- •§ 3. Адвокат 74
- •§ X Міжнародні стандарти професійної діяльності юристів 197
- •Розділ і юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна
- •§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології. Термін «деонтологія»
- •§ 2. Предмет юридичної деонтології
- •§ 3. Передумови виникнення і етапи розвитку юридичної деонтології
- •§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології
- •§ 7. Місце юридичної деонтології у системі суспільних і юридичних наук
- •§ 8. Юридична деонтологія як навчальна дисципліна
- •§ 1. Професія «юрист»: поняття, загальні ознаки. Професіоналізм юриста
- •§ 2. Фах і кваліфікація юриста
- •§ 3. Місце і соціальне призначення юриста
- •§ 4. Юрист як посадова особа
- •§ 5. Юрист як керівник. Основні стилі керівництва (авторитарний, ліберальний, демократичний)
- •§4 Розділ п
- •§ 6. Компетентність як показник професійної майстерності юриста
- •§ 7. Кадрова політика держави щодо діяльності юриста Кадрова політика держави щодо діяльності юриста (від фр.
- •§ 9. Громадські об'єднання юристів в Україні і ромадське об'єднання юристів — добровільне самокерова-иі формування людей, засноване з їх ініціативи, що об'єдналися на
- •§ 1. Суддя
- •§ 2. Прокурор
- •§ 3. Адвокат
- •§ 5. Юрисконсульт
- •§ 6. Працівник органів реєстрації актів громадянського стану
- •§ 7. Слідчий
- •I .Ііі.Ич інших.
- •§ 9. Оперативний працівник правоохоронних органів
- •§10. Дізнавач
- •§ 11. Працівник державної кримінально-виконавчої служби (державний виконавець кримінальних покарань) Працівник державної кримінально-виконавчої служби —
- •§ 1. Поняття, види і форми юридичної освіти
- •§ 2. Взаємозв'язок юридичної освіти, юридичної науки і юридичної практики
- •§ 3. Державний стандарт вищої юридичної освіти. Кваліфікаційний паспорт юриста
- •§ 4. Система вищих установ юридичної освіти
- •§ 5. Перепідготовка, стажування і підвищення кваліфікації юридичних кадрів 11, ичііцснин кваліфікації юридичних кадрів — це навчання по послідовного оволодіння новими знаннями і розвитку умінь
- •§ 6. Підготовка наукових кадрів у галузі юриспруденції
- •§ 7. Система наукових юридичних установ в Україні
- •§ 1. Поняття та ознаки юридично/практики
- •§ 2. Зміст і структура юридичної практики
- •§ 3. Функції юридичної практики Функції юридичної практики — основні напрямки її впліпи
- •§ 7. Юридична справа і її вирішення. Види процесуальних актів
- •§ 1. Класифікації юридичної практики
- •§ 2. Судова практика
- •§ 3. Прокурорська практика
- •§ 5. Нопнріальна практика
- •§ 12. Практика державної кримінально-виконавчої служби
- •§ 13. Приватна юридична практика
- •§ 14. Інтерпол як професійна міжнародна організація кримінальної поліції
- •§ 1. Кваліфікаційна атестація
- •§ 2. Кваліфікаційна атестація суддів
- •§ 3. Кваліфікаційна атестація прокурорських працівників
- •§ 4. Кваліфікаційна атестація адвокатів
- •§ 6. Кваліфікаційна атестація працівників органів реєстрації актів цивільного стану
- •§ 7. Кваліфікаційна атестація працівників органів внутрішніх справ
- •§ 8. Міжнародні стандарти професійно)' діяльності юристів
- •§ 1. Загальні правила притягнення юристів-практиків до дисциплінарної відповідальності
- •§ 2. Дисциплінарна відповідальність суддів
- •§ 3. Дисциплінарна відповідальність працівників
- •§ 4. Дисциплінарна відповідальність адвокатів
- •§ 5. Дисциплінарна відповідальність працівників
- •§ 6. Дисциплінарна відповідальність працівників органів внутрішніх справ
- •§ 7. Вища рада юстиції України як вищий незалежний
- •§ 1. Правова культура юриста і культурний стиль його професійної поведінки
- •§ 2. Роль правової культури юриста у розвитку правової культури суспільства
- •§ 3. Професійне мислення юриста Професійне мислення юриста — вища аналітична здатність особи опосередковано й узагальнено за допомогою понять, су-
- •§ 4. Деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання
