§ 2. Психічний склад особи юриста-практика

Перш ніж визначити психічний склад будь-якої особи, у тому числі юриста-практика, необхідно зрозуміти, що таке психіка. Пси­хіка — форма суб'єктивного відображення об'єктивного світу в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім світом. У психіці людини представлені й упорядковані події минулого, сьогодення і можливого майбутнього у вигляді іде­альних образів — інформаційних моделей об'єктивного світу, вико­ристовуваних людиною для своєї життєдіяльності. Ці образи вини­кають у різних людей по-різному, що залежить від набутого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану й ін. Крім психічних обра­зів, зміст психіки включає і компоненти позаобразні — ціннісні орієнтації особи, змісти і значення явищ, розумової праці.

Юрист (суддя, слідчий, прокурор, нотаріус, адвокат й ін.) як осо­ба відрізняється складністю і багатогранністю. Він формується в основному в результаті взаємодії багатьох факторів, але визна­чальною є особистість людини, що обрала певний юридичний фах у якості однієї з головних життєвих цілей.

Психічний склад юриста-практика (як і будь-якої особи) — це система психічних явищ (психічних процесів, психічних станів, психічних властивостей), що поєднують інтелектуальні, вольові й емоційні якості. Сполучення і ступінь вираження цих якостей за­лежать від ситуації.

На схемі зображені психічні явища, що у сукупності дають уяв­лення про склад психіки особи:

Психологічна культура юриста-практика 241

Психічні процеси	Психічні стани	Психічні властивості
Акти психічної діяльно­сті, що формують обра­зи тих суспільних умов, у яких здійснюється ця діяльність, та орієнту­ють на різні форми со-ціально-поведінкового вибору. Жоден психічний процес не може протікати більш-менш довго	Поточні особливості психічної діяльності, залежно від умов дія­льності й особистих якостей людини, що виявляються в проце­сі її соціально-поведі-нкового вибору. Протікають довше, ніж психічні процеси	Типові для даної людини особливості психіки (темпера­мент; спрямованість; характер; здібності), що обумовлюють її соціально-поведін-ковий вибір. Найбільш стійкі, але здатні зміню­ватися

Структурні елементи складу психіки особи: інтелект (розум); почуття (емоції);

воля.

Інтелект (розум) — це система розумових здібностей юриста, йо­ го можливостей у пізнанні і вирішенні життєвих і професійних про­ блем. Неодмінними супутниками інтелекту, показниками його роз- виненості є мислення і пам 'ять.

Мислення — це пізнання, що оперує поняттями, судженнями, умовиводами. Воно є опосередкованим і узагальненим відбитком суттєвих закономірних взаємозв'язків дійсності. Мислення — це активний прояв розуму, що виражається в процесі пізнавальної діяльності людини. Воно виникає, коли оточуюча дійсність і в пер­шу чергу навколишні люди вимагають від особи вирішити якесь завдання, відповісти на якесь запитання і т. п.

Пам 'ять — процес запам'ятовування, зберігання і відтворення знань, умінь і навичок. Тобто — це психічний відбиток результатів взаємодії людини з дійсністю і використання результатів цієї взає­модії в наступній діяльності; це сукупність психічних моделей дій­сності, побудованих в результаті досвіду даного індивіду. Пам'ять можна назвати «банком інформації», або «живим комп'ютером». Вона може бути короткочасною і довгостроковою, образною (іко-нічною) і виборчою (оперативною), мимовільною (ненавмисною) і довільною (навмисною). Юрист-практик при веденні юридичної справи повинен використовувати всі системи пам'яті. Наприклад,

хч,£ _^_____ Розділ

для слідчого основну роль у роботі відіграє довільна значеннєва пам'ять, такі її властивості, як великий обсяг і висока точність. Знання закономірностей функціонування короткочасної і довгостро­кової пам'яті полегшує, наприклад, слідчому або адвокату зробити правильний вибір тактичних впливів на людину з метою адекват­ного відтворення ним забутого. Оскільки пам'ять має вибірковий характер (процес запам'ятовування і зберігання тієї або іншої інфор­мації супроводжується її «сортуванням»), свідок, потерпілий, підо­зрюваний і обвинувачуваний можуть краще запам'ятати в одних ви­падках позитивне, в інших — негативне, в залежності від того, що для них у даний момент більш важливе. Слідчому, дізнавачу та іншим спеціалістам, що працюють над розкриттям злочину, необхід­но враховувати індивідуальні властивості пам'яті кожного з них.

Почуття — це психічний механізм безпосередньої емоційної оцін­ ки соціально значимих явищ. Почуття є емоційним регулятором со­ ціальних функцій особи, психічною формою відбитку соціальних потреб. В залежності від сфери регульованих соціальних функцій особи вони можуть бути практичними, моральними, естетичними, інтелектуальними.

Емоції— це психічний процес імпульсивної реакції поведінки, заснований на почуттєвому відбитку значимості зовнішніх впливів, тобто — це загальна реакція організму на життєво важливі впливи. По регулюючій функції емоції можуть виражатися в: 1) емоційному тоні відчуття (приємний, неприємний, нейтральний); 2) емоційно­му відгуку (оперативна реакція на поточні зміни в навколишньому середовищі); 3) настрої; 4) конфліктних емоційних станах (стресі, афекті, фрустрації).

Емоції і почуття здатні викликати уявлення, що не відповідають дійсності. Під впливом надмірних почуттів юрист-професіонал (на­ приклад слідчий) може дійти до результатів лише бажаних, але да­ леких від істинного стану справ. ■

Настрій — це ситуативне переважання певної емоції або почут­тя, що посилює або послабляє психічну діяльність протягом більш-менш тривалого періоду. Настрій викликається різноманітними пози­тивними або негативними впливами: успіхом або невдачею в роботі, самопочуттям, рівнем культури у взаємовідносинах між людьми, обстановкою — комфортною або дискомфортною та ін. Настрій має певну інтенсивність, виразність, напруженість і стійкість.

