- •В.О.Нельга соціологія громадської думки
- •Тема 2. Статична структура громадської думки……………………………………………………………..
- •4.5. Висновки...............................................................................
- •Тема 3. Динамічна структура громадської думки.
- •5.5. Висновки.................................................................................
- •6.4. Висновки.................................................................................
- •7.1. Вступ до проблеми.................................................................
- •7.6. Висновки.................................................................................
- •Тема 4. Емпіричне виявлення та історичне порівняння громадської думки........................................
- •8.5. Висновки.................................................................................
- •9.4. Висновки..............................................................................
- •1.6. Контрольні питання.
- •1.2. Історичний розвиток поглядів на феномен громадської думки.
- •1.2.1. Антична епоха.
- •1.2.2. Середньовіччя.
- •1.2.3. Новий час.
- •1.2.4. Новітня доба.
- •1.2.5. Сучасність.
- •1.3. Соціологія громадської думки як наука.
- •1.3.1. Щодо стану розробленості соціології громадської думки як науки.
- •1.3.2. Основна мета, суб’єкт та об’єкт соціології громадської думки.
- •1.3.3. Предмет соціології громадської думки.
- •1.4. Соціологія громадської думки як навчальна дисципліна.
- •1.5. Висновки.
- •1.6. Контрольні питання:
- •2.5. Контрольні питання.
- •2.1. Проблема структур громадської думки. Поняття її
- •2.1.1. Про підходи до вирішення проблеми.
- •2.1.2. Про статичну структуру громадської думки.
- •2.2. Проблема визначення поняття „громадська думка”.
- •2.3.1.Механічна сукупність чи цілісна система?
- •2.3.2. Інтеракціоністський погляд.
- •2.3.3. Щодо нестійкості громадської думки у часі.
- •2.3.4. Щодо незалежності громадської думки.
- •2.4. Висновки.
- •3.2. Доіндустріальне традиційне суспільство нових часів.
- •3.2.1. Тип суспільства.
- •3.2.2. Соціальна структура.
- •3.2.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.3. Масове індустріальне суспільство.
- •3.3.1. Тип суспільства та його соціальна структура.
- •3.3.3. Резюме.
- •3.4. Сучасне індустріальне суспільство масових комунікацій.
- •3.4.1. Тип суспільства.
- •3.4.2. Соціальна структура.
- •3.4.3. Суб’єкти громадської думки.
- •Тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації.
- •3.5.1. Тип суспільства.
- •3.5.2. Соціальна структура.
- •3.5.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.6.Посттоталітарне індустріально-трансформаційне суспільство.
- •3.6.1. Тип суспільства.
- •3.6.2. Соціальна структура.
- •3.6.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.7. Висновки.
- •3.8. Контрольні питання.
- •4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
- •4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкт громадської думки”.
- •4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
- •4.5. Висновки.
- •4.6. Контрольні питання.
- •4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
- •4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкт громадської думки”.
- •4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.3.1. Загальна характеристика умов.
- •4.3.2. Доцільність перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.3.3. Спільна справа загалу.
- •4.3.4. Громадський інтерес загалу.
- •4.3.5. Актуальність, загальність, значущість соціальної проблеми.
- •4.3.6. Пізнавальна здатність суб’єкта громадського інтересу.
- •4.3.7. Компетентність суб’єкта громадського інтересу.
- •4.3.8. Процедура дискусії. – Досягнення консенсусу.
- •4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
- •4.5. Висновки.
- •4.6. Контрольні питання.
- •Тема 3. Динамічна структура громадської думки.
- •5.5. Висновки.
- •5.2. Сутність стадії зародження громадської думки.
- •5.2.1. Зміст стадії зародження громадської думки.
- •5.2.2. Форми існування громадської думки, що адекватні стадії її зародження.
- •5.2.3. Умови зародження громадської думки.
- •5.3. Соціальні середовища зародження громадської думки.
- •5.3.1. Вступні зауваження.
- •5.3.2. Соціальні групи.
- •5.3.4. Соціальні сукупності масового походження.
- •5.4. Основні чинники зародження громадської думки.
- •5.4.1. Роль змі як чинника зародження громадської думки.
- •5.4.2. Роль взаємовпливів еліти і мас як чинників виникнення і трансформації зародків громадської думки.
- •5.5. Висновки.
- •5.6. Контрольні питання:
- •6.1. Сутність стадії формування громадської думки.
- •6.2. Формування громадської думки на засадах міжіндивідуального спілкування.
- •6.3. Формування громадської думки через процеси масової комунікації.
- •6.4. Висновки.
