§ 5. Правові засади розподілу доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи

Існування бюджетів різних рівнів, з одного боку, та значна неоднорідність фінансового стану різних регіонів України та верств населення — з іншого, об'єктивно зумовлюють перероз-подільні процеси фінансових ресурсів. Механізм перерозподі­лу бюджетних коштів є об'єктом централізованого державного регулювання і багато в чому визначається системою оподатку­вання, монетарною політикою, макроекономічними факторами, які перебувають у безперервному русі та розвитку¹. Відповідно, об'єктивною необхідністю є постійне вдосконалення самого ме­ханізму.

Правове закріплення та розподіл доходів і видатків між дер­жавним бюджетом та місцевими бюджетами здійснює передусім Бюджетний кодекс України, а також поточні акти про бюджет. Між ланками бюджетної системи різних рівнів доходи розподі­ляють згідно із загальнодержавними законами, а всередині лан­ки — відповідно до рішень місцевих органів влади.

Основним джерелом розподілу доходу між територіями є дер­жавний бюджет. Світова практика виробила три основні моделі бю­джетних систем, що існують у зарубіжних країнах. Перша передбачає

¹ Пацурківський П. С. Правові насади фінансової діяльності держави: проблеми методології / П. С. Пацурківський. Чернівці: Ііид-во ЧДУ, 1997. — С. 104.

264

Модуль 2. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО

Глна 8. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

265

пайовий розподіл податків між різними адміністративними рівням 11 влади. За кожним рівнем бюджетів закріплено певні паї доходів під податків. Друга модель характеризується тим, що різні рівні влади застосовують однакову базу оподаткування, встановлюючи власні по­даткові ставки, тобто загальна ставка дорівнює сумі податкових ставок усіх рівнів влади. Третя встановлює повне розмежування окремих податків між різними рівнями влади, закріплюючи їх законодавчо за різними бюджетами. Як правило, модель системи бюджетів уряд краї­ни формує шляхом комбінування елементів усіх трьох моделей, але домінує якийсь один підхід¹.

Держави здійснюють фінансове вирівнювання, що передба­чає регулювання доходів і видатків органів місцевого самовря­дування. Слід зазначити, що доцільність вирівнювання визнано не лише бюджетним законодавством. Зокрема, ст. 9 Європей­ської хартії про місцеве самоврядування містить положення, яке передбачає необхідність захищати фінансово слабші органи місцевого самоврядування шляхом запровадження процедур фінансового вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті усунути вади, обумовлені нерівним розподілом потен­ційних ресурсів фінансування і фінансового тягаря. Головним інструментом вирівнювання практично у всіх країнах залиша­ються трансферти.

Наукове обґрунтування оптимального розміру централізації величини фінансових ресурсів у бюджетній системі є важливим і актуальним завданням. Рівень централізації у кожному кон­кретному періоді визначається фінансовою політикою держави, виходячи з умов, що склалися в її народногосподарському ком­плексі. Так, необхідність структурної перебудови економіки, її територіального розміщення вимагатиме вищого рівня концен­трації ресурсів у бюджеті для їх перерозподілу на зазначені цілі. Крім того, у власності держави перебуватимуть галузі економі­ки, які потребують бюджетної підтримки. На рівень централізації у бюджеті фінансових ресурсів впливають також система соці­альних гарантій, забезпечена законодавством держави, витрати на оборону, державне управління, економічні відносини з інши­ми державами тощо.

¹ Лук'яненко І. Аналіз західного досвіду політики вирівнювання регіо­нів / І. Лук'яненко // Матеріали форуму експертів «Система державних фі­нансів України: шляхи забезпечення прозорості та оптимальної децентра­лізації фінансових потоків». — К.: КЦІСЗ, 2001.— С. 64.

При розробці механізму регулювання економіки, и якому бюджету належить одна з центральних ролей, слід ураховувати, що однаково негативні наслідки мають як надмірна концентра­ція фінансових ресурсів у бюджеті, так і їх замала частка. Ринко­ва економіка неспроможна успішно функціонувати без втручан­ня держави, яке здійснюється насамперед через бюджет.

Провідну роль у бюджетній системі України відіграє держав-иий бюджет. Із нього фінансуються витрати на державні заходи у сфері господарського та соціально-культурного будівництва, на оборону, утримання органів державної влади й державного управління. Через державний бюджет перерозподіляються час­тини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. У свою чергу, бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господар­ського та соціально-культурного будівництва, здійснюваного ор­ганами місцевого самоврядування.

На відміну від ЗУ «Про бюджетну систему України», Бю­джетний кодекс містить конкретизацію доходів лише місцевих бюджетів, не визначаючи при цьому конкретного переліку дохо­дів державного бюджету (до складу якого зараховують податко­ві, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти, гранти, дарунки). Це зроблено задля того, аби мати змогу оперативно реагувати на зміну переліку надходжень, перед­усім податкових, після прийняття Податкового кодексу Украї­ни та реформи податкової системи держави.

Отже, доходи державного бюджету щороку визначає Вер­ховна Рада України, їх закріплюють у відповідному законі, при­чому в ньому законодавець не розрізняє понять податкових та неподаткових надходжень і включає їх до загального переліку дохідних джерел.

Зокрема, відповідно до ЗУ «Про Державний бюджет Украї­ни на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835-УІ (зі змінами), до дохо­дів загального фонду державного бюджету належать: податок на додану вартість; податок на прибуток підприємств (окрім подат­ку на прибуток підприємств комунальної власності); збір за спе­ціальне водокористування; збір за спеціальне використання лі­сових ресурсів державного значення; платежі за користування надрами загальнодержавного значення; акцизний збір із вироб­лених в Україні товарів (окрім установлених винятків); акциз-

266

Модуль 2. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО