§ 4. Нормативні основи юридичної деонтології

Нормативними (регулятивними) основами юридичної деон­тології є Конституція, поточне законодавство країни, кодекси етики, правила поведінки і дисциплінарні статути, інші службові докумен­ти окремих професійних груп юристів, які юридично або морально зобов'язують дотримуватися викладених в них норм при здійсненні професійної діяльності. Коли ми говоримо про нормативи культури (поведінки) юриста-практика, маємо на увазі, що нормативи міс­тяться як в правових актах держави, так і в корпоративних докуме­нтах, в моральних (деонтологічних) кодексах юридичних об'єднань (спілок адвокатів, корпорації суддів і т. п.) — внутрішньодержавних і міжнародних.

Нормативні основи юридичної деонтології:

1. етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) профе­сійних груп юристів, які прийняті в державі — кодекси національ­них об'єднань (корпорацій) юристів,

2. етичні або деонтологічні кодекси (правила поведінки) юрис­тів, які затверджені як міжнародні стандарти — кодекси міжнаро­дних об'єднань юристів;

3. законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти держави в тій їх частині, в якій містяться нормативні приписи етичного (де-онтологічного) змісту — національне законодавство.

Забезпеченість норм (нормативів), що містяться в цих докумен­тах, залежить від суб'єктів їх ухвалення. Ними є національні профе­сійні об'єднання юристів, міжнародні (європейські) організації юристів, правотворчі органи держави⁴.

⁴ Доцільно на законодавчому рівні встановити механізм ухвалення етичних (деонтологічних) правил. Для цього необхідно визначитися в питанні, чи є етичні правила, що містяться в кодексах (правилах), корпоративними або юридичними нормами. У разі визнання їх корпоративними етичні кодекси (правила) повинні прийматися з'їздами об'єднань адвокатів, суддів, нотаріусів та ін., а не відомствами або комісіями і комітетами, створеними при відомствах або при уряді. Наприклад, Правила адвокатської етики були схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адво­катури при Кабінеті Міністрів України. Правильніше було б прийняти їх з'їздом адвокатів. Тоді природа такого роду етичних правил відповідала б тій, яка спочатку закладалася при їх створенні, а саме як норм саморегулювання кожною професій­ною групою юристів. Тільки після ухвалення органами об'єднань юристів етичні правила могли б бути схвалені офіційними комісіями, колегіями при відомствах або уряді, що означало б можливість застосування державних санкцій (зокрема примусового характеру) у разі їх порушення. Крім того, не повинно бути колізій

ідична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 23

V цивілізованому суспільстві виникла соціальна необхідність N і її. гсматизації і приведенні в дію наукових і практичних способів формування атмосфери взаєморозуміння між виконавцями службо-функцій і споживачами їх послуг. Документи, що регулюють і гич ні та інші соціальні норми поведінки окремих юридичних профе-' їм и різних країнах, мають різноманітні назви.

Назвемо деякі деонтологічні документи, що діють у США:

І) «Канони професійної етики» — затверджені Американською І Ірявовою Асоціацією; 2) «Правила професійної поведінки» — при­ми 111 и кожному штаті для регулювання діяльності членів адвока­тур штатів. У їх основі лежать Типові правила професійної пове-мпки (прийняті АВА в 1983 р. з подальшими поправками). Вони Юлодіють силою нормативного документа на відповідній території; Ч Федеральні правила цивільного процесу» — служать зразком і іVI цивільного процесу в штатах; 4) «Кодекс судової етики» — міс­тить такі правила: суддя повинен зберігати чесність і незалеж­ніш, судової влади; суддя не повинен здійснювати неналежних дій \ і воїй діяльності і не допускати сумнівної поведінки; суддя повинен виконувати посадові обов'язки неупереджено і старанно; суддя може займатися позасудовою діяльністю з метою вдосконалення 1.1 кону, правової системи і процесу здійснення правосуддя; суддя Повинен регулярно подавати звіти про свої доходи, які він одержав

правову і позасудову діяльність; суддя не повинен втручатися и політичну діяльність; 5) «Висновки Верховного Суду з етичних Витань» — Верховні суди штатів виробляють етичні роз'яснення ібо безпосередньо, або через створювані ними органи (комісії, ко­мітети); 6) «Етичні стандарти прокурорів округу Окленд» — прий-пі п правоохоронними органами майже в кожному штаті країни; 7) «Статут поліцейських міста Ленсинга», «Кодекс етики поліцей-с і.міх штату Мічиган»; 8) «Морально-етичний кодекс поліцейського (НІЛ» — служить моделлю для морально-етичних кодексів праців­ників поліції кожного штату.

