1.3.2. Основна мета, суб’єкт та об’єкт соціології громадської думки.

1) Основна мета соціології громадської думки як науки полягає, на мій погляд, у наступному:

• висунення і всебічне обґрунтування концепції;

• визначення власних суб’єкта, об’єкта та предмета вивчення;

• відпрацювання свого поняттєвого апарату;

• створення інструментарію емпіричних досліджень;

• пошук свого місця серед інших соціологічних теорій.

2) Якщо соціологію громадської думки розглядати у суб’єкт-об’єктному вимірі, то одразу виникає запитання: „Хто ж є суб’єктом соціології громадської думки, як однієї з багатьох соціологічних теорій середнього рівня?” Гадаю, що, даючи відповідь, необхідно враховувати факт гетерогенності цього суб’єкта. Відтак, до суб’єкта соціології громадської думки, мабуть, необхідно віднести:

• перш за все, тих вчених-соціологів, які розробляють і вдосконалюють дану соціологічну теорію;

• до другої складової зазначеного суб’єкта належать, слід вважати, соціологи-практики, які займаються безпосереднім вивченням громадської думки,

• до третьої - когорта викладачів соціології громадської думки як навчальної дисципліни.

Однак таке розрізнення є значною мірою схематично-умовним. Адже у реальному житті усі три виокремлені мною складові („іпостасі”) суб’єкта соціології громадської думки можуть втілюватися у одній особі. Принаймні, саме так виглядає справа, коли мова йде, наприклад, про фундаторів соціологічної теорії громадської думки в Україні В.Л.Оссовського, В.А.Полторака та Ю.П.Сурміна.

Щоб наблизитись до, по-можливості, повної відповіді на питання про суб’єкта соціології громадської думки,

• не забудьмо й про багатьох спеціалістів-гуманітаріїв (в тому числі і соціологів), які „напряму” не причетні до вивчення громадської думки, але оволодівають засадами соціологічної теорії громадської думки, щоб використовувати відповідні знання у своїй професійній діяльності.

• Нарешті, свій перелік складових суб’єкта соціології громадської думки завершу згадкою про численних студентів-соціологів, які вже прослухали відповідний навчальний курс, або опановують його.

Зрозуміло, що рівні як теоретичної готовності, так і практичних навичок всіх перелічених груп представників суб’єкта соціології громадської думки є різними.

3) Що стосується об’єкта соціології громадської думки, то це питання не є простим і однозначним. На сьогодні можна констатувати наявність, принаймні, двох підходів.

З одного боку, існує тенденція, що тягнеться ще з радянських часів, і вона полягає у прагненні розглядати громадську думку як стан масової свідомості (Б.А.Грушин, М.К.Горшков, В.А.Полторак та інші).

З іншого боку, існує підхід, згідно з яким громадська думка має розглядатися як стан суспільної свідомості. Такий підхід притаманний, зокрема, В.Л.Оссовському і, певною мірою, - Ю.П.Сурміну.

Відповідно до цих підходів об’єктом соціології громадської думки має визнаватись або масова свідомість, або суспільна свідомість. Який же з цих підходів є більш правомірним? Спробуймо сперш дещо заглибитись у зміст самих підходів.

Як пише Б.А.Грушин у своїй монографії „Масова свідомість”, „громадська думка ... уявляє з себе, так би мовити, масову свідомість у чистому вигляді” (18; с.164). Але поняття „громадська думка” і „масова свідомість” не однакові за своїми обсягами, скоріш „громадська думка уявляє з себе особливий, окремий випадок масової свідомості” (18; с.250). Більш за те, Б.А.Грушин підкреслює, що громадська думка „цілковито лежить у межах діяльності масової свідомості, притаманна лише їй” (18;с. 299). Нарешті маю зазначити, що, розділ ІІІ розглядуваної книги цього автора має назву „Специфіка масової свідомості у порівнянні із іншими типами суспільної свідомості” (18;с.245). Тобто тут масова свідомість береться як один з типів суспільної свідомості. На більш конкретне співвідношення цих двох феноменів Б.А.Грушин вказує, коли пише, що „зміст масової свідомості...значно вужчий , ніж зміст суспільної свідомості в цілому” (18; с.305).

