8.4.6. Полінг versus соціологічне дослідження громадської думки.

В.Л.Оссовський, значною мірою натхненний П.Бурд’є, Дж. Геллапом, Ф.Оллпортом та деякими польськими соціологами (передусім – А.Сулеком), свідомо загострює проблему відсутності громадської думки там, де її прийнято вважати безумовно наявною. Досить чітко з цього приводу висловився П.Бурд’є у своїй доповіді 1972 року під назвою „Громадської думки не існує”: „Зондаж громадської думки у сьогоднішньому вигляді – це інструмент політичної дії; можливо, його найважливіша функція полягає у навіюванні ілюзії, що існує громадська думка як імператив, отримуваний виключно шляхом складання індивідуальних думок; і у впровадженні ідеї, що існує дещо на зразок середнього арифметичного думок або середня думка. „Громадська думка”, що її демонструють на перших сторінках газет у вигляді процентів („60 % французів схвально ставляться до ...”), є просто чистісенький артефакт. Його призначення – приховувати те, що стан громадської думки на даний момент суть система сил, напружень і що немає нічого більш неадекватного, ніж виражати стан громадської думки через процентне відношення”(курсив мій.-О.Н.) (5;с.163-164).

Дійсно, громадську думку не можна виявляти „шляхом складання індивідуальних думок” з наступним вираженням її стану,, через процентне відношення”, і сьогодні ті, хто так роблять, мають конкретну назву – „полстери”, а їхня відповідна діяльність зветься „полінг”. Однак чи можливо погодитися із П.Бурд’є, коли він зводить громадську думку до „системи сил і напружень”, фактично заперечуючи її раціональне підґрунтя? Власне я прагнув до того, щоб зміст (якщо бажано – пафос) всіх попередніх сьоми лекцій цього посібника зводився до доведення того, що громадська думка таки існує, і існує як передусім раціональний феномен. Дуже важливо було також з’ясувати, що цілком можливо виражати стан громадської думки через процентне відношення, тобто через певну сукупність індивідуальних думок, але думок у певний спосіб, так би мовити, „околективлених”.

Однак П.Бурд’є у своїй оцінці полстерівського використання полінгу (адже соціологи теж використовують полінг, проте в них це – лише початок виявлення громадської думки) правий на всі 100%. Солідаризуючись із ним, В.Л.Оссовський вважає, що соціологія громадської думки, як галузь соціологічного знання, серед основних своїх завдань має також завдання відокремлення себе від полінгу. Може саме тому метр соціології громадської думки в Україні починає свій посібник (К.,2005) з розділу під назвою ,,Полінг versus соціологічне дослідження громадської думки’’.

Основне завдання, що його, на мій погляд, ставить перед собою у цьому розділі В.Л.Оссовський (див.41; с.6-21), полягає в тому, щоб пояснити наявність суттєвих відмінностей між отримуваними полстерами і соціологами результатами передусім різними підходами до розуміння:

сутності сучасного їм суспільства (це: ,,своєрідний агрегат атомізованих індивідів’’ - в полстерів і ,,плюралістичне, структуроване утворення, ...цілісність, яка складається з багатьох рівнів та елементів і є організованою’’ – в соціологів);

змісту поняття «громадська думка» (це: ,,сукупність виражених у відсотках індивідуальних оцінкових суджень’’ - в полстерів і ,,певний соціальний суб’єкт, який здійснює функції соціального контролю’’ – в соціологів);

стилю дослідження громадської думки («для полстера відповіді респондента є складниками й елементами громадської думки», «для соціолога ці відповіді є лише виявами й симптомами, будівельним матеріалом для реконструкції громадської думки»);

мотивації опитувань (якщо «соціологія – це наука, і як така вона зорієнтована на пошук істини, пізнання соціальної дійсності», то «полінги – це послугова діяльність, підпорядкована нагальним практичним потребам замовника», «полінгова інформація потрібна ,,тут і зараз’’»).

Таким чином, не викликає сумніву те, що «соціолог і полстер – дві різні професійні ролі; у свою чергу, емпірична соціологія та полінги – два різних сектори професійної активності» (41;с.21).

Разом з тим, показавши суттєві відмінністі між полстерами та соціологами, необхідно визнати, що ці відмінності не є абсолютними. Так, «методологію зондажних опитувань ...не поділяють на полстерську й соціологічну, більш за те, між ними постійно відбувається обмін дослідницькими інноваціями» (41;с.16). Тому важливо зазначити, що є багато схожого в інструментарії, яким користуються як дослідники думок громадян (полстери), так і соціологи-дослідники громадської думки. Маються на увазі такі елементи технології отримання даних як конструювання репрезентативної вибірки, побудова та пілотаж анкети або опитувальника, розробка фільтрів для ідентифікації думок та інші (див. там само). Тож не дивно, що серед співробітників українських фундацій, які спеціалізуються на опитуваннях думок, багато хто має соціологічну освіту. А «інколи дослідники виступають у подвійній ролі – полстерів і соціологів, а конкретні дослідження слугують задоволенню практичних потреб і водночас – глибшому пізнанню суспільства» (41;с.20).