Розділ і юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна

§ 1. Поняття і ознаки юридичної деонтології. Термін «деонтологія»

Юридична деонтологія — галузь юридичної науки і навчаль-и.і дисципліна, яка є системою знань про кодекс професійної поведі­нки правознавця, тобто про систему правових, політичних, психологічних, етичних, естетичних, інформаційних та інших норм-вимог, що

иі аиом визначає соціально-правовий режим професійного спілку-н.іішя юриста з колегами і клієнтами, атакож про основні види юри-іп'і них професій та характер юридичної практики у співвідношенні її і наукою і освітою.

Кодекс професійної поведінки правознавця — це оптимальний (належний) звід правил дозволяючого, зобов'язуючого, забороняю­чого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти і ке­руватися юрист у відносинах, що виникають при виконанні служ-вових (посадових) повноважень. Дозволяючі норми в своєму тексті містять слова «має» право, «може» (суддя має право займатися пе­дагогічною діяльністю); забороняючі — «не може», «не повинен» (адвокат не може використовувати конфіденційну інформацію в своїх 111 гересах); зобов 'язуючі — «зобов'язаний», «повинен дотримувати» (Слідчий не повинен брати участі в страйках); рекомендаційні — ■повинен» в сенсі «бажано» або «доцільно стриматися» (суддя по-Винен утримуватися від фінансових і ділових відносин, які можуть Кинути тінь на його безсторонність, перешкодити належному вико­нанню судових обов'язків). Є норми, які містять у собі і дозвіл (до встановленої межі) і заборону (не переходити через встановлену межу). Наприклад, в США агенту ФБР дозволено брати подарунки під своїх громадян не дорожче 200 доларів — це дозволяюча норма, одночасно — забороняюча, оскільки агенту ФБР заборонено при­ймати подарунки вартістю понад 200 доларів.

Термін «деонтологія» походить від грецьких слів: 1) «деон» — родовий відмінок слова «деонтос» — «потрібне, належне»; 2) «ло­гос» — наука. Разом — «наука про належне». Витоком юридичної деонтології є етика: обов'язок особи поводитися адекватно соціаль­ним законам встановлюється через мораль.

12

Розділ І

Ознаки деонтології як науки:

1) є суспільною наукою, оскільки вивчає діяльність юриста в суспільстві; його взаємодію з клієнтами, які представляють різні соціальні групи; служить меті врегулювання суспільних відносин правовими засобами. Під час здійснення професійних повноважень юрист постійно стикається з необхідністю вирішувати (а деколи в лічені хвилини) складні проблеми, за якими стоїть життя і честь людей. Ухвалення юридичних рішень вимагає від професіонала-юриста великої напруги моральних сил, мобілізації досвіду і знань, глибокого розуміння ступеня відповідальності перед клієнтом, колективом, в якому він працює, перед суспільством;

2) є юридичною наукою, оскільки джерелами її вивчення є не тільки етичні стандарти, що містяться в деонтологічних і етичних правилах, розроблених і прийнятих різними національними і міжнародними юридичними співтовариствами (адвокатів, нотаріусів, суддів і т. д.), але і нормативні акти, що офіційно закріплюють спеціальний правовий статус юристів — службових і посадових осіб.

Останні, як правило, визначають напрямок формування правової культури адвоката, прокурора, слідчого, нотаріуса або працівника певного відомства. Звідси випливає можливість проникнути в глибини тієї або іншої юридичної спеціальності, розкрити їх особливості і вести мову про деонтологію адвоката, судді, нотаріуса, прокурорського працівника, державного виконавця, працівника податкової поліції, органів внутрішніх справ чи міліції (поліції) тощо;

3. є нормативною наукою, оскільки визначає і обґрунтовує соці­альні нормативні приписи — етичні, правові та інші рекомендації, дозволи, заборони і зобов 'язання (веління, імперативи), що пред'яв­ляються до юриста будь-якої професії — про правила поведінки, норми спілкування, тактику взаємодії як з колегами, так і з клієнта­ми тощо. Ці правила поведінки не індивідуалізовані, розраховані на необмежене число аналогічних ситуацій, що виникають в ході юри­дичної діяльності. Нормативи культури служать головним способом регуляції професійної поведінки юриста;

4. є інтегрованою і разом з тим цілісною наукою, в якій не мо­жна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне і есте­тичне від юридичного, можливо лише виділити психологічну, полі­тичну, етичну, естетичну, економічну, екологічну, інформаційну підсистеми культури особи юриста, які знаходяться в розвитку, зв'я-

Іі )/чіі>нчііа деонтологія як наука і навчальна дисципліна 13

і \ і гармонії. Юрист не може обмежуватися в своїй діяльності м пі и приписами закону, оскільки в законі неможливо передбачити

сз винятку ситуації, в які він може потрапити. Тому разом із за-

ітнім юрист зобов'язаний оволодіти в необхідній мірі (залежно від і пеціальності) системою дозволяючих, зобов'язуючих, забороняю­чій і рекомендаційних норм психології, політики, етики, естетики, ' И іноміки, інформатики. Це та сума культурних цінностей (регуляти-ши) яка разом з правовою культурою повинна забезпечити ефектн­ими 11, і надійність виконання професійного обов'язку, створити нор-м,п пішу модель юридичної практики;