- •§ 1. Поняття, зміст і структура психологічної культури юриста-практика
- •§ 2. Психічний склад особи юриста-практика
- •§ 3. Система психічних властивостей
- •§ 4. Психологія ділового спілкування юриста-практика і міжособистісних стосунків у службовому колективі
- •§ 5. Психологічна сумісність і психологічний клімат
- •§ 1. Поняття, зміст і структура політичної культури юриста
- •§ 2. Рівні політичної культури юриста. Субкультура професійних груп юристів
- •§ 3. Принцип політичного нейтралітету у професійній діяльності юриста
- •§ 1. Поняття, зміст і структура етичної культури юриста
- •§ 3. Професійний обов'язок юриста
- •§ 4. Професійна таємниця юриста-практика
- •§ 5. Присяга юриста
- •§ 1. Поняття, зміст і структура естетичної культури юриста
- •§ 2. Форми прояву естетичної культури юриста. Манера поведінки
- •§ 3. Службовий етикет юриста
- •§ 5. Зовнішній вигляд юриста
- •§ 6. Державна і професійно-правова символіка
- •§ 7. Вимоги до дизайну й ергономіки в юридичних установах
- •§ 8. Естетичні вимоги щодо оформлення правових документів
- •§ 1. Поняття, структура і зміст економічної культури юриста
- •§ 2. Поняття, зміст і структура екологічної культури юриста
- •§ 3. Роль юриста в правовому забезпеченні
- •§ 1. Правова інформатика, інформаційно-правове суспільство і юрист
- •§ 1. Загальна характеристика професіограм юридичних професій
- •§ 2. Професіограма судді суду загальної юрисдикції
- •§ 3. Професіограма судді господарського (арбітражного) суду
- •§ 5. Професіограма адвоката
- •§ 7. Професіограма юрисконсульта Соціальний аспект діяльності юрисконсульта виражається в:
- •§ 8. Професіограма державного виконавця
- •§ 9. Професіограма слідчого
- •§ 10. Професіограма дізнавача
- •§ 11. Професіограма оперуповноваженого карного
- •§ 12. Професіограма експерта-криміналіста
- •§ 14. Професіограма інспектора Державної автомобільної інспекції (даі)
§ 4. Деформації професійної свідомості юриста-практика: шляхи подолання
Деформації професійної свідомості юриста-практика (від лат. дегогтаио — скривлення) — усвідомлені і неусвідомлені зміни антиправового характеру, що настали у свідомості юриста в процесі його професійної діяльності і є показником відступу від нормативів правової культури. Деформації професійної свідомості юриста негативно впливають на юридичну практику.
Найбільш типові деформації професійної свідомості юриста: 1. Зловживання владою або службовим становищем, перевищення посадових повноважень. Влада в будь-якому суспільстві — феномен, що багатьох «сп'яняє», позбавляє здорового глузду. Іменуючись представником влади, юрист може зловжити нею тоді, коли в його психології, мисленні «представник» виходить уперед самої влади. Міліціонер на посаді захищає насамперед установлений владою правопорядок. І він буде його захищати навіть у сумнівних випадках. У того, хто наділений владними повноваженнями або здійснює їх, на першому місці у свідомості — установлення влади (закону), яку він зобов'язаний захищати. Але поступово від першого етапу — «захисту» влади — посадова особа звикає до «стану» представника влади. А оскільки владі суперечити не можна, у нього складається переконання в непогрішності своєї персони. Всі інші люди, не носії владних повноважень, у його свідомості перетворюються на потенційних порушників. Величина владних повноважень змінює погляди, світогляд їх носіїв. Вони увірують у помилкову тезу про те, що влада — усе, інші — ніщо. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй владу. Не усі витримують іспити владою. Якщо відняти в такої посадової особи прерогативи влади, то вона перетвориться або в безпомічну людину, або в «правдошукача» проти тих, у кого є влада. Право покликане стримати «запал» влади. Кримінальне законо-
230 Розділ IX
Правова культура юриста 231
давство України передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем.