Таким чином, за Б.А.Грушиним, вибудовується такий ланцюжок:

суспільна свідомість - масова свідомість - громадська думка.

За цією парадигмою, у якості об’єкта соціології громадської думки має поставати масова свідомість.

Про що пише М.К.Горшков у своїй книзі „Громадська думка”?

По-перше, на його погляд, у структурі суспільної свідомості виокремлюється масова свідомість (див.11; с.266). „Масова свідомість – це, по суті, широко розповсюджена, притаманна широким верствам населення свідомість” (там само).

По-друге, він робить висновок, що існують достатні підстави для того, щоб „визначити громадську думку як певну форму концентрації, своєрідний спосіб існування і виявлення масової свідомості” (11; с.267), як стан масової свідомості (11; с.269).

По-третє, „громадська думка здійснює зв’язок між масовою свідомістю та актами масової поведінки” (11;с.269). Як можна бачити, громадська думка, за М.К.Горшковим, є одним з іншобуттів, або відбиттям одного із станів масової свідомості.

Отже, за М.К.Горшковим, ланцюжок залежностей виглядає так:

суспільна свідомість – масова свідомість – громадська думка – масова поведінка. Тобто, згідно з теоретичним конструктом цього дослідника, у якості об’єкта соціології громадської думки теж має поставати масова свідомість.

Що стосується сучасного українського соціолога – спеціаліста з теорії громадської думки – В.А.Полторака, то його позиція з розглядуваного питання досить чітко постає вже через назву другої глави його книги „Соціологія громадської думки”. Ця глава має вельми виразну назву – „Природа громадської думки як стану масової свідомості” (див.13). Відтак можна зробити висновок, що позиція В.А.Полторака не відрізняється від позицій М.К.Горшкова та Б.А.Грушина, а тому і тут, на мій погляд, саме масова свідомість має постати у якості об’єкта соціології громадської думки.

Маю, зокрема, зазначити, що свої висновки стосовно згаданих вище трьох авторів я роблю опосередковано, з огляду на їхнє бачення співвідношення громадської думки та масової свідомості. Адже жодний з них питання про об’єкт соціології громадської думки не ставить взагалі.

Звернімось, нарешті, до з’ясування позиції метра соціології громадської думки в Україні – В.Л.Оссовського. Справа в тім, що, поза усяким сумнівом, цей вчений знайомий з працями і Б.А.Грушина, і М.К.Горшкова, і В.А.Полторака, однак він жодним чином не реагує на розглядання ними громадської думки як стану масової свідомості. Він просто відкидає такий підхід, запропонувавши, натомість, свій.

Але, перш ніж викласти точку зору В.Л.Оссовського, спробуємо зрозуміти, чому він знайшов необхідним не вдаватись до полеміки або до критики. Для цього треба, мабуть, коротко проаналізувати зміст, а особливо – актуальність, тих напрацювань, що їх здійснили свого часу такі радянські філософи й соціологи, як Б.А.Грушин, М.К.Горшков, В.С.Коробейніков та інші, коли розробляли тематику масової свідомості та громадської думки.

Так, Б.А.Грушин на початку своєї книги „Масова свідомість”, що вийшла друком у 1987 році, із певним подивом констатував: „Мабуть, іще меншою мірою, ніж радянські автори, оперують терміном „масова свідомість” сучасні ... буржуазні соціологи, які, як то кажуть, „з’їли собаку” на барвистій проблематиці так званого „масового суспільства” (18; с.6). Він серйозно стверджує, що „буржуазні соціологи” просто-таки прогледіли феномен масової свідомості у житті свого суспільства (там само). І таку „неуважність” зазначені соціологи виявляють саме тоді, коли, як вважав Б.А.Грушин у 1987 році, у світі відкриті двері „широким процесам масовизації, що охопили усі без винятку типи існуючих нині суспільств” (18; с.171), тобто і тодішнє радянське суспільство – теж.

Чи дійсно наприкінці 80-х років ХХ століття процеси масовизації суспільств були у світі реальними й визначальними?