Етичні правила та інші нормативи культури адвокатів, суддів 1.1 інших юридичних професій діють у Франції, Англії і Уельсі, Шотландії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Австрії, Польщі,

її * нормами, які містяться в етичних кодексах, загальних для всіх юристів і для КОЖНОЇ їх професійної групи. Відповідальність за забезпечення узгодженості тако-іо роду документів доцільно покласти на Вищу раду юстиції.

24 Розділ І

Туреччині, Ізраїлі, Росії та інших країнах. Тільки відносно адвокатів розроблені «Етичні правила солісторів Великобританії», «Регла­мент Паризької колегії адвокатів», «Кодекс адвокатської етики Нідерландів», «Правила професійної етики російських адвока­тів», «Зібрання основ адвокатської етики і професійної гід­ності» Польщі (схвалено в 1961 р., вносилися зміни в 1970, 1987, 1993, 1998 рр.)⁵.

Існують акти деонтологічного змісту для працівників системи органів внутрішніх справ і згідно з їх нормативами проводиться освітня підготовка. Декретом № 86592 введено «Кодекс деонтології національної поліції Франції». У Англії діє «Положення про ети­чні принципи поліцейської служби Великобританії», у ФРН — «Етика поліцейського ФРН», в Росії — «Кодекс честі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ Російської Фе­дерації».

Активізувалася діяльність з розробки і ухвалення деонтоло-гічних (за назвою — етичних) правил для юридичних професій в Україні з метою: 1) підвищення ефективності досягнення професій­ного результату; 2) забезпечення сприятливих умов для користува­чів послуг.

Наведемо основні документи деонтологічнічного значення в Україні (за роками появи):

Наказ МВС України (1996 р.)

Кодекс честі працівника органів внутрішніх справ України

Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України (1999 р.)

Раритети . Правила адвокатської етики

Схвалений Колегією МВС України

(2000 р.)

Наказ Головного управління дер-жавної служби України (2000 р.)

Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ

Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу) та ін.

Загальні правила поведінки державного службовця

Наказ Національної служби посе-редництва і примирення (2000 р.)

⁵ Польський кодекс професійної етики складається з шести розділів, в яких, окрім загальних положень, містяться правила, що стосуються виконання професійних пов­ новажень і обов'язків (2-й розділ); відносин адвоката з судом і іншими органами, пе­ ред якими він виступає при здійсненні професійної діяльності (3-й розділ); відносин з колегами (4-й розділ); відносини з клієнтами (5-й розділ); діяльність в органах само­ врядування і відносини з органами влади адвокатури (6-й розділ).

⁶ Раритет (нім. Кагіїаі від лат. гагііаз) — рідкість, цінність.

Юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 25

< •' новні положення професійної німі юристів України

Затверджені V з'їздом Союзу

юристів України (2001 р.)

І одс кс професійної етики суддів

кс професійної етики нотаріусів

Затвердженій V з'їздом суддів Ук-раїни (2002 р.)

Затверджений рішенням Конфе­ ренції Української нотаріальної палати (2007 р.)

Кодекси юридичних професій в нашій країні і за кордо­ном, що мають назву моральних (етичних), не вичерпуються мине етичними нормами. їх зміст становлять положення мате­рі.! и.ного і процесуального права, правила судочинства та інші нор­ми що відносяться до юридичної практики взагалі, а також до її спе­ціальних питань (ліцензування, взаємостосунки адвоката і клієнта і пню). Крім того, ці норми забезпечені механізмом їх реалізації і си-0ТЄМОЮ відповідальності в межах дисциплінарного процесу.

Як правило, етичні (або деонтологічні) кодекси юридичних про-фесій в Україні розробляються з орієнтацією скоріше на Євро­пі ііські, чим на американські моделі, хоча вивчаються при їх скла-

І.І1ІІ1І ВСІ.

І Іормативними основами юридичної деонтології є також служ­бові документи, затверджені певними міністерствами і відомствами (відомчі акти). Наприклад, «Статут патрульно-постової служби міліції України», затверджений наказом МВС від 28.07.1994 р. V найбільш загальному вигляді деонтологічні вимоги до юристів рі-(ішх спеціальностей закріплені в законах (закони України «Про адвокатуру», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про нотаріат», «1 Іро статус суддів» та ін.).

