

2-219

їв Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

ГЛІМ 1, ФІНАНСИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

19

ного законодавства (валюта є законним засобом платежу на те­риторії держави, її не можна вилучати з обігу, дорогоцінні мета­ли й каміння мають відповідати технічному вміщенню й бути допущеними до господарського обігу тощо).

Зазначені три об'єкти фінансових відносин відображають три основні сегменти фінансового ринку, на яких працюють фі­нансові посередники, — ринок капіталів, ринок цінних паперів (вторинний) та валютний ринок. Водночас зрозуміло, що зазна­чені три групи фінансових інструментів є лише узагальненням усього їх розмаїття. Так, на міжнародних та національних фінан­сових ринках уже давно використовують такі ключові фінансо­ві інструменти (що сполучають у собі інноваційні фінансові тех­нології), як ф'ючерси, форварди, опціони, свопи, варанти тощо, що належать до деривативів, або цінних паперів другого порядку. Зазначені фінансові інструменти є об'єктом не лише фінан­сових відносин, а й фінансових операцій. Фінансові операції — це дії, спрямовані на організацію та управління грошовими та грошово-кредитними відносинами, що виникають при форму­ванні й використанні фінансових інструментів. Застосування терміна «фінансові інструменти», а не «гроші», має об'єктивні причини: фінансові операції (трансакції) можуть зумовлювати­ся як грошовими платежами чи переказами (розрахунки, транс­фери тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, кредит, франчайзинг і т. ін.).

Загалом фінансові операції поділяють на такі види: 1) опе­рації з переказу грошей (трансфер, акредитив, інкасо, банків­ський переказ); 2) інвестиційні операції (оренда, лізинг, траст, кредит, франчайзинг); 3) спекулятивні операції (свопінг, ва­лютний арбітраж, процентний арбітраж, валютна спекуляція); 4) операції з капіталом (страхування, кредитування, застава, ва­лютна іпотека). Слід зауважити, що далеко не всі з перелічених фінансових операцій є предметом регулювання саме фінансово­го права, однак усі вони мають кілька спільних рис, серед яких визначальною є спільний об'єкт — фінансові інструменти¹.

' Чинне фінансове законодавство України до фінансових відносить такі операції, як унесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей із рахунка на рахунок; обмін валюти; надання послуг із випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отри­мання позики або кредиту; страхування (перестрахування); падання фінан­сових гарантій та зобов'язань; довірче управління портфелем цінних паперів;

І нмгумі і і іиіо, будь-яка держава має власні фінанси (фінансо-ііі ресурси), що беруть участь в обігу в готівковій і безготівковій формах. Такі фінанси поділяються на публічні (державні) та приватні (недержавні). Грошовими коштами, які належать до публічних фінансів, розпоряджаються органи державної влади, ирі лин місцевої влади та місцевого самоврядування через відпо-підпі фонди. До публічних фінансів можна віднести і ті фонди, і ці і їх створюють для задоволення інтересів певних груп населен­ий, (-ііме ці фінанси є предметом вивчення фінансового права.

До складу приватних (недержавних) фінансів входять гро­ші іві кошти, що належать приватним особам та домогосподар-етиам, юридичним особам — підприємцям та не підприємцям гоїцо. І І,і грошові кошти є предметом регулювання норм цивіль­ного і і рава. Водночас приватні фінанси у певних випадках підпа-дають під дію фінансово-правових норм (наприклад, при стяг­ненні податків, зборів, інших обов'язкових платежів) і беруть участь у перетворенні з приватних на публічні¹.

Фінанси мають ряд функцій, через які розкриваються їх най­важливіші ознаки, риси, властивості. Основними функціями публічних фінансів є розподільна, перерозподільна та контро­лююча. Розрізняють також стимулюючу, дестимулюючу, нако­пичувальну, установчу, організаційну функції. Значення їх для фінансового права полягає в тому, що вони становлять його ма­теріальний зміст.