Приклад зловживання владою: перевищення або необмежене утримання особи під вартою, тоді як кожний має право на розгляд пред'явленого обвинувачення без невиправданої затримки терміну. Насамперед це стосується осіб, позбавлених волі надосудових стадіях кримінального судочинства. Особа, котру затримали по кримінальному обвинуваченню, має право в будь-який момент поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності затримки або звільнення від суду (див. п. З ст. 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права; «Звід принципів захисту всіх осіб, що затримані або утримуються під вартою у будь-якій формі», затверджених Генеральною Асамблеєю ООН 09.12.1988 р.);
2. Некомпетентність, тобто нездатність професійно здійснювати закріплений законами й іншими нормативними актами обсяг владних повноважень (прав і обов'язків), нести відповідальність за їхнє здійснення відповідно до функцій і завдань органу (організації, установи, підприємства), де здійснюється юридична практична діяльність. Некомпетентність — результат відсутності спеціальних теоретичних і практичних знань, умінь і навичок, відсутність професійного юридичного мислення. Вона виявляється в тім, що юрист не дотримується стадій ведення юридичної справи, не аналізує фактичну інформацію, не застосовує необхідні методи і процедури, тобто не має адекватної підготовки, яка відповідає стандартам юридичної професії.
Наприклад, некомпетентність слідчого в питаннях експертизи призводить до того, що експертизи призначаються і здійснюються до порушення кримінальної справи. Тим самим слідчі дії супроводжуються порушеннями як процесуального, так і безпосередньо криміналістичного характеру. Загальним правилом є: процес призначення і проведення експертизи починається з визначення вихідних даних. Вихідні дані — це ті параметри, що мали місце в момент події. їхній механізм або інші деталі події повинні виявити експерти (наприклад наїзд на пішохода у темний час доби при включеному ближньому світлі фар). Однак найчастіше експерт одержує перекручені вихідні дані, що узагалі не можуть служити джерелом яких-небудь доказів по кримінальній справі. Тому на
основі таких даних, які не можна вважати достовірними, судами виносяться численні вироки.
Помилки (як результат некомпетентності слідчого або судді) виникають також під час проведення експертиз або у разі відмови в їхньому призначенні, коли вихідні дані сумнівів не викликають Слідчому і судді не потрібно досконально розбиратися в питаннях експертизи. Проте як посадові особи, що приймають рішення, особливо в дорожньо-транспортних подіях, вони повинні вміти правильно сформулювати питання до експерта, розуміти можливості тієї або іншої експертизи. На практиці виходить інакше — часто вони непоінформовані про те, що ті або інші питання можуть бути вирішені із застосуванням спеціальних знань експерта (судова автотех-нічна експертиза, комплексна медико-автотехнічна експертиза). Не знаючи можливостей експертиз або не маючи ясного розуміння того, що саме необхідно з'ясувати, судді нерідко відмовляють у клопотанні захисника про проведення експертиз. їх некомпетентність, грубі порушення законодавства призводять до неповноти судового розгляду і помилкових рішень.
3. Перекручування відсотка розкриття правопорушень є наслідком закладеної ще за радянських часів установки на «викорінювання злочинності», що є критерієм оцінки роботи міліції, прокуратури, суду. Оцінка роботи правоохоронних і судових органів по відсотку розкриття правопорушень дотепер впливає на перекручування статистичної звітності щодо злочинності, дезорганізує їх роботу. Установка на «викорінювання злочинності» підштовхує до приховування повідомлень про злочини від реєстрації й обліку, відмови від порушення кримінальної справи, сприяє перекручуванню інформації про дійсний стан і динаміку злочинності і тим самим перешкоджає розумній організації і плануванню оперативної і слідчої роботи. Заради цього відсотка (щоб «славитися», а не «бути» професіоналами) відбувається розподіл злочинів на «важливі» і «не важливі» (з погляду оперативних працівників і слідчих), пошук формальних приводів для припинення справ «за згодою потерпілого», «за малозначністю» і т. п. Нерідко до розряду «серйозних» потрапляють такі справи, які можна швидше «оформити» як розкриті. Так провокуються численні факти процесуального спрощенства, а часто і відверті свавілля і сваволя. Прагнення схитрувати замість того, щоб активно працю-
232 Розділ
вати по розкриттю правопорушення, поступово стає другою натурою юриста-практика3.
Тут злої волі одного працівника, як правило, недостатньо. У процесі дезінформації поряд із виконавцем, як правило, беруть участь вищестоящий офіцер і начальник органу. Саме вони вимагають від виконавця «гарних» показників і прикривають його у випадках скарг і перевірок. В результаті виникає кругова порука, і начальник стає заручником своїх підлеглих. Так формальні показники про зниження злочинності видаються за боротьбу зі злочинністю.
4. Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинності. Бажання піднятися службовими сходинками не шляхом завзятої професійної праці, а більш легшим, обхідним шляхом штовхає юриста до обвинувачення невинних людей у правопорушеннях з метою дати високі показники розкриття злочинів. Замість того, щоб виходити з принципу «презумпції невинності», закріпленого ст. 62 Конституції України, юрист виявляє поспішність, розробляє одну тільки обвинувальну версію, не бере до уваги, що цій версії протистоїть, порушує послідовність дій з метою обвинувачення підозрюваного в правопорушенні (так звана «натяжка» слідства). Покладання тягаря доведення невинності на самого обвинувачуваного, поводження з ним як із явно винним, на оголошення «щиросердого визнання» «царицею доказів» — дозволяють виносити обвинувальний вирок у відношенні особи, винність котрої «доведена» визнанням провини, отриманим під тиском і погрозами.
На жаль, дозвільний принцип «дозволено тільки те, що не заборонено законом», який характеризує діяльність державних органів і посадових осіб, переноситься ними на громадян і їх об'єднання. В результаті ігнорується принцип, застосовуваний для громадян: «дозволено все, що не заборонено законом». Використовується будь-який привід для обвинувачення з тим, щоб показати себе «дбайливцем» законності і правопорядку. Працівникам правоохоронних органів не варто забувати, що основне їх призначення — охорона і захист прав і свобод кожної конкретної людини і громадя-
3 Справедливим буде врахувати і той факт, що сучасне навантаження на слідчих в Україні більш ніж у три з половиною рази перевищує науково обгрунтовані норми. Слідчий спроможний якісно розслідувати не більше 35 справ на рік, проте в середньому по державі у провадженні одного слідчого знаходиться до 100 справ.
Правова культура юриста 233
нина, а не розкриття злочину шляхом винесення обвинувального ішроку з порушенням принципу презумпції невинності.
5. Порушення Принципу «домірності покарання тяжкості правопорушення» внаслідок схильності до кон'юнктури, до прийняття рішень відповідно до минущих суспільних настроїв і проведених державних «кампаній». Ця витрата юридичної про фесії виражається в порушенні принципу законності з міркувань «бути на рівні» вимог часу, крокувати з ним у ногу, будь-що-будь. Гак, в умовах панування командно-адміністративної системи чима ло осіб, що не займались комерційною діяльністю, але які були та лановитими «господарниками», притягались судом до кримінальної відповідальності у зв'язку з проведенням кампанії по боротьбі з го сподарськими злочинами.
Важливо уникнути спокуси діяти відповідно до кон'юнктурних міркувань або на догоду їм виявляти млявість і нерішучість при очевидній необхідності термінового прийняття обгрунтованих, а не явно помилкових правових рішень. Юрист зобов'язаний завжди керуватися принципом законності незалежно від державних «кампаній», не приймати рішень під впливом суспільних настроїв моменту, що нагнітаються засобами масової інформації.
Необхідно суворо дотримуватися принципу домірності покарання тяжкості правопорушення, знаходити оптимальний варіант санкції за кожне правопорушення, тому що занадто м'яка санкція породжує безкарність і уседозволеність, а занадто жорстка — підриває довіру і повагу до закону.
6. Міркування корпоративної солідарності або сліпої віри в службовий «мундир». Ця витрата юридичної діяльності вира жається в безоглядній вірі до дій колег-юристів. Наприклад, судді нерідко виходять із переконання: якщо людина була заарештована на попередньому слідстві, то і міра її покарання — позбавлення волі. Нерідко судді переписують обвинувальний вирок і не підда ють перевірці результати слідства. У таких випадках правосуддя має тільки видимість: відсутній критичний, ретельний аналіз, зва жена перевірка обставин справи, тобто по суті відбувається фабри кація судових рішень.
Багато адвокатів, які прийшли в адвокатуру із суду, прокуратури, слідчого апарату органів внутрішніх справ, використовують дружні відносини з колишніми колегами з метою одержання від них клієн-
234
Розділ IX
тів (підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних), перетворюються в їх так званих «кишенькових» адвокатів. Діючи поза правовим по» лем, вони порушують необхідний професійний рівень правової допомоги, що вимагається від адвокатів.
При всій важливості згуртованості співтовариства юристів, кожен спеціаліст на своєму робочому місці повинен сумлінно виконувати покладену на нього роботу.
