2.3.1.Механічна сукупність чи цілісна система?

У монографії М.К.Горшкова „Громадська думка” назва одного з параграфів має вигляд запитання, а саме: „Механічна сукупність чи цілісна система?”(11; с. 202) Мова йде, зрозуміло, про природу громадської думки. Автор торкається одного з найгостріших і найпроблемніших питань теорії громадської думки – питання про органічну цілісність цієї думки.

Вважаю за необхідне зробити тут спеціальний наголос на тому, що більшість дослідників на рівні здорового глузду розуміють, що громадська думка не є і не може бути механічною сукупністю або арифметичною сумою окремих думок. Отже проблема полягає не стільки в розумінні, скільки у з’ясуванні, у здатності аргументовано довести цей начебто очевидний факт, це начебто аксіоматичне положення.

Які ж аргументи наводить, скажімо, М.К.Горшков? Він намагається бути переконливим, обіцяючи, що спиратиметься на метод системно-структурного аналізу (11;с.203-210). Відтак він впевнено постулює, що „громадська думка є не що інше, ніж система, причому система цілісна, динамічна, доцільна” (1; с.203). Система ж під назвою „громадська думка”, у свою чергу, за М.К.Горшковим, має свою структуру, котра складається з трьох основних компонентів – раціонального, емоційного та вольового.

Висловивши деякі загальні положення стосовно кожного з цих структурних компонентів системи „громадська думка”, М.К.Горшков долучає до свого доказу два найостанніх і, мабуть, найвагоміших для нього, так би мовити, „аргументи”.

Перший „аргумент” – це введення терміну „діалектичний”, а саме: „своєрідність громадської думки, - пише він, - у тому й полягає, що у своєму розгорнутому, розвиненому стані вона постає ... у вигляді діалектичного сплетіння ... раціонального, емоційного і вольового”(11;с.209). Отже у читача після цих слів не повинно залишатися сумніву, що „ці компоненти структури громадської думки саме й наділяють її якістю специфічної духовно-практичної цілісності”(там само).

Другий аргумент (щоб остаточно переконати читача) – це посилання на авторитет маловідомого Ю.Н.Сафронова, котрий проблему цілісності громадської думки розв’язує так само „діалектично”, як і М.К.Горшков (там само).

На цьому словесне коло замкнулося, але доказовість, на жаль, не відбулася. Отже залишилося актуальним завдання вироблення такого поняття громадської думки, зміст якого уможливлював би таку її емпіричну фіксацію, яка б відрізнялась, скажімо, від суспільного настрою, але передусім - від „реакції паперу на олівець”(вислів В.Л.Оссовського).

2.3.2. Інтеракціоністський погляд.

У дещо інший спосіб, ніж це робить М.К.Горшков, береться переконати читача в тому, що громадська думка не є „механічною сукупністю” або „арифметичною сумою” індивідуальних думок, Ф.Оллпорт (див.41;с.27-30). Переймаючись питанням про те, що насправді являє собою громадська думка, він вважає, що вона є результатом безпосереднього спілкування індивідів, які складають громадськість, тобто, по суті, вона виникає як інтеракціоністський феномен.

При цьому об’єкт громадської думки має бути загальновідомим і значущим для більшості, а кожний з індивідів повинний бути готовим оцінювати об’єкт і знати, що інші оцінюють його так, як і він. Формування громадської думки, за Ф.Оллпортом, починається із конфлікту індивідуальних думок, але без здійснення взаємного або однобічного тиску. Виникає ж громадська думка як результат дискусії.

Подальший розвиток плідних ідей Ф.Оллпорта здійснює В.Л.Оссовський (див.41;с.30-31).

По-перше, він дає своє розуміння індивідуальної (підкреслюю – поки що не громадської!) думки: „думка – це вербальне вираження диспозицій людей щодо певної конкретної суспільної проблеми. Коли ці диспозиції набувають сталості та соціопсихологічного напруження, вони „спливають” на поверхню у вигляді думок” – як „індивідуальних оцінних суджень(підкреслення та курсив мої. –О.Н.)”.

По-друге, він визначає громадську думку як „інтегральне оцінне судження різних соціальних спільнот, у якому відображається їхнє ставлення до змісту та способів розв’язання соціальних проблем, котрі зачіпають їхні інтереси”.

Отже можна бачити, що В.Л.Оссовський, значною мірою враховуючи позицію Ф.Оллпорта, вирішує проблему природи громадської думки не абстрактно-„діалектично”(як М.К.Горшков), а конкретно-соціологічно. Він виходить з того, що громадська думка може виникнути на підставі індивідуальних думок лише тоді, коли між суб’єктами цих думок мають місце:

• спільний інтерес – „Головним чинником, який детермінує громадську думку, є спільний інтерес членів певних соціальних суб’єктів до конкретної соціальної проблеми (підкресленнє моє. – О.Н.)”. Отже, до речі, В.Л.Оссовський розглядає громадську думку як ставлення не до дійсності взагалі (як це робить В.А.Полторак), а до „конкретної соціальної проблеми”.

• комунікація – „Комунікація між суб’єктами індивідуальних думок, їх порівняння між собою веде до більш чи менш стабільних колективних актів, формування й виявлення колективних суджень”. Але, гадаю, саме тут і зараз (а не тоді, коли йтиметься про формування громадської думки) вельми важливо додати, що сьогодні комунікація можлива не тільки як безпосередня, а й як (завдяки ЗМІ) опосередкована.

• дискусійний процес – „Е.Богардус свого часу слушно зауважував, що <<громадська думка – це не просто набір індивідуальних думок, це продукт дискусійного процесу (підкресленнє моє. – О.Н.)>> ”. І знов слід зауважити, що сьогодні цей процес у широких масштабах зазвичай організовують ЗМІ.

• консенсус – „Громадська думка – це спільна думка індивідів, яка репрезентує певний консенсус індивідуальних думок (підкресленнє моє. – О.Н.) щодо конкретної проблеми, котра становить спільниї інтерес”. У.Ліппман взагалі вважав, що „повна реалізація демократії у громадських справах неможлива до тих пір, доки не буде радикально вдосконалене мистецтво досягнення загальної згоди (підкресленнє моє. – О.Н.)”(34;с.272).

• інтеграція думок – „Громадська думка ... має інтегративний характер, віддзеркалює здобуток колективних роздумів та емоцій”, постає у вигляді „колективного судження” (підкреслення мої. – О.Н.). При цьому ще раз підкреслюю, що саме це „колективне судження” може поставати у двох формах: безпосередньо-колективній та опосередковано-колективній.

Гадаю, поза увагою читача не залишилось те, що я свідомо подав ключові поняття теорії громадської думки, що їх використовує В.Л.Оссовський, у логічно-хронологічній послідовності. Це дало мені можливість синтезувати їх у відповідне „поступальне” визначення громадської думки, а саме:

громадська думка – це цілісне безпосередньо- або опосередковано-колективне оцінне судження, породжене спільним інтересом суб’єктів індивідуальних думок до конкретної соціальної проблеми і уможливлене завдяки наявності між цими суб’єктами актів комунікації, дискусійного процесу з наступним консенсусом та остаточною інтеграцією індивідуальних думок.