§4 Розділ п

витрачається багато часу на колегіальне обговорення питання; 2) прагнення ряду керівників уникнути відповідальності і перекла­сти її на колектив (особливо при розв'язанні питань, що пов'язані з ризиком).

Жоден з наведених стилів керівництва (авторитарний, лібераль­ний, демократичний) не може бути універсальним. Мудрість керів­ника полягає в тому, що він аналізує і враховує ситуацію, відповід­но до якої визначає курс дії.

Оптимальним є так званий «адаптивний» стиль керівницт­ва. Він виражається в адаптації керівника до певної ситуації, до вирішення конкретної юридичної справи. Його адаптованість поля­гає в тому, що, поєднуючи позитивні риси всіх зазначених стилів, він використовує вибірково ті з них, що найбільш підходять до кон­кретного випадку.

Адаптивний стиль дозволяє підвищити ефективність керівни­цтва і психологічної сумісності керівника з колективом такими шляхами:

1. переформовуванням групи;

2. перепроектуванням завдань, що сприяє більш чіткій структу­рованості групи;

3. модифікуванням посадових повноважень з боку вищестоящо­го керівництва.

Іноді класифікують стиль керівництва за прихильністю керів­ника або (1) до юридичної роботи або (2) до роботи колекти­ву: (1) керівник враховує насамперед інтереси юридичної діяльності і зосереджується на роботі та майбутніх завданнях; (2) керівник від­дає пріоритет роботі з колективом, інтересам підлеглих при враху­ванні виконання завдань і цілей юридичної діяльності.

Виникає питання, якому з цих двох варіантів стилю керівництва слід віддати перевагу. Відповідь не може бути простою, оскільки вона залежить від стану справ у юридичній практиці й у колективі, від професіоналізму кадрів, ступеня їх відповідальності та ін. По­стійна залежність між стилем керівництва і продуктивністю праці тут не проглядається.

ІЬюфссія «юрист», громадянське суспільство і держава 55

§ 6. Компетентність як показник професійної майстерності юриста

І її іказником професійної практичної діяльності юриста, його май-і п |пі.їси служить компетентність в тій галузі юридичної практики,

|| і.III ЗДІЙСНЮЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ.

Гсрмін «компетенція» (від лот. сотреіеге — добиватися, відпо­їм 1.1 ні, підходити; англ. сотреїепсе — приналежність по праву) за-| к>< овується до державного органу і посадовця (наприклад, «не и його компетенції»), а «компетентність» (поінформованість, обі-и пін 11,, авторитетність у якійсь галузі) — лише до особи як носія Компетенції.

компетенція державного органу означає закріплений законом |бо шдзаконним нормативним актом обсяг владних повноважень (прпн і обов'язків), відповідальності за їх професійне здійснення їй цювідно до предмета відання, вираженого в його функціях і за-і і шиях. Компетенція державних органів має спеціальний характер | НС < рівною для всіх органів держави. Кожен державний орган і п"і о посадові особи можуть володіти винятковою або альтерна-щивною компетенцією, яка визначена в нормативно-правових актах. Ншііі зобов'язані діяти в її межах. Питання, віднесені до виняткової компетенції посадової особи як суб'єкта управління, має право роз-і і і їм їм вирішувати тільки даний суб'єкт. При альтернативній ком-іи генції розгляд і вирішення здійснюється по праву не тільки даним орі .міом, але й іншими посадовцями як учасниками управління.

І Іорядок встановлення й обсяг компетенції державного органу 11 н жить від того, до якої ланки державного апарату відноситься авний орган — судової влади або органів прокуратури, митної і Чужби, державної виконавчої служби, юридичної служби мініс-і. іи гва, від його взаємовідносин з іншими державними органами. ІМІї г компетенції органу визначає його правовий статус і місце и і ін гемі державних органів. Встановлюючи компетенцію кожного і органів, держава робить не тільки «поділ праці» між ними, але і поділ державно-владних повноважень.

