§ 2. Поняття, зміст і структура екологічної культури юриста

Екологічна культура юриста (екологія — від греч. оіко8 — будинок, природа, батьківщина, 1о§оз — навчання, знання) — сис­тема екологічних знань, умінь і навичок, що дозволяють реалізува­ти екологічні права й обов'язки, виступати охоронцем природного

навколишнього середовища.

Зміст екологічної культури юриста:

Екологічна свідомість	Екологічні відносини	Екологічна поведінка
екологічні ідеї, еко­логічні цінності, екологічні установки	екологічна взаємо­дія, екологічний конфлікт і ін.	екологічний учинок, еко­логічні наслідки, екологі­чна практика й ін.
Теоретичний аспект	Практичний аспект

Структура екологічної культури юриста:

1) оволодіння екологічними знаннями (наприклад знаннями про те, що екологічна діяльність виражається через функції: природо-збереження; природовідновлення; природовдосконалювання; захист

¹ Див.: п. 17 «Віденської декларації про злочинність і правосуддя: відповіді на виклики XXI століття», що прийнята на X Конгресі ООН по попередженню зло­чинності і поводженню з правопорушниками. Відень, 10—17 квітня 2000 року.

Економічна та екологічна культура юриста 325

людини від згубного впливу природи); широка інформованість про стан навколишнього природного середовища і її впливу на здоров'я населення;

2. усвідомлення цінності і необхідності екологічних знань; переко­наність у необхідності оздоровлення навколишнього природного се­редовища, попередження і зменшення наслідків, шкідливих для лю­дини і навколишнього середовища;

3. уміння використовувати екологічні знання в професійно-право­вій діяльності; участь у системі конкретних екологічних відносин, у діяльності по екологічній безпеці і здатність передбачати наслід­ки своєї участі в ній.

Екологічна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, природи і держави від реальних або потенційних загроз, створюваних антропогенним або природним впливом на навколишнє середовище, й ін. Забезпечення екологічної безпеки визнано одним з основних зобов'язань держави і напрямків державної політики України в області екології.

Охорона природи — завдання нашого століття, проблема, що стала соціальною. На порядку денному людства — питання, пов'я­зані з виснаженням непоправних ресурсів і руйнуванням навколиш­нього середовища. Поточне законодавство України визначило юри­дичні критерії сприятливого навколишнього середовища, якими, зокрема, виступають нормативи економічної безпеки: гранично припустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі; гранично припустимі рівні різного шкідливого впливу на нього (акустичного, електромагнітного, іонізуючого, радіаційного й ін.); гранично припустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Мініс­терством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України й іншими уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України.

Україна приєдналася до процесу національно-правового регулю­вання, що відбувається у світі, збереження якості навколишнього середовища. Чорнобильська катастрофа поставила на перше місце проблему збереження генофонду свого народу (Конституцією пе­редбачений цей обов'язок держави). У 1991 р. було створене Міні-

326

Розділ XIV

Економічна та екологічна культура юриста

327

стерство охорони навколишнього природного середовища України (нині Міністерство екології і природних ресурсів України). З його іні­ціативи в 1991 р. прийнятий Закон про охорону навколишнього при­родного середовища, у якому викладена екологічна політика держа­ви: збереження сприятливого для існування живої і неживої природи навколишнього середовища; захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, викликаного забрудненням навколишнього при­родного середовища; досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, охорона, раціональне використання і відтворення природ­них ресурсів. Відповідно до наміченої політики відбувається роз­робка пакета законів і нормативних актів з економічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного і тваринного світу. У 1992 р. Україна як учасниця конференції 1992 р. у Ріо-де-Жанейро внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництва, прийняла на себе зобов'язання забезпечити екологізацію економіки і розв'я­зати екологічні проблеми як першочергові завдання господарської і державної політики. У 1999 р. Україна ратифікувала Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і до­ступі до правосуддя з питань, що відноситься до навколишнього середовища; бере участь у роботі програми ООН по навколишньо­му середовищу.

Основні положення нової екологічної політики України, що знай­шли відображення в законодавстві² й офіційно прийнятих міжнарод­них документах, зобов'язані стати основою для юриста-професіо-нала, робота якого має відношення до забезпечення комплексного вирішення проблем збалансованого розвитку економіки і поліпшен­ня стану навколишнього середовища.

Екологічна культура юриста включає знання про те, що рівень безпечного навколишнього середовища (чиста, сприятлива, нешкід­лива) у випадку спору про нього встановлюється проведенням еко­логічної експертизи. При цьому юрист має право (обов'язок — у випадку діяльності в цій сфері) брати участь у проведенні суспіль­ної екологічної експертизи, розробці і здійсненні заходів щодо охоро-

² Основними стали закони про охорону навколишнього природного середовища, охорону атмосферного повітря, охорону і використання тваринного світу, Земель­ний, Лісовий і Водний кодекси, Кодекс про надра й інші акти, що забезпечують природокористування і гласність використання природних ресурсів. Наступний етап у розвитку екологічного законодавства — його кодифікація з урахуванням відповідних конституційних положень.

