Глава 2. Публічна фінансова діяльність

53

ється імплементація норм податкового, банківського, валютного законодавства.

Розширення ЄС із єдиною валютною системою сприяє збіль­шенню обсягів використання євро у зовнішньоекономічних відно­синах України, орієнтації її економіки на кілька основних конвер­тованих валют, завдяки чому зменшуються валютні ризики для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та держави загалом.

Суттєву роль у цьому процесі має відіграти і вступ України до СОТ 16 травня 2008 р.

§ 2. Правові форми публічної фінансової діяльності

Правову основу публічної фінансової діяльності становлять фінансово-правові акти, що є складовою національного законо­давства України. За своїми юридичними характеристиками во­ни поділяються на три основні групи: нормативно-правові, фі­нансово-планові й індивідуальні.

Нормативно-правові фінансові акти — офіційні письмові документи, прийняті чи видані уповноваженими на це суб'єк­тами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, які спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері фінансової діяльності та містять нормативні приписи (тобто такі, що мають неперсо-ніфікований характер, розраховані на багаторазове застосуван­ня та чия чинність не вичерпується одноразовим виконанням). У встановлених законодавством випадках нормативно-правові фінансові акти підлягають державній реєстрації¹.

¹ Вимоги щодо державної реєстрації нормативно-правових актів міс­тяться в Указах Президента України «Про державну реєстрацію нормат­ивно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 3.10.1992 р. № 493 та «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996 р. №468, а також постановах Кабінету Міністрів України «Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та здійснення правової інформатизації України» від 11.12.1996 р. № 1504 і «Про Порядок ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» від 23.04.2001 р. № 376.

Чинний Порядок проведення державної реєстрації нормативно-право­вих актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного дер­жавного реєстру нормативно-правових актів затверджено наказом Міністер­ства юстиції України від 25.11.2002 р. № 102/5.

До мормативно-правових фінансових актів належать Бюд­жетний кодекс України, закони України, що визначають пра­ці ший статус уповноважених у сфері фінансової діяльності ор­ганік (наприклад, «Про Рахункову палату», «Про державну податкову службу в Україні») або встановлюють правові режи­ми фінансової діяльності (скажімо, «Про банки і банківську ді­яльність», «Про порядок погашення зобов'язань платників по­датків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), накази й інструкції Міністерства фінансів України, постанови правління НБУ тощо.

Єдиний допоки кодифікований акт у сфері фінансової діяль-11 ості — Бюджетний кодекс України — визначає засади бюджетної системи України, її структуру, принципи, правові засади функ­ціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відно­син та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Зазначені акти можна класифікувати за цілим рядом ознак. Наприклад, за органами, що їх видають: 1) закони України; 2) нідзаконні нормативно-правові акти. До останніх належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів Украї­ни, нормативно-правові акти міністерств та відомств із питань, що входять до їх компетенції (зокрема, акти Міністерства фінан­сів України, Державного казначейства України), нормативно-правові акти, що їх видають державні регулятори на ринках фі­нансових послуг (НБУ, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), тощо.

Є цілий ряд інших класифікацій: за сферою дії — загально­обов'язкові, спеціальні, локальні; за часом дії — визначено-стро-коні та невизначено-строкові; за характером волевиявлення — акти встановлення, зміни та скасування норм права і т. ін.

Нормативно-правові фінансові акти слід розробляти з до­триманням пормагивпо-правового стилю, якому притаманні за­гально-правові таспеціальпо-правові вимоги. До загальних вимог належать відсутність експресивності; зв'язаність і послідовність, точність і ясність, простота викладу, лаконічність і компакт­ність. До спеціально-правових вимог — відповідність своїй при­роді (інформаційній, регулятивній або охоронній), мовна стан-дарі пзованість, певна композиційність (графічність)¹.

¹ Катілттій В. С. Правотворчість: теоретичні та логічні засади / В. С. Ко-іі.ин.сі,кий, І. II. Козинцев. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 42—46.