3.4.3. Суб’єкти громадської думки.

Отже, продовжуючи реалізовувати схему «тип суспільства – соціальна структура - суб’єкти громадської думки», органічно переходимо до встановлення основних суб’єктів громадської думки сучасного індустріального суспільства масових комунікацій. Концепція природи цих суб’єктів є плюралістичною і, власне кажучи, - дійсно соціологічною. І вона уможливлюється лише в демократичному суспільстві, або в такому, яке знаходиться на шляху демократичних перетворень. Сьогоднішні українське і російське суспільства, зокрема, є саме такими.

Тому відомий сучасний російський соціолог Володимир Ядов мав всі підстави стверджувати, що „соціологи, щойно з них зняли ідеологічні шори, перестали метушитися і спокійно, впевнено дійшли згоди: громадська думка – це явне або приховане ставлення різних соціальних груп до важливих для них подій і фактів дійсності. А якщо обговорюються судження й погляди різних груп людей, які, звісно, мають і різні інтереси, то, природно, громадська думка рідко буває одностайною. Найчастіше вона плюралістична, мозаїчна (курсив мій. – О.Н.), з точками зору, які ніколи не збігаються або є прямо протилежними” (Правда. – 1989. – 26 июня) (цит. за: 41;с.76).

Відтак плюралістичним має бути і підхід до розуміння суб’єктів громадської думки сучасного індустріального суспільства масових комунікацій. А це означає принаймні те, що у цьому суспільстві у якості суб’єктів громадської думки постають не тільки соціальні групи, як це стверджує Ядов. Як вважає В.Оссовський, „у першому наближенні серед суб’єктів громадської думки сучасних суспільств можна виокремити принаймні два типи: 1) соціальні групи в соціологічному розумінні цього терміна і 2) соціальні спільноти масового походження” (41; с.77).

При цьому вельми важливим є те, „що й у першому, й у другому випадку величезну роль у конституюванні суб’єктів громадської думки відіграє глибинне усвідомлення спільного об’єктивного інтересу, його адекватне співвідношення зі змістом і способами розв’язання конкретної проблеми, яка стосується цього інтересу” (41; с. 78). Однак для соціолога-дослідника не менш важливим є й розуміння відмінностей, що вони мають місце в «обох випадках» у сенсі стабільності і тривалості існування, способів поставання, вагомості громадської думки обох зазначених типів її суб’єктів, які є водночас складниками соціальної структури сучасних суспільств.

В цілому маю зазначити, що поставання суб’єктів громадської думки у сучасному індустріальному суспільстві масових комунікацій – процес досить складний, я б навіть сказав - багатоступеневий. Водночас це – процес керований. Адже громадська думка тут здебільшого не виникає спонтанно, сама по собі: її замовляють, продукують, транслюють (розповсюджують, оприлюднюють, тиражують) та засвоюють (суб’єктивізують). При цьому, залишивши осторонь фігуру замовника, бо це – окрема велика тема, звернімо погляд на «продукувача» громадської думки.

Тут у нагоді нам буде поняття ,,елітарна публіка’’, що його використовує В.Оссовський. „Елітарність публіки як певного (курсив мій.-О.Н.) суб’єкта громадської думки, - пише він, – це не лише факти давньої історії, а й реалії початку ХХІ століття. Достатньо згадати про товариства, корпорації вчених, літераторів, діячів мистецтва, журналістів, політиків і роль їхніх думок у постановці, інтерпретації та розв’язанні суспільних проблем сучасності”(41;с.79). Гадаю, що поняття «певний суб’єкт» застосовано не випадково, бо насправді елітну публіку слід розглядати радше як суб’єкта-виробника, ніж як суб’єкта-носія громадської думки. Конкретизуючи одного з таких «виробників», відомий сучасний американський політолог Джон Цаллер вважає, що, зокрема, до політичних еліт входять: політики, державні чиновники високого рангу, журналісти, окремі активісти, різного роду експерти та керівники (див.57; с.40). Принагідно зазначу, що, мабуть, за вищенаведеним соціально-класовим поділом Е.Гідденса елітна публіка має належати до вищих ешелонів середнього класу.

Власне В.Оссовський фактично підтверджує претензії цієї публіки на особливі місце і роль у процесі формування суб’єкта громадської думки, коли пише: „Ставши лідером і піонером громадської думки нових часів, елітна публіка залишала в затінку інші спільноти, стимулювала гіпертрофовану оцінку рівня своєї компетентності в усіх справах як мандат на право бути єдиним суб’єктом громадської думки, до якого решта ще має дорости”(41; с.81).

Отже якщо елітна публіка є суб’єктом-«виробником» громадської думки, то хто ж тоді є її засвоювачем, суб’єктом-носієм? Зрозуміло – громадскість; але, мабуть, - передусім у вигляді спільноти масового походження (за Б.Грушиним), а ще точніше (за В.Оссовським) - у вигляді «масоподібної групи на кшталт аудиторії засобів масової інформації» (41;с.88). Таким чином, не можна не бачити того, що якщо елітна публіка є «виробником» громадської думки, то засоби масової інформації постають як «виробники» суб’єктів цієї думки.

Відтак, зовсім не випадково при розгляді проблеми суб’єктів громадської думки дослідники роблять дуже помітний наголос на ролі саме засобів масової інформації. Отже звернімось й ми до цього боку проблеми, вже звично спираючись на авторитет В.Оссовського. „Транслюючи певні ідеї та цінності, - пише він, - засоби масової комунікації сприяють узгодженню позицій індивідів стосовно нових цінностей, що посилює інтеграцію і встановлення нових зв’язків. На цих засадах консолідуються нові утворення – суб’єкти громадської думки”(41;с.87). Про що ж, перш за все, мова? Про те, що сучасному індустріальноиу суспільству масових комунікацій „притаманна тенденція до трансформації елементів його структури. Це впливає на процес формування суб’єктів громадської думки. Зокрема, тут, за бурхливого розвитку засобів масової комунікації (курсив мій.-О.Н.), поряд з публікою, в елітарному розумінні цього терміна, виникає своєрідний ґатунок публіки – аудиторія” (41;с.82).

Аудиторії засобів масової інформації (ЗМІ), як ми вже з’ясували, належать до соціальних спільнот масового походження, які є менш стабільними й більш мінливими утвореннями, ніж соціальні групи. І ці їх особливості не можуть не позначатися на їхніх характеристиках як елементів соціальної структури суспільства і водночас - суб’єктів громадської думки. Разом з тим важливо зафіксувати ту обставину, що «головна особливість подібних груп (масоподібних соціальних спільнот.-О.Н.) полягає в тому, що реальні індивіди ,,рекрутуються” до цих групп із різних соціально-класових та соціально-демографічних групп і їм не притаманна соціальна диференціація» (46;с.58).