§ 2. Рівні політичної культури юриста. Субкультура професійних груп юристів

Було б неправильно відносити культуру юриста-практика виня­тково до політичних поглядів, що розкривають його ставлення до держави, партій, громадсько-політичних рухів, методів управління та ін. У своєму відношенні до політичних явищ і процесів юрист насамперед керується правом і законом, а також вихідними світо­глядними позиціями. Тому політична культура юриста являє со­бою багаторівневий феномен:

1. світоглядні орієнтації;

2. відношення до влади;

3. відношення до політичних явищ.

Розглянемо кожен з цих рівнів більш докладно.

Світоглядні орієнтації визначаються вибором політичних пози­цій, виходячи з переваги цінностей — індивідуальних чи колекти­вних, релігійних чи атеїстичних, національних чи інтернаціональ-

ролітична культура юриста-практика 265

них, конфронтаційних чи консенсусних, прагматичних чи ідеалістичних та ін. Цей рівень соціально-культурної орієнтації — загальнородове джерело активності людини. Він залежить від загальної культури юриста, цінностей і орієнтирів загальнокультурного розвитку суспі­льства. Як правило, світоглядні орієнтації мають найбільшу інерт­ність серед інших рівнів політичної культури юриста.

Відношення юриста до влади (на відміну від іншого громадя­нина) як до публічного центру керівництва — прийняття (пануван­ня — примусу) має свою специфіку, що обумовлена його професій­но-правовими знаннями і службовим становищем.

Працівник юридичної сфери формує свою оцінку влади, її здібно­стей і меж у виданні законів, їх застосуванні на основі більш глибо­ких знань, чим працівник неюридичної сфери. На цій професійно-правовій основі він виробляє своє відношення як громадянин (а не як посадова особа) до своїх політичних прав і обов'язків. Тут юрист виступає як суб'єкт політики, для якого політичні і правові норми: 1) є засобом оцінок соціальних явищ і процесів; 2) закріплюють не­обхідну поведінку в конкретній політичній ситуації.

Політичні норми передбачають і відповідальність суб'єктів по­літики за їх порушення. Особливість політичної відповідальності полягає в тому, що вона настає за провинні діяння, а не за політич­ний недогляд, необережність, нерішучість та ін. Видами політич­ної відповідальності можуть бути осуд, відставка, позбавлення довіри, відкликання (наприклад депутата-юриста, обраного до па­рламенту).

Рівень громадських уявлень юриста є ядром його політичної культури. Для юриста, який бере участь в політичному житті, принципове значення має сформований в його свідомості концепту­альний підхід до співвідношення «держава — особа»: або пріори­тет особи перед державою — гуманістичний (природно-правовий), або пріоритет держави перед особою — державницький (юридико-позитивістський).

Концептуальний підхід до співвідношення «держава — особа» є більш значимим, ніж його партійні чи політично-групові симпатії. Він визначає його відношення до влади, закону, права, держави, партійних програм, до всіх політичних явищ. Юристу слід керу­ватися принципом паритету, балансу інтересів держави і особи у своїй практичній діяльності. Будучи офіційною особою держави

266

Розділ XI

юрист-практик, з одного боку, є виразником її інтересів, а з ін­шого — захисником прав і свобод людини.

Його професійно-правові обов'язки часто накладають істотний відбиток на політичні погляди. І нерідко сформований концептуаль­ний підхід до влади вступає в його свідомості в конфлікт з його про­фесійно-службовими обов'язками. Тут варто зробити вибір: або службова, або політична кар'єра, якщо політична активність юриста висока (наприклад керівництво партією, балотування кандидатом у депутати за партійним списком).

Відношення юриста до різних політичних явищ: державної політики, міждержавних зв'язків, аж до ставлення до себе як су­б'єкта політичної влади — визначається першими двома й особливо другим рівнем. Він передбачає реальне включення юриста у всі державні і суспільні справи, подолання розриву між загальними й особистими інтересами, підвищення активності у всіх сферах громадського життя. При цьому юрист не повинен боятися зміни політичного курсу держави. Керуючись Основним законом, він зо­бов'язаний толерантно ставитися до інакомислення, плюралізму думок при будь-якому політичному курсі держави.

На кожному з рівнів політичної культури формуються ціннісні орієнтири юриста, що впливають на форми і різновиди його полі­тичної поведінки. Рівні політичної культури юриста можуть містити прогресивні і регресивні елементи, включати елементи протилеж­ної спрямованості. Важливо, щоб політична культура юриста була орієнтована на самоцінність особи, недоторканність і гарантії її громадянських прав, а форми його політичної діяльності, що є за­собами вираження поглядів, були тільки законними.

Говорячи про особливості політичної культури юристів-професі-оналів, слід зазначити, що в їхньому середовищі, як у суспільстві в цілому, можливі певні субкультури. Субкультура в політиці — це сукупність однорідних ціннісних орієнтацій і відповідних їм форм політичної активності груп.

Субкультура груп юристів-практиків відрізняється специфіч­ними поглядами її членів на інститути влади, ставленням до прав­лячої еліти, зразками участі в управлінні, контролі й організації політичного життя. Ця специфіка обумовлена професійно-базовими установками, що складають ядро їх правової культури, стиль юри­дичного мислення.

Політична культура юриста-практика 2ЬІ

В основі виділення субкультури групи лежать варіанти базових цінностей. Субкультура володіє як раціонально усвідомленим по­глядом, так і неусвідомленим відношенням до дійсності, що зміц­нюють у їх носіїв єдині підходи, оцінки, асоціації політичних явищ і підсилюють почуття внутрішньої згуртованості. Кожна суб­культура має певний соціальний масштаб, час існування і різ­ний ступінь вкоріненості у свідомості і поведінці юриста. Розходження субкультур надають владі внутрішнє джерело ево­люції і саморозвитку.

Субкультура груп юристів-практиків здатна цементувати культу­ру суспільства і впливати на політичну стабільність, ефективність влади, порядок і умови прийняття й реалізації рішень, легітимність системи, її можливості адекватно реагувати на зовнішні зміни, за­конну міру застосування насильства з боку репресивного апарату держави.