3.2. Доіндустріальне традиційне суспільство нових часів.

3.2.1. Тип суспільства.

Почати слід, на мій погляд, з виокремлення типу „доіндустріальних суспільств нових часів” (41;с.78) як найдавнішого серед згадуваних В.Л.Оссовським. Але на сторінках 82-83 він веде мову вже просто про „доіндустріальне суспільство”, на сторінці 86 – про „традиційне суспільство”. Але із контексту можна зрозуміти, що у всіх випадках йдеться про „доіндустріальне (традиційне) суспільство нових часів”.

До речі, введення уточнення „нових часів” вважаю досить слушним. Адже поняття „традиційне суспільство” охоплює настільки тривалий період людської історії, що у межах цього періоду „соціокультурні відмінності між народами, що знаходяться на стадії розвитку „привласнюючого” господарства (мисливство, збиральництво) і тими, котрі пройшли стадію „неолітичної революції”, можуть бути не менш і навіть більш значущими, ніж між „доіндустріальними” і „індустріальними” суспільствами” (49;с.1134). Отже, зафіксуємо тип „доіндустріального традиційного суспільства нових часів”.

3.2.2. Соціальна структура.

Слід визнати, що єдиної теорії або узагальненої моделі традиційного суспільства на сьогодні не існує. Скоріш можна говорити про існування сукупності соціокультурних уявлень про народи, які не зайняті індустріальним виробництвом. У нові часи основну частину цього суспільства, як відомо, складала така велика соціальна група, як селянство. Решта населення була представлена аристократичною верхівкою, духовенством, військовими, купецтвом, цеховими структурами ремісників тощо. В цілому ж соціальна структура доіндустріального традиційного суспільства нових часів, зазначає В.Л.Оссовський, була „побудована на відносинах між стабільними соціальними групами, станами й категоріями з усвідомленими й чітко артикульованими інтересами, стабільною системою культурних цінностей і норм”(41;с.86).

Найважливішим у цьому твердженні є, вважаю, прикметник „стабільний”, який, на мій погляд, у соціально-класовому контексті вельми тісно корелює із прикметником „закритий”. Маю на увазі те, що соціально-класова структура доіндустріального традиційного суспільства нових часів була значною мірою закритою. Адже тут „основною формою організації соціальних відносин для значно переважаючої більшості населення є відносно замкнена, ізольована община. Цією обставиною зумовлене панування колективістських соціальних уявлень, які орієнтовані на суворе дотримання традиційних норм поведінки і які виключають як індивідуальну свободу, так і розуміння цінності особистості. ...Політична влада монополізується у межах окремої групи (касти, клана, сім’ї) і існує переважно у авторитарних формах” (49;с.1134).

3.2.3. Суб’єкти громадської думки.

Таким чином, слід, мабуть, акцентувати на нединамічності доіндустріального традиційного суспільства нових часів, а також на монопольності в ньому політичної влади, на авторитарності форм її здійснення і - ще раз – на закритості даного суспільства. Тому зрозуміло, що таке суспільство аж ніяк не було демократичним і його основний суб’єкт громадської думки був соціально досить вузьким. Він був представлений так званою публікою, що, за Г.Тардом, являла собою «группу індивідів, фізично розпорошених, але інтелектуально споріднених», посилену «переконаннями кожного з них, що їхню думку або прагнення поділяє одночасно велика кількість людей» (41; с.78-79).

При цьому сама інтелектуальна спорідненість базується тут на соціальній близькості, адже „для Г.Тарда публіка як суб’єкт громадської думки має елітарну природу (підкреслення моє-О.Н.), репрезентує тих, кого прийнято називати володарями думок, що протистоять настрою натовпу. Соціальні контакти між членами такої спільноти відбуваються як безпосередньо, так і опосередковано, за допомогою газети, часопису(41; с.79). „Елітарні та станові суб’єкти громадської думки доіндустріального суспільства являли собою соціальні групи в соціологічному сенсі цього терміна. Їхніх представників пов’язували інституціоналізовані відносини, спільні інтереси та цінності, яскраво виражені принципи виокремленості. Відносна стабільність їхнього групового існування сприяла функціонуванню громадської думки відповідно до встановлених традицією правил та культурних взірців” (41; с.83).

Наостанок, відповідаючи на питання про те, якою є концепція природи суб’єктів громадської думки доіндустріального традиційного суспільства нових часів, слід, гадаю, відповісти так: «Ця концепція є елітарно-публічною».