4.3.2. Доцільність перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.

ПРО ПІДСТАВИ НЕДОЦІЛЬНОСТІ.

Банальною є та істина, що певна соціальна проблема-факт може перетворитися на об’єкт громадської думки лише тоді, коли для її дослідження використовується власне механізм громадської думки. Однак тут відразу виникає питання: „Чи завжди цей механізм доцільно використовувати, а відтак – створювати об’єкт громадської думки?”

Практика соціологічних досліджень свідчить – ні, не завжди. Але чому? По-перше, соціальну інформацію з багатьох суспільних проблем можна отримати, використовуючи інші способи, ніж механізм громадської думки. По-друге, використання механізму громадської думки не завжди доцільне тому, що вона не завжди є достатньо компетентною (див.46; с.62).

ПРО ВИПАДКИ ДОЦІЛЬНОСТІ

А коли ж механізм громадської думки використовувати доцільно? В.А.Полторак убачає, принаймні, три випадки відповідної доцільності.

По-перше, тоді, „коли вивчення світу свідомості є вирішальним (іноді – єдино можливим) шляхом отримання інформації про соціальні проблеми-факти, коли інші підходи і методи соціологічних емпіричних досліджень, так би мовити, „не працюють”. До прикладу, соціологу необхідно „вимірити” рейтинг політичних діячів. У цьому випадку він неодмінно буде змушений вдатися до вивчення громадської думки, оскільки інші методи вивчення подібного рейтингу геть відсутні.

По-друге, тоді, коли громадська думка „може надати додаткову інформацію до тієї, що отримана шляхом аналізу статистичних даних, поведінкових актів, реальної ситуації в цілому, коли вже використані усі інші (окрім опитувальних) соціологічні методи. До прикладу, при вивченні трудової мотивації аналізуються умови праці, рівень заробітної платні і т. ін. - шляхом використання організаційних, економічних та інших методів. Однак використання методу опитування громадської думки є тут теж необхідним. Адже це єдина можливість з’ясувати мотиви спрямованості особи на трудову діяльність (скажімо, місце праці у загальній системі цінностей особи, задоволеність особи своєю професією і колективом).

По-третє, тоді, „коли аналіз дійсності за допомогою відповідних методів вивчення громадської думки (опитування і т. ін.) є більш прийнятним (зручним, точним, економічним і т. ін.) порівняно з іншими методами. Мова у даному випадку йде, зазвичай, про явища свідомості, духовного життя суспільства. До прикладу, виявити відношення людей до різних жанрів музики, престижність кіно і театру, переваги тих чи інших форм організації дозвілля, напевне, значно зручніше й простіше, вдаючись до методів аналізу суб’єктивного світу людей, зокрема, - до опитування громадської думки” (46;с.63).

4.3.3. Спільна справа загалу.

В.С.Коробєйніков у своїй книзі „Піраміда думок” (див.31) пише: „Питання про те: хто породжує громадську думку? – нерозривно пов’язане з іншою проблемою: з якого приводу ця думка виникає?... Починаючи з античних часів існує ідея, що підставою для виникнення думок маси людей є «спільна справа» (31; с.49).

Власне кажучи, спільну справу можна розглядати як ту синтетичну соціальну проблему-факт, котра зумовлює виникнення громадськості і через різні аспекти свого функціонування (а також через „увімкнення” певних когнітивно-емоційних механізмів) перетворюється на розмаїття об’єктів відповідних громадських думок. Адже зрозуміло, що суперечливими є не тільки сприйняття індивідуальними свідомостями спільної справи в цілому, а й сприйняття цими свідомостями кожного з окремих суттєвих аспектів цієї справи.

Тобто соціальна проблемність спільної справи як потенційного „базового” об’єкта громадської думки – феномен багаторівневий і багатоаспектний.