На відміну від нормативно-правових актів деонтологічні доку­менти (декларації, рекомендації, принципи, основоположні принципи, керівні положення, етичні кодекси та ін.) не мають обов'язкової юри­дичної сили. Вони, по суті, є заявами про наміри, звичайно націлени­ми на конкретні професійні галузі, наприклад, роль поліцейських, прокурорів, суддів. Проте заяви такого роду є легітимними в межах певної корпорації (об'єднань адвокатів, нотаріусів і т. д.) і з часом можуть бути занесені до нормативно-правових актів, стати обов'я­зковими для виконання (легальними). Якщо ж вони офіційно (на дер­жавному рівні) закріплюються, то тим самим підтверджується їх легальність (законність).

26

Розділ І

На рубежі XX і XXI століть в світі спостерігається об'єктивна тенденція га/жом/заг/п деонтологічних (або етичних) норм поведі­нки професійних груп юристів, незалежно від їх державної прина­лежності. У національних правилах утілюються міжнародновизнані єдині принципи і підходи, затверджуються схожі нормативи культури юриста: судді, адвоката, прокурора і ін. Іншими словами, відбува­ється зближення у вимогах до правил поведінки юристів різних країн завдяки розробці деонтологічних (або етичних) моделей їх культури. Вищими стандартами служать міжнародні деонтологічні (або етич­ні) документи юридичних професій, наприклад Деонтологічний ко­декс (Кодекс правил здійснення адвокатської діяльності адвокатів Європейського співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 р.) та ін. (див.: Міжнародні стандарти професійної діяльності юриста).

§ 5. Методи юридичної деонтології Метод юридичної деонтології — це сукупність логічних при­йомів і конкретних способів обґрунтування системи знань про тео­ретичне осмислення і практичне застосування деонтологічних нор­мативів (стандартів) культури поведінки юриста. Слід враховувати, що поняття методу включає поняття про всяку планомірну діяль­ність і її практичну ефективність. Методи юридичної деонтології:

• філософські;

• загальнонаукові;

• міждисциплінарні,

• спеціальні (конкретні).

Загальним методом юридичної деонтології є діалектич­ний метод, який дає можливість розкрити генезис, еволюцію, озна­ки, зміст і види юридичної практичної діяльності; врахувати чинни­ки — матеріальні (матеріалістична діалектика) і духовно-культурні; виявити варіативність системи вимог до культури поведінки юриста різної спеціалізації; уяснити форми взаємодії юриста з суспільним середовищем у процесі виконання службових обов'язків. Діалекти­чний метод починає працювати тільки з поняттями і категоріями, що вже сформувалися, тому його цінність виявляється в єдності з синергетичним підходом (методом соціальної синергетики) і си-

/(){>ндична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 27

< ісмипм (системного аналізу) методом. Синтез синергетичного, и.теїстичного методів і методу системного аналізу відкриває мож- іивість досліджувати не тільки загальні закономірності в їх системі, І її і випадки (зокрема, дезорганізуючі процеси), що відіграють свою і ис гсмоутворюючу роль. Юрист нерідко в своїй практичній діяль­ ності стикається з об'єктивними процесами дезорганізації як край­ нощами соціальної самоорганізації, в яких знаходиться клієнт. Від НЬОГО вимагається їх подолати шляхом пропозиції людині ціннісних правових орієнтирів для виходу з неврегульованого стану. Сис- і ємний метод передбачає, що всі явища юридичної деонтології

< організованою системою і структурно взаємозв'язані. Зв'язок простежується між культурами юриста-практика — психологіч­ ною, правовою, політичною, економічною, екологічною, етичною, ЄС готичною, інформаційною. Культура юриста розглядається через ОТруктурні підрозділи єдиної системи (юридичної практики), яка, \ гною чергу, є системою в ширшій системі (правовій системі сус­ пільства). Юридична практична діяльність визначається системою норм дозволяючого, забороняючого, рекомендаційного і зобов'язую­ чого характеру. Професіограми юридичних спеціальностей аналізу- ЮТЬСЯ через систему сторін діяльності юриста: соціальну, пошукову, реконструктивну, комунікативну, організаційну, засвідчувальну.

