6.3.3. Роль змі у формуванні громадської думки як певного артефакту. Маніпулятивний механізм

Почну з нагадування про те, що сформована громадська думка постає (у вигляді оцінних суджень) як зміст свідомості певного загалу людей (громадськості) щодо конкретної соціальної проблеми, і у контактних групах вона є результатом безпосередньої взаємодії членів групи. Тому тут вона має безпосередньо-консенсусний вигляд і не потребує спеціального вимірювання, а реальність, актуальність, гострота, значущість відповідної соціальної проблеми практично не підлягає сумніву.

Однак у випадках неконтактних соціальних сукупностей (скажімо – аудиторій ЗМІ), які, до речі, вже важко іменувати громадськістю у власному розумінні цього поняття, об’єкт громадської думки може являти собою як реальну соціальну проблему, так і проблему штучну, артефактну, створену стороннім соціальним актором. Отже формування суб’єкта-носія громадської думки у таких сукупностях потребує використання спеціальних засобів, одним з найважливіших серед яких є ЗМІ.

Ефективність діяльності ЗМІ є такою високою, що, наприклад, „у США реальну дійсність успішно підмінили іміджи, а реальні події – так звані „псевдоподії”. Вони за допомогою ЗМІ організовані і подані з певним акцентом” (36;с.103). При цьому вплив ЗМІ на процес формування суб’єкта-носія громадської думки є неминучим (див.34), а вимірювання результатів є необхідним.

Отже, щодо продукувально-маніпулятивної діяльності ЗМІ із створення громадської думки як певного артефакту. Ця діяльність частіш за все буває зумовленою тиском на ЗМІ з боку владної еліти, але таким тиском, який іноді базований на певному теоретичному підгрунтті на кшталт «народ не може мати власної думки». Взагалі ж при „продукуванні” громадської думки через ЗМІ частіш за все маніпулювання свідомістю громадян з боку еліт відбувається на аморальних засадах зневаги до пересічного громадянина. Тому „не можна не погодитися з точкою зору, за якою дієвість мас–медіа залежить від того, хто є комунікатором, як він розуміє свою соціальну функцію у суспільстві, які його моральність, розуміння своїх обов’язків перед аудиторією. Зрештою, саме це визначає всю гаму ефектів комунікативного процесу”(41; с.144).

Джон Цаллер у зв’язку із цим наводить свідчення американських дослідників Б.Пейджа і Р.Шапіро, які у книжці „Раціональна публіка” зокрема пишуть: „Можна стверджувати, що ті, хто впливають на громадськість, коли продукують некоректну, викривлену або вибіркову інформацію, уводять публіку у оману. Якщо вони роблять це свідомо та обмірковано, за допомогою неправди, обману або втаємничення, то вони маніпулюють громадською думкою” (57; с.465). Від себе Цаллер додає: „Я визначаю домінування еліт як ситуацію, за якої еліти змушують громадян прийняти таку думку, яку б вони не прийняли, якби вони мали доступ до більш якісної інформації і таким чином мали змогу здійснювати аналіз політичної ситуації” (57; с.466).

А втім, наближаючи даний контекст до питання про „продукувальну” діяльність ЗМІ, маю підкреслити, що сьогоднішній «демократичний» маніпулятивний механізм цілеспрямованого формування громадської думки ґрунтується на парадигмі типу „могутні мас–медіа та аудиторія, що є відносно пасивною та легко піддається впливам” (41; с.136). Нарешті, маючи дати оцінку „продукувальній” діяльності ЗМІ, не можу не погодитися із В.Оссовським, який зазначає, що «якщо ми “формуємо” думку, не поінформувавши людину, не надавши їй змоги самій поміркувати, посперечатися, обрати позицію, якщо ми розраховуємо на методи переконання або – що трапляється дуже часто – навіювання, то все це, напевно, можна назвати “ промиванням мізків”» (41; с.137 ).