- •6.5. Контрольні питання.
- •6.1. Сутність стадії формування громадської думки.
- •6.1.1.Загальна характеристика стадії формування.
- •6.1.2. Суб’єктно-об’єктний аспект формування громадської думки.
- •6.2. Формування громадської думки на засадах
- •6.3. Формування громадської думки через процеси масової комунікації.
- •6.3.1. Посередницько-обслуговуюча роль змі та основні тенденції у їхньому функціонуванні.
- •6.3.2. Основні механізми формування громадської думки за допомогою змі.
- •6.3.3. Роль змі у формуванні громадської думки як певного артефакту. Маніпулятивний механізм
- •6.3.4. Гуманістичний механізм формування громадської думки за допомогою змі та його ефективність.
- •6.3.5. Реклама через змі як механізм формування громадської думки.
- •6.4.Висновки.
- •6.5. Контрольні питання.
- •7.1. Вступ до проблеми.
- •7.6. Висновки.
- •7.1. Вступ до проблеми.
- •7.2. Зміст стадії функціонування громадської думки та її основні формовияви.
- •7.3. Інституціональна форма функціонування громадської думки.
- •7.3.1. Зміст поняття „соціальна інституція” та сутність процесу інституціоналізації.
- •7.3.2. Неінституціоналізована громадська думка.
- •7.3.3. Основні напрями вдосконалення процесу інституціоналізації громадської думки.
- •7.4. Форма функціонування громадської думки як носія соціальних функцій. Два виміри.
- •7.4.1. Вертикальний вимір.
- •7.4.2. Горизонтальний вимір.
- •7.4.3. Інші погляди на соціальні функції громадської думки.
- •7.4.4. Точка зору автора.
- •7.5. Маніпулятивна форма функціонування громадської думки.
- •7.5.1. Вступні зауваження.
- •7.5.2. Втаємничення та викривлення громадської думки.
- •7.5.3. Ігнорування громадської думки.
- •7.5.4. Обмеження громадської думки.
- •7.5.5. Фальшоване використання громадської думки.
- •7.6. Висновки.
- •7.7. Контрольні питання.
- •Тема 4. Емпіричне виявлення та історичне порівняння громадської думки.
- •8.3. „Социология общественного мнения”в.А.Полторака.
- •8.4. „Соціологія громадської думки” в.Л.Оссовського.
- •8.5. Висновки.
- •8.1. Сутність проблеми емпіричної фіксації громадської думки.
- •8.1.1. Щодо назви процедури та основного орієнтиру її здійснення.
- •8.1.2. Про проблему „індивідуальна думка – громадська думка”.
- •8.3. „Социология общественного мнения”в.А.Полторака.
- •8.4. „Соціологія громадської думки” в.Л.Оссовського.
- •8.4.1. Про актуальність і основні етапи процедури емпіричної фіксації громадської думки.
- •8.4.2. Ступень неартефактності індивідуальних думок.
- •8.4.3. Рівень адекватності відображення змістовних ознак об’єкта в індивідуальних думках.
- •8.4.4. Фактичність колективної належності індивідуальних думок респондентів.
- •8.4.5. Зумовленість ставлення індивідів до соціально значимих проблем суспільним контекстом.
- •8.4.6. Полінг versus соціологічне дослідження громадської думки.
- •8.5. Висновки.
- •8.6. Контрольні питання.
- •9.4. Висновки.
- •9.2.Особливості формування громадської думки в умовах козацької демократії.
- •9.2.1. Про особливу роль козаччини.
- •9.2.2. Козацький “референдум” як громадська думка.
- •9.2.3. Громадська думка як чинник обрання та зміщення гетьмана запорізького.
- •9.2.4. Обмеження права голосу (висловлювання думки).
- •9.2.5. Узагальнення.
- •9.3. Законодавче усунення суб’єкта електоральної громадської думки із соціально-політичної сфери виборчих практик в сучасній Україні.
- •9.3.1. Інтересанти усунення суб’єкта електоральної громадської думки.
- •9.3.2. Підготовка усунення суб’єкта електоральної громадської думки шляхом дискредитації мажоритарної виборчої системи.
- •9.3.3. Фактичне усунення суб’єкта електоральної громадської думки внаслідок профанації пропорційної виборчої системи.
- •9.3.4. Узагальнення.
- •9.4. Висновки.
- •9.5. Контрольні питання.
- •Нельга Олександр в’ячеславович соціологія громадської думки
1.6. Контрольні питання.
1.1. Щодо актуальності спеціального вивчення громадської думки.