1 Іс менше значення має такий філософський метод, як феноме­нологічний, дія якого є найповнішою разом з отнологічним і гер-мсневтичним методами. Якщо онтологічний метод дає можливість пі шати і пояснити явища і процеси, пов'язані з юридичною практи­кою, а герменевтичний метод сприяє розкриттю сутності правових норм, що регулюють цю практику, то феноменологічний метод, за-і шблюючись у глибини свідомості людини, пояснює, за допомогою ЯКИХ певних форм, образів (феноменів) відбувається внутрішнє Сприйняття юристом-практиком зовнішнього світу, формується його

професійна культура.

Основні спеціальні (конкретні) методи юридичної деонто-

іо.ії:

• психологічний метод — використовується при вивченні психо­ фізіологічних властивостей юриста як особи, його темпераменту,

ірактеру, психічних установок;

• соціологічний метод — сприяє розкриттю професійної ді- і п.мості юриста, складанню професіограм юридичних професій не

28

Розділ І

на рівні абстрактних категорій, а на базі конкретних соціальних фак­тів;

• статистичний метод — застосовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, наприклад, даних про кількість юристів різних професій, котрі працюють у приватній і дер­жавній сферах тощо;

• історико-політичний метод — допомагає вивчити специфі­ку політичної культури юриста, конкретно-історичні політичні з'мови практичної юридичної діяльності, політико-ідеологічні стандарти, якими покликаний керуватися юрист при виконанні професійного обов'язку. Так, в УРСР ці стандарти були орієнтовані на керівні по­ложення Комуністичної партії; нині, коли конституційно проголо­шений принцип політичного плюралізму, такими стандартами ста­ли права людини;

• порівняльно-правовий метод — передбачає зіставлення од-нопорядкових юридичних понять, явищ і процесів і з'ясування між ними схожості і відмінностей. Наприклад, порівняння особливостей юридичної практики прокурорської і адвокатської, нотаріальної і ад­вокатської та ін.

Спеціальні методи засновані на досягненнях технічних наук:

• математичний;

• кібернетичний та ін.

З метою різнобічного пізнання юридичної деонтології доцільно використання вказаних методів у сукупності.

§ б. Функції і принципи юридичної деонтології Функції юридичної деонтології — основні напрямки її теоре­тичного і практичного призначення, орієнтовані на якісне виконан­ня юристом свого професійного обов'язку. Основні функції юридичної деонтології: 1) пізнавальна (онтологічна), або інформаційна — виража­ється в набутті деонтологічних знань; пізнанні суті юридичної діяль­ності, характеру професійної поведінки юриста, норм-вимог та інших нормативів культури, якими він повинен керуватися; своєчасному ознайомленні з правовими актами, що відносяться до його діяль­ності. Важливо встигати стежити за оперативною інформацією, що стосується питань юридичної деонтології;

/і >[>іі<)ичііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна 29

2) евристична — полягає в поглибленому пізнанні юридичної практики і розкритті нових закономірностей професійної поведін­ці юриста, «нарощуванні» нових знань, постійному вдосконаленні Моделі (стандарту) юридичної професії, нормативів культури юри-I і .і

() прогностична — виражається в розробці перспектив розви-і ку практичної юридичної діяльності, етично-правовому збагаченні Обов'язку юриста-практика на основі адекватного відображення Об єктивних закономірностей функціонування держави і права, со­мі;! и.мої культури суспільства;

4) аксіологічна (аксіологія — вчення про цінності) — виража- і 11.ся в оцінці людських відносин і явищ соціальної дійсності, в уяв-

н пні про те, що таке добро і зло, справедливість і несправедли­вість. Предметом оцінки є поведінка юриста-професіонала, його ігпінки, наміри, мотиви, особисті якості;

5) ідеологічна — полягає у виробленні фундаментальних ідей (концепцій) про шляхи вдосконалення юридичної практики і про­ фесіоналізму юриста, розробці норм-рекомендацій і норм-вимог, иорм-заборон і норм-дозволів для юристів різної спеціалізації, .і гакож відношення до правової політики держави, яку вони покли- кані проводити в життя;

6. виховна — виражається у вихованні і самовихованні юриста ігідно з нормативами його професійної культури, стандартами юри­дичної професії;

7. прикладна — полягає в аналізі вчинків юриста, їх адекват­ності професійному обов'язку в ході юридичної діяльності, включа­ючи ступінь впливу різних видів стимулювання на його професійну практичну активність; у розробці практичних рекомендацій для ипрішення проблемних ситуацій в юридичній діяльності та ін.