Розподільна функція фінансів втілюється в тому, що держава гарантує забезпечення відповідних суб'єктів необхідними фі­нансовими ресурсами, підтримує суспільні пропорції між части­нами сукупного суспільного продукту, національного доходу, сприяє розширеному відтворенню. Ця функція реалізується на стадії формування первинних фондів базового рівня (доходів домогосподарств, прибутків підприємств тощо), тобто тих, су­купність яких формує національний дохід держави².

фінансовий лізинг; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; надання послуг із випуску, купівлі, про­дажу й обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових пошто­вих переказів та інших платіжних інструментів; відкриття рахунків тощо.

¹ Особливості публічних фінансів буде розглянуто в наступних пара­ графах.

² Валовий національний дохід розглядається в системі національних ра­ хунків як загальний обсяг первинних доходів, отриманих резидентами даної

2*

20

Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

ГЛ*М 1. ФІНАНСИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

21

Розміри зазначених фондів можна визначити лише після надходження запланованих доходів — як податкових, так і непо­даткових. Зазначені процеси становлять зміст перерозподільної функції фінансів: відбувається формування так званих вторин­них доходів держави та їх перерозподіл між первинним і наступ­ними власниками. Наприклад, при сплаті податків й інших обо­в'язкових платежів суми переходять від платника у власність держави (або місцевої влади). В свою чергу, із державного фонду коштів (державного бюджету) фінансові ресурси можуть бути передані у власність місцевій громаді як міжбюджетний транс­фер — дотації вирівнювання, або субвенції.

Що стосується контролюючої функції фінансів, то вона орга­нічно пов'язана з двома попередніми і випливає із природи фі­нансів. Розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів об'єктив­но потребує постійного контролю — на всіх стадіях фінансової діяльності, всіх суб'єктів, на внутрішньому і зовнішньому рів­нях, у правових формах, визначених чинним законодавством.

Отже, фінанси — це відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного про­дукту та частини національного багатства у зв'язку з форму­ванням грошових доходів і накопичень у громадян, суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування та держа­ви і використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Водночас фінанси — пс просто гроші, доходи або видатки. Це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опо­середковуються через доходи й видатки фізичних осіб, юридич­них осіб—суб'єктів господарської діяльності, фінансових посеред­ників, органів місцевого самоврядування, держави, міжнародних фінансових інституцій тощо.

країни. Суму первинних доходів країни визначають на підставі внутрішньо­го валового продукту, який характеризує обсяг товарів і послуг, вироблених резидентами даної країни, та кількісно відрізняється від обсягу первинних доходів, одержаних резидентами даної країни, на сальдо первинних доходів, отриманих із-за кордону та переданих за кордон. Для економічно розвинених країн сальдо первинних доходів, отриманих та переданих за кордон, є пози­тивним; для держав, що розвиваються — від'ємним. Тому в розвинених країнах національний дохід більший від валового внутрішнього продукту, а в краї­нах, що розвиваються, — менший.

Фінанси є відносинами з формування, розподілу та викори­стання грошових фондів. Вони пов'язані з грошовими коштами, пле їх не можна ототожнювати з ними. Економісти говорять, що обіг фінансів пов'язаний із перерозподілом через фонд накопи­чення (який поділяється на розширене відтворення та утворен­ня резервних фондів) та фонд споживання (який поділяється на фонд суспільного та фонд особистого споживання)¹.

Набуваючи нормативно-правового закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають об'єктом дослідження юрис­пруденції, в тому числі — фінансового права. Зазначають, що правова категорія фінансів проявляється в тих формах, які прий­няті та використовуються сьогодні законодавством². Тому необ­хідно розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух грошових коштів, і як систему понять, категорій, закріпле­них та використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собі­вартість, ціна тощо). Саме фінанси як система правовідносин визначають зміст явища. Законодавче ж їх закріплення лише свідчить, наскільки наразі ці відносини усвідомлені, зрозумілі, сприйняті, в якій формі їх закріпив законодавець. Тому визна­чального значення набуває необхідність постійно поєднувати зусилля фінансового права та фінансового законодавства, які загалом повинні спиратися на науку фінансового права.