За відповіддю звернемося до „буржуазних соціологів” Девіда і Джулії Джері. У статті „Масове суспільство” свого „Великого тлумачного соціологічного словника” вони, зокрема, дають таке визначення (тлумачення) масового суспільства: це – „модель суспільства, що песимістично віддзеркалює соціальні перетворення, які викликані модернізацією (урбанізацією, демократизацією політики, зростанням масових комунікацій і народної освіти), що є процесом, під дією якого індивідууми стануть: (а) більш відокремленими від попередніх соціальних угруповань, тобто – соціально розпорошеними; (б) більш відкритими для комерційного і політичного маніпулювання з боку централізованих еліт. Процес, під час якого люди все більш перетворюються на масу, зветься також масифікацією суспільства” (20; т.1, с.400).

Чи зреалізувалася, чи втілилася у життя концепція масового суспільства? Відповідь авторів щойно цитованого словника така: „Розквіт концепції масового суспільства припадає на період, що передував другій світовій війні і після неї”. Поняття масового суспільства „було впливовим на початку досліджень масової комунікації, котрі вивершились аналізами, що продемонстрували низку факторів:

• аудиторія засобів масової інформації не становить недиференційовану „масу”;

• маніпуляція засобами масової інформації з боку влади є відносно обмеженою;

• зростання популярної культури відбувається не за рахунок мистецтва або спільнотності.

Таким же чином дослідження форм політичної поведінки та політичної участі у житті сучасних західних демократичних суспільств не виявили загальної тенденції становлення „масового суспільства” (20; т.1, с. 401).

Натомість все більшого поширення набувала концепція плюралістичного суспільства з її ідеями соціальної стратифікації, стабільної демократії, політичної розбіжності і т. ін.

Які із цього всього випливають висновки?

1. По-перше, концепція масового суспільства внаслідок чисельних досліджень західних соціологів підтвердження не отримала.

2. По-друге, на кінець 80-х років ХХ століття, коли Б.А.Грушин та його прибічники почали розробляти теорію масової свідомості у зв’язку із концепцією масового суспільства, цю концепцію на Заході вже кілька десятиліть як було відкинуто.

3. Відтак, по-третє, має рацію сучасний український соціолог В.Л.Оссовський, коли не реагує на концепцію, яка вельми давно втратила будь-який науковий кредит.

До речі, не тільки у 1987 році, а навіть набагато раніше, не всі філософи, соціологи, психологи як у деяких країнах соціалістичного табору, так і у самому Радянському Союзі поділяли точку зору Б.А.Грушина і його прибічників. Так, у 1972 році в Москві вийшла друком книга двох соціальних психологів з НДР – Г.Гібша і М. Форверга під назвою „Вступ до марксистської соціальної психології”, у якій, зокрема, стверджувалось таке: „маси як соціального явища не існує. Поняття маси як соціального явища не має сенсу, оскільки йому не властиві будь-які інші ознаки, окрім мінливих станів, що внесені ззовні” (9; с.25). І, як свідчить сам Б.А. Грушин, „на жаль, ця теза із задоволенням цитувалася багатьма радянськими авторами” (18; с.13).

У світлі викладених фактів позиція В.Л.Оссовського постає як цілком зрозуміла, а відтак – як слушна. Згідно з цією позицією, громадська думка є одним із утворень, одним із феноменів суспільної свідомості (1; с. 31, 36, 37, 38); постає як певний стан суспільної свідомості (41; с.35).

Дуже близький до цієї позиції Ю.П.Сурмін, який дає таке визначення: „громадська думка – це певне висловлювання, що характеризує стан суспільної свідомості” (52; с. 22).

Солідаризуючись із цими позиціями, я стверджую, що у якості об’єкта соціології громадської думки має поставати СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ. Принагідно хочу тут звернути увагу на відмінності: з одного боку, - між суб’єктом соціології громадської думки як науки і суб’єктом громадської думки; з іншого боку, - між об’єктом соціології громадської думки і об’єктом самої громадської думки. Докладніше про суб’єктів і об’єктів громадської думки мова піде в наступних лекціях.