ни навколишнього природного середовища, раціонального викорис­тання природних ресурсів, в обговоренні законопроектів, матеріалів по розміщенню, будівництву і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища. Йому слід суворо виконувати самому і роз'яснювати громадянам і посадовим особам, що накладення штрафу в адміністративному порядку настає за невиконання екологічних обов'язків, вимог, що містяться у висновках екологічної експертизи, а також за надання свідомо неправильних і необгрунтованих експертних висновків.

Юрист зобов'язаний охороняти право громадянина на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров'я населення. Законом кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість хар­чових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Формування екологічної культури громадян багато в чому зале­жить від екологічної культури юриста, його професійної діяльності в сфері екологічних відносин між органами державної влади й орга­нами місцевого самоврядування, підприємцями і громадськими об'­єднаннями. Його активна позиція по охороні навколишнього сере­довища правовими засобами впливає на екологічну освіту громадян, виховує в них культуру поводження з природою, технікою, стимулює до реалізації ст. 66 Конституції України, що проголошує: кожний зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спа­дщині, відшкодовувати заподіяні їм збитки. Юрист—працівник екологічних правоохоронних органів, зобов'язаний вимагати від гро­мадян оберігати, охороняти і раціонально використовувати природні багатства; дотримуватися вимог екологічної і пожежної безпеки; не порушувати екологічні і законні інтереси інших суб'єктів; охороняти ліс від пожеж і самовільної вирубки; раціонально використовувати й обробляти свої земельні ділянки й ін. Тобто громадянин не може робити нічого такого, що могло б призвести до знищення екологіч­них зв'язків і середовища проживання людей у цілому.

Екологічні, як і економічні, проблеми неможливо вирішувати виключно за допомогою кримінальної репресії. Для ефективного їхнього вирішення необхідно користуватися сукупністю всіх засо-

328

Розділ XIV

бів впливу, серед яких кримінальна репресія є останнім, застосову­ваним після вичерпання інших — превентивних. Головне — це не­відворотність відповідальності, а не жорстокість покарання. Вона служить застереженням потенційним шкідникам навколишнього середовища. Юрист повинен розуміти, що більш небезпечною для забруднення навколишнього середовища є виробнича діяльність людей, ніж браконьєрські правопорушення громадянина. Важливо вчасно притягати до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, що приймають і виконують управлінські рішення, що спричиню­ють забруднення навколишнього середовища. Одне із завдань юри-ста-професіонала — не залишати безкарними позови про відшко­дування шкоди навколишньому середовищу. Завжди і скрізь юрист зобов'язаний пам'ятати, що навколишнє середовище є загальнона­ціональним благом, що потребує його захисту як виконавця законів держави (Закон «Про охорону навколишнього природного середови­ща», Водний кодекс України, Закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України» та ін.).

Зрозуміло, юрист України не може використовувати всі інстру­менти екополітики (їх близько 150), що діють у 30-ти промислово розвинених країнах, які увійшли до Організації з економічного співробітництва і розвитку. Тільки деякі з цих інструментів знай­шли закріплення в національних законах. Однак усі вони можуть служити орієнтиром професійної діяльності юриста в сфері екологі­чної правотворчості і правозастосування.

До діючих інструментів екополітики в Україні, якими пови­нен опанувати юрист (вони визначають рівень його екологічної культури), варто віднести: 1) законодавчо визнані міжнародні уго­ди, що дають можливість перебороти негативні зміни в навколиш­ньому середовищі, якщо національні засоби не можуть їх запобі­гти; 2) екологічна конституція Землі, що ставить за обов'язок усім країнам світу дотримуватися екологічних норм, які є загальнови­знаними світовою громадськістю; 3) Конституція, закони, що фор­мально зобов'язують дбайливо використовувати навколишнє сере­довище і природні ресурси; 4) Червона книга, що дає можливість зберегти від знищення види тварин і рослин, котрі зникають на Землі; 5) екологічні стандарти, що регулюють використання навко­лишнього середовища і природних ресурсів відповідно до вимог, за­тверджених офіційними органами; 6) інструкції, що регулюють вико-

Економічна та екологічна культура юриста 329

ристання навколишнього середовища і природних ресурсів там, де таке регулювання не передбачене екологічними стандартами; 7) по­станови, накази, розпорядження, що регулюють оперативне вико­ристання навколишнього середовища і природних ресурсів; 8) еко-сертифікація (обов'язкова), що стимулює випуск екологічно чистої продукції, використання природоохоронних технологій і незмінного менеджменту; 9) програми, плани, що сприяють розвиткові постій­ного використання лісу й ін.

У XXI столітті вимоги до екологічної культури юриста будуть зростати, здобувати більш якісний зміст. Про це свідчить аналіз світових тенденцій природовикористання й економічного захисту природи: перевага обов'язкових інструментів екополітики над добро­вільними (поступова їхня інтеграція); трансформація зовнішніх еко­логічних ефектів (екологічна шкода) у внутрішні (екологічні витра­ти); пріоритетність економічного стимулювання раціонального природовикористання над економічними санкціями за екологічну шкоду й ін.