§ 1. Поняття, зміст і структура психологічної культури юриста-практика

Психологічна культура юриста — це система психологічних властивостей, що формуються в процесі раціонального взаємозв'язку особи юриста і вимог, що висуваються професією. Вона знаходить вираження у співвідношенні структури особи (його волі, розуму і почуття) і системи правових норм, конкретизується в юридичній праці, характерних властивостях окремих юридичних професій, на­вичках і прийомах використання знань у ситуаціях в процесі спілку­вання, при вирішенні конфліктів і т. п.

Професійна компетентність юриста в значній мірі визначається його особистим потенціалом, тобто системою психологічних чинни­ків, які можна об'єднати загальним поняттям психологічної культу­ри. Суддя і слідчий, прокурор і адвокат, адміністратор і вихователь виправних установ, нотаріус і юрисконсульт, оперуповноважений кримінального розшуку і криміналіст-експерт повинні бути озбро­єними психологічними знаннями, що дозволяють правильно орієн­туватися в складних і заплутаних правових відносинах, вміти зня­ти напругу або перебороти психологічні бар'єри при спілкуванні з клієнтом, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити підозрюва­ного чи обвинуваченого, здійснити певну психологічну установку, психологічно тонко застосовувати владні повноваження в службо­вому колективі. До розкриття і розслідування злочинів має безпосе­реднє відношення психологічна наука, що вивчає такі процеси, як відчуття і сприйняття, запам'ятовування і мислення, почуття і воля, властивості особи з індивідуальними особливостями, темперамент, характер і т. п.

Не секрет, що в умовах зростання злочинності в таких його не­безпечних формах, як організована злочинність, замовлені убивст­ва, убивства на сексуальному грунті та інші, юристу, особливо пра­цівнику правоохоронних органів, іноді складно виконати сучасні вимоги щодо гуманізації процесу розслідування і судового розгля­ду кримінальних справ. З одного боку, він зобов'язаний підвищити ефективність своєї діяльності, а з іншого — підсилити Охорону і за-

238

Розділ

хист прав та інтересів громадян у процесі притягнення їх до кримі нальної відповідальності.

Зміст психологічної культури юриста:

Психологічна самосвідомість	Психологічні відносини	Психологічна поведінка
Розум, інтелект, пам'ять, мислен­ня тощо	Психологічна взаємодія, психологічний конфлікт, психологічний вплив, пси­хологічна несумісність таін.	Психологічна установка, психологічна реакція, пси­хологічні наслідки (стрес, афект тощо), психологіч­ні санкції та ін.

Структура психологічної культури юриста:

1. знання психічного складу людини, осягнення психолого-пра-вової сутності фундаментальних категорій юриспруденції;

2. впевненість в необхідності психологічних знань для високо-професійної діяльності;

3. вміння користуватися психодіагностикою в процесі спілкуван­ня, розкривати психічні стани різних суб'єктів у конкретних ситуаці­ях професійної діяльності, відчувати характер поведінки людини: клієнта, підозрюваного¹, обвинувачуваного² та ін.; психологічно то­чно поводити себе під час розгляду юридичної справи.

Психологічна культура юриста класифікується на види в залежності від юридичної професії: психологічна культура судді; психологічна культура слідчого; психологічна культура про­курора; психологічна культура нотаріуса; психологічна культура державного виконавця та ін.

Юридичні професії мають подібність багатьох ознак: вміти вста­новлювати психологічний контакт з людьми, викликати симпатію до юриста, впливати на людину через її почуття, розум і волю. При цьому юрист має бути впевненим у професійній необхідності такого впливу, не зловживати ніякими методами.

Психологічна культура розкривається на різноманітних рів­нях діяльності юриста:

¹ Підозрюваний — особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину; особа, до якої застосований запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинувачуваної.

² Обвинувачуваний — особа, у відношенні якої у встановленому порядку вине­ сена мотивована постанова про притягнення як обвинувачуваної. Обвинувачува­ ний, відданий до суду, іменується підсудним, після винесення обвинувального вироку — засудженим.

Психологічна культура юрист а-практика 239

1. як посадової особи (лідера³), що володіє владними повнова­женнями;

2. у спілкуванні з особами, безпосередньо зацікавленими у результатах юридичної справи: позивачем, відповідачем, заяв­ником, обвинувачуваним, підсудним, ув'язненим;

3. у спілкуванні з особами, що мають відношення до юриди­чної справи: адвокатом, свідком, експертом-криміналістом та ін.

Для юриста як посадової особи важливим є знання власних пси­хічних можливостей, можливостей своїх підлеглих, вміння зрозумі­ти психічний склад інших учасників юридичного процесу з тим, щоб створити оптимальний режим для ефективного розгляду юри­дичної справи і прийняття правильного рішення. Адже в основі таких основних інститутів кримінального права, як вина, кримі­нальна відповідальність неповнолітніх, необхідна оборона, крайня необхідність та ін. перебувають психофізіологічні компоненти. Застосовуючи норми про неосудність, психічні розлади, що не ви­ключають осудність, про відповідальність осіб, які скоїли злочин, юрист розслідує обставини, що їх стосуються, а саме структури психічних розладів, що не виключають осудність та впливу цих розладів на можливість прийняття рішення.

Оперативним працівникам правоохоронних органів часто дово­диться писати характеристики на різноманітний контингент осіб: джерела одержання інформації, що перевіряються, підозрюваних і т. п. При особливостях кожної характеристики, всі вони повинні встановити індивідуальні риси особи, розкрити її психічні власти­вості. Для цього оперативному працівнику необхідно добре уявляти собі такі складні поняття, як особа, характер, спроможності, знати психологічну структуру особи.

Психологічна культура має велике значення для юриста-практи-ка. Вона упорядковує мислення і форми його виразу (слово); сприяє знаходженню місця в суспільстві і в службовому колективі; орієн-

³ Лідер — це член групи, авторитет, влада чи повноваження якого беззаперечно визнаються іншими членами цієї групи, готовими йти за ним. У групах можуть бути формальні і неформальні лідери. Перші — це керівники, їх лідерство має на увазі функціональні відносини. Неформальний лідер виникає на основі особистих відно­син учасників певної групи. Оптимальним варіантом є поєднання в особі автори­тетного керівника двох видів лідерства — формального і неформального. Якщо цього немає, то два лідери можуть вступати в конфлікти, що приводять до знижен­ня ефективності колективної праці.

240 Розділ Л

тує на неформальне відношення до справи; розвиває, зміцнює, акти­візує свідомість, волю та почуття; поліпшує настрій і відчуття ра­дості праці, спілкування і відповідальності за доручену справу.

Оволодіння психологічною культурою полегшує юристу-практи-ку вирішувати ці завдання і виконувати головні вимоги, що вису­ваються до його професійної діяльності: 1) забезпечувати захист інтересів окремих осіб та організацій від злочинних посягань; 2) додержуватися прав і законних інтересів громадян і колективів, а також етичних норм.

Отже, психологічна культура юриста грунтується на поєд­нанні юридичних і психологічних знань.