^) є прикладною (практичною) наукою, оскільки характери-м< юриспруденцію через призму юридичної професії і практи­чній діяльності юриста; визначає особливості юридичної практи­чній діяльності і встановлює основні нормативи культури юриста, що НІ (повідають стандарту його професіоналізму;

<>) с антропологічно орієнтованою, гуманістичною наукою, що I і явить у центр розгляду особу юриста, а також розкриває вплив Професійної юридичної діяльності на психіку особи, її моральні ІПЮСТІ, естетичні смаки. Антропологічна спрямованість юридичної н юнтології виражається в тому, що вона формує систему вимог, які пред'являються до юриста як: а) високоорганізованого індивіда (Пі пхологічна структура); б) учасника політичного життя (ідейно- пч п гична суть); в) спеціаліста (професійний зміст); г) носія висо- ііііч моральних принципів (етична основа); д) володаря стійких ес- п пічних смаків (розуміння прекрасного) та ін. Вона пред'являє іимоги до юриста особистого характеру — володіти не тільки знан­ нями в галузі права, але і умінням орієнтуватися в політичних про- і ■ нмах суспільства, розбиратися в психології ділового спілкування,

и 11 римувати професійну таємницю, уміти доступно висловлювати і вої думки, із смаком одягатися тощо.

Глід зазначити, що в навчальній літературі немає єдності у визна-41 пін поняття юридичної деонтології, за винятком розгляду її як

II і \ і тої юридичної дисципліни або, точніше, вступу до юриспру- н пі ні. Різноманітність підходів до розуміння цієї науки і навчальної ііп іпіплши є позитивним явищем. Це збагачує її зміст і з часом до­ нн ' шть удосконалити дефініцію. Своєрідність підходів до поняття і імісту юридичної деонтології спостерігається в навчальних посіб-

14 Розділ І

никах Н. В. Коваля, С. С. Сливки, С. Д. Гусарєва і О. М. Карпові О. Д. Гусарєва і О. Д. Тихомирова, О. В. Шмоткіна та інших. Так, О. В. Шмоткін розуміє під юридичною деонтологією систему за­гальних знань про юридичну науку і юридичну практику, вимоги до професійних і особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей¹. С. Д. Гусарєв і О. Д. Тихомиров підкреслюють, що юридична деонтологія вивчає існуючу систему юридичних знань, завдань і функцій правознавства, роль юридичних знань у вирішенні питань суспільного буття. У предмет юридичної деонтології вони включають питання юридичної практики, а також етикет юриста та ін.² С. С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про вну­трішній імператив службового обов'язку, який створює передумови і мотиви вибору юристом норм поведінки в практичній діяльності, у формуванні власних норм для кожної ситуації³.

У кожному з визначень предмета юридичної деонтології містять­ся цінні положення, які входять до скарбниці теоретико-прикладних досягнень в цій галузі знань. Проте вони не вичерпують різномані­тності вимог, що пред'являються до юриста як особи, а головне не створюють моделі юриста-професіонала, багатобічно і в повно­му обсязі не виписують той стандарт фахівця, який необхідний су­часному цивілізованому суспільству. А такий стандарт — це не тільки внутрішній імператив службового обов'язку, але і зовнішній прояв у поведінці і діяльності, показник багатогранної професійної культури юриста, поданий на тлі взаємовпливу юридичної практики, юридичної освіти і науки.

Термін «деонтологія» введено в науковий обіг у 1834 році анг­лійським філософом і юристом Ієремія Бентамом при викладі ети­чних установок, необхідних для кар'єри і досягнення особистого матеріального благополуччя. Він запропонував модель науки про норми професійної поведінки людини, що має владу, і виклав їх в книзі «Деонтологія, або Наука про мораль». У ті часи ще не ста­вилося питання про створення юридичних документів про деонто-логічні стандарти юридичної професії. Сьогодні термін «деонтоло­гія» ми використовуємо в ширшому сенсі, ніж той, який міститься

¹ Див.: Шмоткін О. В. Юридична деонтологія. — К.: МНТУ, 1995. — С. 4.

² Див.: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія. — К.: Віра-Р, 1999. — С. 14.

³ Сливка С. С. Юридична деонтологія. — Львів, 1996. — С. 6.

Л >/чн)іічіш деонтологія як наука і навчальна дисципліна 15

и його первинному, моральному, значенні. Ним охоплюються прави-іі (нормативи, регулятиви) культури, які визначають поведінку юриї і а в процесі практичної діяльності. Перш за все це — норма-• їїічі моральної (етичної) культури. Окрім них, ще й нормативи /(і ихологічної, політичної, правової, економічної, екологічної, есте­тичної , інформаційної культур юриста, тобто вся гамма культур, яка обумовлює професійну юридичну діяльність, регламентує відно-піі пня до об'єкта праці — клієнта, а також до колег і забезпечує І цілому режим належної і гарантованої поведінки осіб у стані їх п і.к мозалежності.

Безліч варіантів прояву культури юриста і різноманітність юриди­чних спеціальностей не виключає^ а передбачає необхідність стан­дарту професійної діяльності. Такий стандарт, з одного боку, ви-ріжає ступінь реалізації можливостей і потенціалу юристів у своїй професійній діяльності, з іншого — є обов'язковим (належним) орі-' НТиром для будь-якого члена кожної професійної групи юристів — прокурорів, суддів, нотаріусів та ін.