5.2.3. Умови зародження громадської думки.

1. Власний практичний досвід є, мабуть, найвагомішою умовою зародження громадської думки. Він набувається під час зіткнення із соціальними проблемами, які на перший погляд здаються суто особистими, але насправді нерідко є віддзеркаленням проблем певної спільноти, соціуму загалом.

Процес зародження громадської думки на підставі суто практичного життєвого досвіду не можна запрограмувати згори й заздалегідь, адже особливість досвіду кожної людини (та й кожної спільноти) полягає в тому, що цей досвід обмежується соціальним статусом людини, змістом традиційних соціальних ролей, що їх людина виконувала й виконує, попередніми фактами її біографії.

Уолтер Ліппман, маючи на увазі цю обставину, у своєму класичному трактаті „Громадська думка” писав: „Кожен із нас живе і працює лише на маленькому клаптику земної поверхні… і знає близько лише невелику кількість людей. Ми здатні пізнати тільки аспекти або фази значних суспільних подій, що мають глобальні наслідки… У результаті наша думка неминуче охоплює більший простір, триваліший період часу, ширше коло речей, порівняно з тим, що ми здатні безпосередньо спостерігати. Отже, ця думка складається з того, що повідомляють інші люди, і з того, що ми особисто можемо уявити” (34;с.96). Тобто виникнення громадської думки на підставі власного досвіду індивіда завжди потребує додаткової інформації про об’єкт.

Розглядаючи особливості власного практичного досвіду як умови зародження громадської думки, ми, мабуть, повинні тримати у полі теоретичної уваги також ту обставину, що цей досвід часто-густо замішаний на стереотипах. Вони іноді досить суттєво впливають на результати нашого бачення, сприйняття, а також оцінювання нами як незначних соціальних подій, так і значущих суспільних фактів.

Стереотипи міцно вплетені у тканину нашого знання. У зв’язку з цим У.Ліппман висуває таку тезу: „Оскільки ми не можемо як слід зрозуміти дії інших людей, поки не взнаємо, що, на їхній погляд, вони знають, то для того щоб дати справедливу оцінку (діям цих людей – О.Н.), ми повинні оцінити не тільки відому їм інформацію, але й свідомість, через яку вони її відфільтрували” (34;с.100).

Що ж до одного з виявів змісту цієї свідомості, то у якості яскравого прикладу Уолтер Ліппман наводить цікавий факт різноманітності вражень опитаних учасників Конгресу психологів від щойно одночасно побаченої всіма ними (у тій залі засідань, де вони знаходились) інспірованої авторами експерименту штучної бійки між негром і клоуном (див.34;с.98).

Ось викладення конкретних результатів опитування: „До президії надійшло сорок записок. Тільки автор однієї з них при викладенні основних фактів припустився менш ніж 20% помилок. Чотирнадцять записок містили 20-40% помилок; дванадцять – 40-50%, а ще тринадцять – більше ніж 50%. Понад це, у двадцяти чотирьох записках 10% подробиць були вигаданими. Десять звітів відтворювали несправжню картину, ще шість – достатньо справжню. Коротко кажучи, четверту частину описів було визнано несправжніми” (34;с.98). Ліппман пояснює цю неодностайність тим, що „свідки події побачили власне стереотипне уявлення про бійку” (34;с.98).

З свого боку підкреслю, що навряд чи те, що побачили учасники Конгресу, можна назвати соціальним фактом-проблемою, а результати відповідного одномоментного опитування (=збирання вражень) – громадською думкою, але дію стереотипів нашого мислення було продемонстровано блискуче.Це також певне свідоцтво якості нашого власного досвіду.

2. Тому є необхідність спеціально підкреслити, що наявність власного практичного досвіду, навіть у поєднанні з необхідною інформацією про об’єкт, ще не є достатньою умовою формування індивідуального оцінного судження. Адже у кожному конкретному випадку громадська думка неодмінно зароджується лише за таких умов, коли серед сукупності людей, які мають спільну справу, починає виникати одна для всіх соціальна проблема, що зачіпає потреби цієї сукупності, а отже – породжує спільний інтерес. При цьому зазначені феномени (проблема, потреби й інтерес) функціонують імпліцитно й незалежно від будь-яких опитувань.

Тобто зародження громадської думки, з одного боку, може здійснюватися самопливно, під об’єктивним тиском нагальних спільних потреб. Але, з іншого боку, у сучасному суспільстві не рідкими є умови, коли певна соціальна проблема створюється, роздмухується штучно. Тоді зародження громадської думки відбувається за умов суб’єктивного тиску „зверху”, внаслідок цілеспрямованих, спланованих дій управлінських або владних структур. Зрозуміло, що сьогодні у обох зазначених випадках зародження громадської думки частіш за все відбувається за допомогою ЗМІ.