Компетентність юриста як посадової особи — це здат-іін п. здійснювати закріплений законом (або іншим нормативним ак-нім) обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), встановлений ні (повідно до предмета відання (функцій і завдань) державного ор-і ш\ де відбувається його юридична практична діяльність, та відпо-

56

Розділ II

відати за професійне здійснення цих повноважень. Компетентність характеризується системою інтелектуального, психологічного, мо­рального і діяльного станів юриста, що відбивають рівень надбаних знань, умінь, навичок, досвіду, інформаційної насиченості інших вла­стивостей, які визначають його здатність здійснювати конкретну юридичну діяльність.

Структура компетентності юриста — це її сторони (елементи):

Пізнавальна (інформаційна)	наявність певних знань, умінь і навичок, необхід­них для виконання професійного обов'язку', по­стійне їх відновлення, удосконалення
Нормативна	обсяг повноважень (прав і обов'язків) та відпові­дальності юриста як посадової особи, встановле­них законом або статутом органу (організації)
Функціональна	здатність юриста виконувати професійні обов'язки відповідно до функцій і завдань органу (організа­ції) на основі правового досвіду — особистого, ко­лективного, територіатьного
Особистіша (самооцінююча)	усвідомлення юристом свого призначення, оцінка своїх професійних властивостей, самокритичність, здатність до самоаналізу своїх професійних якос­тей з метою подолання їх негативних сторін

Угода про продаж квартири, гаража та іншої нерухомості, прове­дення експертизи документів, видача і здобуття інформації про су­димість, складання протоколу допиту — це приклади спеціальної компетентності юриста-практика. Не можна ставити під загрозу інтереси клієнта некомпетентністю юриста. Якщо юристу не під силу зробити кваліфіковану допомогу клієнту, то він повинен:

1. відмовитися від справи і передати її більш компетентному колезі;

2. запросити як партнера іншого юриста; 3) одержати консультацію у більш досвідченого колеги.

Рівень компетентності юриста, тобто його відповідність займаній посаді або профілю діяльності, встановлюється при:

1. вступі на посаду в порядку призначення або виборів (напри­клад суддею, прокурором, нотаріусом не може стати громадянин України, який не має вищої освіти, не здав кваліфікаційний іспит або не має стажу роботи з юридичного фаху);

2. видачі ліцензій на право займатися юридичною практикою (на­приклад на заняття приватною практикою нотаріуса або адвоката);

ІІ/кіфссія «юрист», громадянське суспільство і держша 57

') періодичному проведенні кваліфікаційної атестації юристів.

Межі компетентності можуть змінюватися, оскільки вони за-Южать від сфери діяльності юриста і конкретних завдань, що перед ммм поставлені. Для росту компетентності відповідно до займаної йрі .іди необхідна постійна самоосвіта юриста. У зв'язку з підви­ті пням або переходом на суміжну роботу важлива перепідготовка | їй піаніста: вона вносить корективи в якісну складову його компе-

п IIІ ПОСТІ.

Компетентність за обсягом:

Загальна

Спеціальна

■ ні гема інтелектуального, психо-ЮГІчного, морального і діяльно-иі і ганів спеціаліста, що відбива­нні, рівень набутих знань, нави-'иж досвіду, інформаційної насн-'іг і кісті та інших властивостей і 11.и шеть їх реалізувати у широкій , <І>,/>і юридичної діяльності

система інтелектуального, психо­логічного, морального і діяльного станів спеціаліста, що відбивають рівень набутих знань, навичок, до­свіду, інформаційної насиченості та інших властивостей і здатність їх реалізувати у вузькій сфері діяль­ності

Яшмо б вузькою не була спеціалізація, юрист повинен мати від­повідну загальну компетентність. Завдяки широким пізнанням | юридичній теорії і практиці спеціаліст швидко знаходить спільну ЦОву в співтоваристві юристів, ефективно співробітничає з колега­ми пішої спеціалізації. Загальна компетентність юриста — показ-ііііі. ного професійної культури, основа спеціальної компетенції. Певним стимулом підвищення професійної майстерності юриста і кваліфікаційна атестація.