7. «Зовнішній прес» або «телефонне право» — втручанні! в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені владними повноваженнями, але не мають до них службового відношення. Це стосується, як правило, діяльності слідчого, прокурора, судді або адвоката і виражається в тиску ззовні на процеси розкриття організованих злочинних угруповань, у тому числі й корумпованих: телефонному дзвінку, особистих переговорах з боку обласних і міських державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування. Факти втручання в хід проведення оперативно-розшукових заходів або розслідування кримінальних справ спостерігаються на рівні мерій міст, депутатів різних рівнів та ін. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений ст. 129 Конституції України: «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону», і ст. 126: «Вплив на суди будь-яким чином забороняється». Нерідкі випадки ігнорування принципу невтручання в діяльність прокуратури по нагляду за дотриманням законів або по розслідуванню діянь, що містять ознаки злочину, з боку органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, суспільно-політичних організацій (рухів) і їхніх представників; порушуються права адвокатів шляхом втручання в їх правозахисну діяльність, тиску на неї. Юристи-практики, що діють під впливом «телефонного права» всупереч закону, втрачають громадянську довіру до своєї діяльності, провокують загострення напруги в суспільстві. Особи, котрі впливають у будь-якій формі на працівника суду, прокуратури та інших правоохоронних органів з метою перешкоджати виконанню ними службових обов'язків або домогтися неправомірного рішення, повинні нести відповідальність, передбачену законом.
Професійна деформація професійної свідомості юриста-практика виражається в:
1) неприкритій недобросовісності при розгляді справи (наприклад порушення слідчим порядку виклику і допиту свідка і потерпілого;
Правова культура триста 235
іатягування адвокатом судового процесу шляхом використання різноманітних процесуальних формальностей);
невірному уявленню про службовий обов'язок і інтереси служби, що захищаються (наприклад фальсифікація документів під час слідчих дій або повідомлення адвокатом суду помилкових відомостей);
використанні застарілих стереотипних підходів до упорядкування робочого плану і його здійснення;
застосуванні однотипних засобів спілкування з клієнтами без урахування специфіки справи й індивідуальності особи, яка має потребу в допомозі юриста;
«сліпому» слідуванні посадовим інструкціям, що нерідко суперечать закону, незнання самого закону;
свідомому порушенні закону, його обході, невиконанні;
некритичному ставленні до висновків колег—учасників розслідування справи (наприклад нігілістичне ставлення слідчого до висновків експерта-криміналіста);
порушенні точного і скрупульозного дотримання всіх прав підслідного і підсудного (наприклад відсутність адвоката при затримці або арешті підозрюваного у вчиненні злочину суперечить Кримінально-процесуальному кодексу України);
ігноруванні принципу презумпції невинності, що є результатом надмірної самовпевненості, підозрілості й інших негативних психологічних якостей;
10) корумпованості.
Цим переліком не вичерпуються можливі різновиди професійної деформації. Юрист повинен мати морально-психологічне загартування і нести сувору відповідальність за кожну помилку в юридичній практиці.
Шляхи переборення професійної деформації.
Систематичне вдосконалювання професійної діяльності, її основних механізмів, орієнтуючись на сформовану ідеальну модель юриста-фахівця.
Введення до переліку критеріїв оцінки роботи юриста-фахівця стану дотримання конституційних прав громадян України.
Удосконалення механізму відповідальності за незаконні дії під час реалізації нормативно-правових актів.
Запровадження системи щорічної оцінки діяльності кожного юриста-фахівця щодо виконання функціональних обов'язків.
236
Створення системи відбору на керівні посади, коли кожен н вий рівень посадових осіб характеризувався б більш високими нормативами культури — професійно-правової, етичної, психологічної та ін.
Інформаційна насиченість новим нормативно-правовим матеріалом і досягненнями юридичної науки і практики під час проходження перепідготовки і підвищення кваліфікації.
Періодичне проведення атестації з метою перевірки відповідності займаній посаді, компетентності та професіоналізму.
Визначення науковообгрунтованих норм і нормативів службового навантаження і на цій основі встановлення нормативів штатного забезпечення діяльності різних структур юридичної практики.
Оснащення необхідними оперативно-технічними засобами.
Створення в юридичній практиці єдиної системи попередження корупції.
Вироблення особистої несприйнятливості до негативних явищ юридичної практики і викорінювання будь-яких відхилень від норм законів і моралі, оволодіння деонтологічними принципами тощо.
Розділ X ПСИХОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА-ПРАКТИКА