Принципи юридичної деонтології — вихідні незаперечні вимо-і и. що пред'являються до професійної діяльності юриста, соціальні орієнтири його поведінки в різноманітних ситуаціях.

Принцип гуманності — означає шанобливе ставлення до кон­кретної людини з урахуванням її індивідуальних особливостей, умін­ня поставити себе на місце клієнта і подивитися на ситуацію з його позиції, співпереживати йому, проявити милосердя, прийняти на себе частину його біди і болю, надати йому допомогу.

зо

Розділ І

/і Іріїдична деонтологія як наука і навчальна дисципліна 3\_

Буває так, що активне втручання юриста в долю клієнта, яке диктується законом, завдає клієнту духовної травми. Гуманістична спрямованість діяльності юриста, як і лікаря, вимагає прояву добро­ти і чуйності, примушує в усякому разі в думках звертатися до морального принципу «Не нашкодь!». Даний принцип застерігає про­ти поспішних і необдуманих рішень, вимагає персональної відпові­дальності юриста за долю клієнта, виключає принесення долі клієнта в жертву власному інтересу.

Принцип справедливості — передбачає відповідність між прак­тичною діяльністю юриста і його соціальним (і службовим) стано­вищем, між заслугами і суспільним визнанням, між працею і вина­городою, цілями і засобами їх досягнення, правами і обов'язками, злочином і покаранням та ін. Невідповідність у цих відносинах сприймається як несправедливість. Термін «юстиція» в перекладі з латинської означає справедливість, законність, походить від ^5 — право. Вже в самому терміні закладено вимогу до юриста бути справедливим. Праву належить провідна роль у забезпеченні соці­альних гарантій (право на освіту, медичне обслуговування, пенсію в старості, соціальну безпеку особи та ін.), а також у припиненні різного роду порушень щодо справедливості (протекціонізму, не-заслуженого привілейованого становища, злочинного збагачення та ін.). Несправедливим буде, якщо злочинець, виправданий судом, вважається невинним, а потерпілий стає потерпілим не тоді, коли його побили чи обікрали, а лише після винесення про те офіційної ух­вали. За своєю суттю право означає застосування рівного масштабу до всіх людей.

Принцип законності — полягає в тому, що при формуванні вла­сних правил поведінки юрист повинен керуватися поточними зако­нами, які мають відповідати праву, і діяти суворо у відповідності до них. Формально перед законом усі рівні, в тому числі ті, хто його застосовує.

Поєднання принципу законності зі справедливістю і сумлінністю виключає користолюбство і хабарництво.

Принцип істинності — означає встановлення в кожній юриди­чній справі щонайповнішої достовірності. У пошуках істини юрист повинен бути чесним, перш за все перед самим собою, продумано і зважено здійснювати службово-професійні дії, підбирати юридичні факти. Порушення істинності на будь-якому етапі розгляду юридич-

КОІ справи спричиняє його кінцеву безрезультатність. Істинність повинна виявлятися і у висновках в юридичній справі. Виключаєть-I її недомовленість і двозначність (і «так і ні»).

Принцип плюралізму — виражається в терпимості до ідео-Юі і'інііх позицій клієнта, його ідейно-політичної (або релігійної) пере-і оманості або партійної приналежності, до його соціального стану. Цей конкретний принцип юридичної деонтології грунтується на за-і ,і м.ііому принципі юриспруденції — пріоритеті загальнолюдських і\ повних цінностей перед іншими міркуваннями соціального, ідейно-Політичного, релігійного характеру. Юрист повинен керуватися при-писами ст. 15 Конституції України: «Суспільне життя в Україні грун-і \ і і ься на принципах політичного, економічного і ідеологічного рі іноманіття. Ніяка ідеологія не може визнаватися державою як

обов'язкова».

111міиніш професійно-правової активності — означає цілесп­рямовану діяльність юриста-професіонала по реалізації своєї ком­ік н-пції в рамках правових норм, яка пов'язана з додатковими ви-і ратами часу, енергії. Працюючи в колективі і не ігноруючи його Інтересів, юрист повинен уміти проявити ініціативу («хто, якщо не я»), самостійність, узяти відповідальність на себе, здатність швидко і * н -.помилково своєчасно ухвалити обґрунтоване конкретно-прави-пі.не рішення. Реалізація цього принципу можлива лише за наяв­ності глибоких знань і певної майстерності, придбаної в результаті досвіду.