Психологічна культура юриста-практика 243

Стрес — це нервово-психічна перенапруга, викликана надсиль­ним впливом, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуації, що склалася. Стресовий емо­ційний стан (наприклад несподіваний напад озброєного злочинця) спонукає до пошуку виходу з екстремальної ситуації. Стрес, з од­ного боку, небезпечний для життя, а з іншого — неминучий в жит­ті. При стресі виявляються максимальні можливості індивіда до пристосування. Цим стрес відрізняється від афекту.

Афект — це раптово виникаюче в гострій конфліктній ситуації надмірне нервово-психічне перезбудження, що виявляється в тимча­совій дезорганізації свідомості й в крайній активізації імпульсивних дій. Афект є емоційним вибухом в умовах дефіциту інформації, не­обхідної для адекватної поведінки. Стан афекту характеризується значним порушенням вольової регуляції дій людини. Стан афекту пов'язаний з порушенням ясності свідомості і супроводжується ча­стковим розладом пам'яті. Причини виникнення афекту різнома­нітні: насильство, тяжка образа та ін. Афект може виникнути в ре­зультаті спогадів про подію, що травмувала, а також по незначному приводу в результаті накопичення почуттів.

Одним з різновидів афекту є страх, що часто зустрічається в слі­дчій і судової практиці.

Страх — це безумовно-рефлекторна реакція на небезпеку, що виявляється в різкій зміні життєдіяльності організму. Страх є паси­вно-оборонною реакцією на небезпеку, що виходить від більш силь­ної особи. Коли загроза небезпеки виходить від більш слабкої особи, то реакція на цю небезпеку може набувати активно-оборонного й наступального характеру та перетворюватися в гнів. Страх і гнів можуть досягти певного ступеня афекту.

Страх може неоднаково впливати на процес взаємовідносин юри­ста з клієнтом: в одних випадках події (ситуації), з приводу яких клієнт звернувся до юриста, сприймаються перебільшено, помилко­во, неправильно; у других — погано осмислюються, недооцінюють­ся; в третіх — сприймаються об'єктивно, правильно. Тому нерідко при повторній бесіді юриста з клієнтом істина відновлюється швид­ше в результаті порівняння її з даними першої зустрічі.

Фрустрація — це стійкий і глибокий негативний емоційний стан, викликаний крахом надій на близьке досягнення значимої

244

Розділ X

цілі, зрив стратегічних планів особи. Вона супроводжується, як правило, агресивними проявами стосовно особи, яка крушить плани (фрустратора). Стан фрустрації пов'язаний із сильною і тривалою дезорганізацією психічних процесів (ослаблення пам'яті, здатності до логічного мислення та ін.).

Воля — це свідома регуляція власної психологічно активної пове­ дінки, що спрямована на досягнення необхідного і можливого ре­ зультату шляхом подолання перешкод (труднощів). Усі свідомі дії є вольовими, але не всяка вольова діяльність є соціально позитивною (злочинні дії), хоч усяка вольова діяльність є свідомою (що відрізняє людину від тварини).

Вольова регуляція діяльності виражається в системі вольових психічних станів: ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін. Ці вольові стани виявляються у своїй сукуп­ності протягом усієї діяльності, становлячись головними на її окремих етапах. Так, вибір мети пов'язаний із станом цілеспрямованості, ух­валення рішення — із станом рішучості, виконання рішення — із станом наполегливості і т. п.

Ініціативність — це постановка нових значимих цілей і шля­хів їх досягнення в результаті активної переробки інформації, що надходить. Така активність є наслідком підвищеного прагнення до пошуку мети.

Рішучість — це змобілізованість на швидкий і обґрунтований вибір мети та способів її досягнення. Стан рішучості пов'язаний з підвищенням емоційної та інтелектуальної активності особи. Не­рішучість — це результат нездатності швидко приймати рішення. Стан нерішучості часто пов'язаний з недостатньою інформованіс-тю, з відсутністю відповідних вмінь і навичок, а головне — із наяв­ністю рівноцінних протиборчих мотивів. Якщо після їхнього подо­лання нерішучість не зникає, то це поганий показник, оскільки вона може призвести до морально-негативних наслідків — боягузли­вості, злочинної бездіяльності тощо.

Цілеспрямованість — це зосередженість свідомості на основ­них, найбільш значимих цілях. Мета стає тією домінантою, якій підпорядковуються всі дії людини.

Наполегливість —це здатність до тривалого подолання труд­нощів і прояву гнучкості у виборі шляхів досягнення запланованого результату. Антиподом наполегливості є стан впертості — негнуч-

ІІсихологічна культура юриста-практика 245

кість, відсутність критичного ставлення до своїх дій, що суперечать об'єктивним умовам.

Стриманість — це гальмування провокуючих дій у небажано­му напрямку. Стриманість потребує самовладання, значного вольо­вого зусилля, спрямованого на утиснення емоцій.

Вольові якості особи виявляються у певному співвідношенні з її емоційними особливостями: у вольової людини воля домінує над почуттями; надмірно емоційна людина нерідко робить вчинки під нпливом випадково виниклих почуттів, настроїв, обставин.

Тривале перебування в окремих вольових станах призводить до формування відповідних якостей особи, що потім адекватно вплива­ють на вольові стани. Важливо вміти керувати своїми психічними станами, підтримувати їх на необхідному рівні, тренувати інтелект (розум), почуття (емоції), волю, тобто весь психічний склад особи.