5.3.4. Соціальні сукупності масового походження.

Що стосується соціальних сукупностей масового походження - натовпу і публіки, то цілком зрозуміло, що натовпи жодним чином не можуть поставати у якості локальних середовищ зародження громадської думки. Адже, по-перше, натовпи є досить таки короткочасними сукупностями людей, а, по-друге, натовпи фактично не думають, бо діють внаслідок внутрішнього емоційно-імпульсивного тиску. Як вважає Ян Щепаньський, натовпу притаманні деіндивідуалізація та втрата рефлексивності (див.60; с.199),

Однак про публіку цього сказати не можна, публіка обов’язково має думати. Маю на увазі як публіку зборів, або аудиторію, тобто публіку, зібрану у одному місці – на лекціях, мітингах, політичних зборах тощо, так і поляризовану масу, або незібрану публіку – читачів, слухачів та глядачів відповідно одних і тих самих газет і журналів, радіопередач та програм телебачення (див.60;с.197-198). Разом з тим не можна не відзначити, що „всілякі види поляризованих мас, незібраної публіки – основа для створення схожих поглядів, готовності до некритичного засвоєння певної інформації, ...до реагування схожим чином на однакові стимули” (60;с.199).

Отже, у таких локальних соціальних середовищах, як публіка зборів (або контактна аудиторія) та незібрана публіка (або аудиторія ЗМІ), зародження громадської думки (тобто - виникнення індивідуальних оцінних суджень) відбувається дещо по-різному. Так, у межах контактної аудиторії діють як логіка переконань, так і харизма лектора, оратора на зборах або на мітингу. Що ж до аудиторії ЗМІ, то тут поряд із логікою переконань досить великий вплив справляє авторитет друкованого та ефірного слова. „У 1925 р. Ліппман стверджував, що «можна створити символ, котрий збирає до купи емоції, відірвані від ідей”. Людина сліпо вірить у те, що їй підсовують ЗМІ. Створюється ілюзія достовірності: «я бачив», «я чув» - а відтак, це існує у рельності” (36;с.102).

5.4. Основні чинники зародження громадської думки.

5.4.1. Роль змі як чинника зародження громадської думки.

Вагома роль засобів масової інформації як чинника зародження громадської думки потребує, мабуть, того, щоб зупинитись на цій ролі дещо ґрунтовніше. Така роль в країнах Заходу була помітною вже у середині ХІХ століття, але дійсно відчутною вона стає на початку ХХ століття. Наприклад, у Англії на цей час існувала „складна ієрархія неформальних структур, що впливали на політику. ...Це була преса і різні громадські організації на зразок Ліги військово-морського флоту Великобританії, що впливали на формування громадської думки і через неї – на дії парламенту” (47; с112).

Сьогодні, як відомо, у зародженні і подальшому розгортанні громадської думки засоби масової інформації (ЗМІ), які іноді називають „четвертою владою”, відіграють вже дуже помітну роль. Причому у західних суспільствах ця „влада” здійснюється під демократичним гаслом „свободи слова”. Однак слід визнати, що, наприклад, на слов’янському Сході не всі інтелектуали є зачарованими цією „демократичною” риторикою. Так, один з провідних соціологів Росії, головний редактор журналу „Социологические исследования” Жан Тощенко стверджує, що „у 90-ті роки і до сьогодні в масову свідомість настирно вбивалася думка, що <<свобода слова>> є необхідною і невідворотною умовою будь-якого <<прогрессу>>. Внаслідок цього засоби масової інформації були окуповані напівосвіченими, розлюченими і часто-густо несамовитими людьми; і та громадська думка, котра ними формувалася, цілковито відповідає нашій деморалізованій і жорстокій свідомості” (54;с.7).

Отже, ЗМІ є не зовсім такими, якими б їх хотів бачити широкий загал їхньої аудиторії, а радше вони є такими, якими вони потрібні тим, хто їм платить, хто їх утримує. „Обробку” ж своєї аудиторії, з наміром „вживлення” в неї зародків „громадської думки”, ЗМІ зазвичай починають з накидання стереотипів. Маючи на увазі цю обставину, У.Ліппман звертає увагу на те, що, наприклад, „якщо у газеті про асоциацію сантехніків говориться як про угруповання, то доречно поставитись до них вороже, а якщо вона називається „группою провідних бізнесменів”, то це є сигналом до доброзичливої реакції. Саме у сполученні цих елементів полягає влада створювати думку” (34;с.330).

У якості іншого приклада У.Ліппман наводить той факт, що під час Першої світової війни французькі журналісти-пропагандисти подавали образ німців у такому моральному забарвленні, що ставало зрозумілим – „не існує жодної низької якості людської натури, якою б не наділяли всіх, хто живе на схід від Рейну. Німецькі пропагандисти писали теж саме, але про тих, хто знаходився на захід від Рейну. Їм потрібні були саме люди-звіри. Після перемоги ці фантоми зникли. Настав вічний мир”(34;с.173).