В демократичному суспільстві нормою є постійно зростаюча соціально-політична активність громадян, потяг широких мас населення до укріплення засад місцевого самоврядування (в тому числі у формі регіоналізації), до громадської самоорганізації, до захисту прав і свобод людини. Зокрема в Україні помітного поширення набувають сьогодні процеси етнічного самовизначення та водночас національної інтеграції, прагнення державної незалежності і водночас включення в систему євроінтеграції, ширше – глобалізації.
„Пусковим імпульсом” всіх цих процесів є такий феномен суспільної свідомості, як громадська думка. Вона перетворюється в сучасному суспільстві на потужну впливову силу, яка потребує всебічного вивчення. Однак вже початок процесу цього вивчення робить зрозумілим те, що громадська думка – це не тільки важливий, але й досить складний суспільний феномен.
1.2. Історичний розвиток поглядів на феномен громадської думки.
1.2.1. Антична епоха.
У Стародавній Греції, що була класичним суспільством рабовласницької демократії, практична громадська думка була досить розвиненою. Вона існувала у безпосередній формі народних зборів, голосування на форумі тощо. Досить всебічними і глибокими були й теоретичні погляди грецьких мислителів на суспільство, однак, при тому, що явища, фактично пов’язані із громадською думкою, вони вже намагаються розглядати, поняття „громадська думка” ними ще не використовується.
Так, Платон (427-347 рр. до н.е.), як прибічник аристократичної форми правління, був твердо переконаний, що думка мудрих людей є більш істинною, ніж думка більшості суспільства. Аристотель (384-322 рр. до н.е.), який стояв на демократичних позиціях, добре розумів, що коли у державі багато бідняків, є досить небезпечним відсторонювати їх від участі у владі. Але не менш небезпечно допускати їх до зайняття вищих державних посад, оскільки вони не мають відчуття справедливості і поміркованості. Отож найкраще, вважав Аристотель, надати цій масі можливість приймати участь у дорадчій і судовій владі. Тобто Аристотель веде мову про доцільність надання бідним громадянам держави можливості висловлювати свої думки з владних питань.
1.2.2. Середньовіччя.
Вперше поняття „громадська думка” було використано англійським письменником і державним діячем ХІІ ст. лордом Джонатаном Солсбері. Він застосував його для позначення феномену моральної підтримки парламенту з боку населення країни. За часів княжої Київської Русі та республіканського Великого Новгороду громадська думка, як практичне явище, існувала у формі віче.
1.2.3. Новий час.
Суперечливими були погляди на природу громадської думки французьких просвітителів ХVІІІ ст. Клода Адріана Гельвеція (1715-1771), Поля Анрі Гольбаха (1723-1789) та Жана Антуана Кондорсе (1743-1794). Так, Гельвецій та Гольбах були схильні диференційовано підходити до змісту думок людей, бачити суперечливість цих думок, що зумовлювалась відмінностями у суспільному положенню людей. Ці відмінності, вважали вони, у свою чергу, породжують протилежність інтересів. І навпаки, у схожих інтересах ці мислителі убачали джерело однакових оцінок, спільних думок тощо. Зовсім по-іншому підходив до громадської думки Кондорсе. Він розглядав її „як загальну доктрину, як особливий рід вірування і убачав в ній істину у останній інстанції” (11;с.166). Тобто Кондорсе абсолютизував громадську думку.
На особливу увагу заслуговує позиція великого німецького філософа Імануїла Канта (1724-1804). Він спеціально не займався вивченням громадської думки, але піддав аналізу пізнавальні можливості думки-судження. „Думка, - писав він, - є свідоме визнання чогось істинним, що, однак, є недостатнім як із суб’єктивної, так і з об’єктивної сторін. Якщо визнання судження істинним є достатньо обґрунтованим з суб’єктивної сторони і у той же час вважається об’єктивно недостатнім, то воно має назву віра. Нарешті, судження, яке достатньо обґрунтоване як з суб’єктивної, так і з об’єктивної сторін, є знанням”(30; с.673). Як можна бачити, думка, за Кантом, поступається за змістом не тільки знанню, але й вірі. Вона уявляє з себе непереконливе судження.
Як вважає М.К.Горшков, „першим, хто розробив цільну теоретичну концепцію громадської думки, був Гегель. До позитивних сторін його поглядів на сутність громадської думки слід перш за все віднести визначення ним суб’єкта і об’єкта громадської думки у їхньому діалектичному взаємозв’язку, а також умов і факторів її поставання і виявлення”. Разом з тим Гегель відзначав, що громадська думка у всі часи була великою силою (11; с.168).