5. Тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації.

3.5.1. Тип суспільства.

Запропонована вище типізація суспільств є, гадаю, прийнятною радше для країн Західної Європи. Історіям же країн, які у ХХ столітті розташовувалися у межах так званого „соціалістичного табору”, а особливо – на теренах СРСР, така типізація відповідає далеко не повною мірою. Тобто, з огляду на завдання теми „Суб’єкти громадської думки”, повинний отримати свою назву тип суспільства, що воно існувало на більшості теренів старої Росії з 1917 по 1991 роки, а також тип суспільства, що воно існує в Україні з 1991 року.

Як вирішує цю проблему В.Оссовський? Для характеристики так званого „радянського” суспільства він використовує поняття „моноцентричний лад”(41;с.91,100), „моноцентричне суспільство” (41;с.92,95,99-100), „тоталітарне суспільство”(41;с74,100), „тоталітарна система” (41;с.95). Порушує цей дослідник і питання про масовість моноцентричного суспільства. Так, з огляду на соціальну однорідність (значною мірою таки декларовану!), він, з одного боку, здійснює підхід до цього суспільства як до „у певних вимірах масового”(41;с.92). Відтак стверджується, що „на тлі тотального відчуження людини від власності і влади відбувалися процеси індустріалізації та урбанізації (курсив мій.-О.Н.), які, у свою чергу, поглиблювали процеси утворення масового суспільства” (41;с.96). Але, з іншого боку, внаслідок більш ретельного аналізу, В.Оссовський доходить висновку, що „моноцентричне суспільство було чітко стратифікованим. Тож воно не є масовим, атомізованим” (41;с.99-100). Гадаю, нам є сенс пристати таки на другий висновок.

Разом з тим спеціально привертаю увагу читача, з одного боку, до твердження щойно цитованого автора про те, що у моноцентричному суспільстві відбувалися процеси індустріалізації та урбанізації, але, з іншого боку, - до тієї обставини, що ніде цей автор прямо не називає моноцентричне суспільство індустріальним. Щоправда, на стор. 92, говориться про те, що у країні „реального соціалізму” на специфічно „реальносоціалістичні” процеси „накладалися більш універсальні процеси, властиві практично всім індустріальним суспільствам”. Однак, певний, було б неправомірним на цій підставі вважати, що тут моноцентричне тоталітарне суспільство розглядається як індустріальне (а відтак – як поліцентричне, плюралістичне, відкрите, громадянське і т.ін.). Одне не викликає сумніву - це те, що мова йде про суспільство доби індустріалізації.

Щодо питання про тоталітарність „радянського” суспільства, то воно, це питання, гадаю, не підлягає дебатуванню. Отже, яку назву цього суспільства, у контексті теми даної лекції, слід визнати прийнятною? Гадаю, що на підставі здійсненого мною аналізу і зроблених попередніх висновків цілком логічно має постати назва „тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації”.

3.5.2. Соціальна структура.

Вивчення соціальної структури цього суспільства пов’язане із певними труднощами, що були породжені історичними, соціально-економічними та політико-ідеологічними обставинами. Якими саме? По-перше, внаслідок жовтневого заколоту 1917 року, громадянської війни і наступної винищувальної політики щодо селянства колишню соціальну структуру царської Росії було вщент зруйновано. По-друге, у 30-х роках ХХ ст. в СРСР було висунуто ідеологічний міф про те, що соціальна структура нового суспільства складається з дружніх між собою робітничого класу, колгоспного селянства і такого соціального прошарку, як народна інтелігенція. По-третє, у 70-х роках створюються два нових ідеологічних міфи: про „соціальну однорідність суспільства” і про „радянський народ як нову історичну спільність”. По-четверте, незаідеологізований, науковий підхід до вивчення соціальної структури суспільства, закономірностей функціонування громадської думки був неможливий.

Однак сьогодні, здійснюючи ретроспективний аналіз, ми можемо

схарактеризувати це суспільство наступним чином:

1. Верхівку соціальної піраміди суспільства посідав клас, котрий можна було б назвати „партійно-номенклатурною буржуазією” і котрий утримував у своїх руках усі основні матеріальні цінності і засоби виробництва суспільства, включно землю. Відтак цей клас здійснював необмежене панування у сферах соціально-економічного, політичного і духовного життя.

2. Робітники, селяни і інтелігенція були реально представлені у цьому суспільстві, але основні вияви їхньої життєдіяльності жодним чином не співпадали з тими соціальними функціями, які їм приписувалися ідеологією правлячої верхівки. Фактично вони складали об’єкт експлуатації, аж до рабських (колгоспи, концтабори) її форм. Отже процеси індустріалізації та урбанізації відбувалися на тлі тотального відчуження основної маси суспільства від власності і влади.

3. Оскільки стару соціально-класову структуру було вщент зруйновано, то „соціальну диференціацію суспільства найпростіше було описувати в термінах соціальної стратифікації” (1;с.96). Разом з тим процеси „атрофії класової диференціації ...змінили, але не порушили стратифікації, нерівності людей у сфері споживання товарів і послуг, а отже, і суттєвих відмінностей у соціальних статусах різних верств населення”(41;с.99-100).

4. Форму соціальної структури моноцентричного суспільства зумовлювали три взаємопов’язані „порядки структурації: організаційний – густа мережа централізованих політичних, економічних і громадських організацій; стратифікаційний – диференціація людей за соціальним статусом; мікроструктурний – різноманітні соціальні спільноти, котрі спонтанно, а інколи і цілеспрямовано, виникали на всіх рівнях глобальної формальної організації, а також за її межами” (41;с.100).

Таким чином, тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації було недемократичним, але воно не було закритим, не було й статичним. Політична влада, як і вся система управління суспільством були жорстко централізованими. Разом з тим це суспільство, як і сучасне індустріальне суспільство масових комунікацій, мало у своїй соціальній структурі стабільні соціальні групи, а також масовидні соціальні утворення.