7.4. Форма функціонування громадської думки як носія соціальних функцій. Два виміри.

Як вважає В.Л.Оссовський, громадську думку із суб’єктної точки зору має сенс розглядати як певне соціальне утворення, яке може виконувати важливі соціальні функції. Зміст і спрямованість цих функцій, у свою чергу, можна розглядати у двох вимірах: вертикальному і горизонтальному (див.41;с.104).

7.4.1. Вертикальний вимір.

1. Вертикальний вимір змісту і спрямованості соціальних функцій громадської думки стосується площини взаємодії ”суб’єкт громадської думки – владні структури”. Необхідність цього виміру зумовлена тим, що в сучасних суспільствах розв’язання більшості суспільних проблем є прерогативою влади. При цьому громадська думка є не тільки вираженням ставлення її суб’єктів до структур влади з приводу її рішень, спрямованих на розв’язання певної проблеми. Як слушно зауважує австрійський економіст і соціальний мислитель Ф.А.Хайєк, „будь-яка влада спирається на громадську думку. ...Найпотужніша диктатура гине, якщо її позбавити підтримки громадської думки” (56;с.132).

2. Як же впливають суб’єкти громадської думки на ухвалення соціальних рішень владними структурами? Посилаючись на Б.Грушина, В.Оссовський (див.41;с.104-105) стверджує, що такий вплив здійснюється шляхом реалізації громадською думкою принаймні трьох функцій: експресивної, консультативної та директивної.

Сенс експресивної функції полягає в тому, що громадська думка за будь-яких умов посідає певну позицію щодо конкретного суспільного явища та дій владних структур. Суб’єкти громадської думки оцінюють і контролюють дії влади, спрямовані на розв’язання суспільних проблем, тиснуть на владу силою маніфестацій, засобами електоральної поведінки, громадської непокори, моральними важелями тощо.

Реалізуючи свою консультативну функцію, громадська думка радить владі, як розв’язати ту чи іншу суспільну проблему. При цьому передбачається, що влада справді потребує такої поради й зацікавлена в її отриманні. Більш за те, мова може йти про ініціювання управлінськими структурами висловлювань громадськості з певної проблеми з метою врахування змісту відповідної громадської думки при прийнятті відповідальних рішень.

У межах директивної функції громадської думки громадськість сама ухвалює рішення щодо розв’язання проблем життя суспільства, і це рішення має імперативний характер. Прикладом реалізації директивної функції громадської думки є референдуми, вибори до різних органів влади тощо.

3. Узагальнюючи зміст названих трьох функцій, які реалізуються явно і латентно, В.Л.Оссовський, з одного боку, стверджує, що громадська думка – це соціальний контроль. Таку інтерпретацію феномену громадської думки, підкреслює він, запропонувала Е.Ноель-Нойман, спираючись на аналіз становлення соціального контролю у працях Е.Росса, Р.Т.Ла П’єра, Г.Спенсера. Теорія громадської думки як засобу соціального контролю зосереджує увагу на підтримці достатнього рівня згоди в суспільстві стосовно його цінностей і цілей. За цією концепцією, сила думки така велика, що ані уряд, ані окремі члени суспільства не можуть її ігнорувати; джерело цієї сили – загроза ізоляції, якою суспільство карає індивіда-девіанта або неслухняний уряд, а також страх перед ізоляцією, зумовлений соціальною природою людини (див.41; с.105).

Разом з тим, з іншого боку, В.Л.Оссовський підкреслює, що є всі підстави для суперечливої оцінки фактів суспільної практики щодо здійснення громадською думкою контрольної функції, зокрема, - її впливу на владні структури під час прийняття соціальних рішень (див.41;с.105). Для підтвердження він наводить два приклади (41;с.106-107).

Перший приклад стосується часів російсько-турецького конфлікту наприкінці ХІХ ст., коли британський уряд, керуючись далекосяжними державними інтересами, проігнорував громадську думку британців, що була антитурецькою, і пристав на бік Туреччини. У другому прикладі йдеться про те, як правитель Франції Наполеон ІІІ у 1886 році, під тиском громадської думки (стан якої регулярно вивчав його уряд), не реалізував свій намір втрутитися у пруссько-австрійський конфлікт на боці австрійців. Внаслідок „переможниця у війні Пруссія настільки зміцніла, що через чотири роки спровокувала війну з Францією, що призвело до падіння Наполеона ІІІ та його уряду” (41;с.107).

Отже, пропонуючи дотримуватися виваженої оцінки ролі громадської думки у суспільному житті, В.Л.Оссовський застерігає проти двох крайнощів: „псевдодемократизму, коли орієнтуються на тезу, що „колектив завжди має рацію”, та елітарності, коли ігнорується думка громадськості як, начебто, спільноти профанів. ...Тим паче, що суспільна практика давала й дає безліч прикладів некомпетентності громадської думки” (41;с.109). „Саме на грунті зростання компетентності людей можливе розв’язання суперечності між псевдодемократизмом та елітарністю. Лише компетентна маса може довіряти компетентності фахівців-експертів”(41;с.112).

4. Щодо видів реалізації громадською думкою функції соціального контролю за владою, то В.Л.Оссовський виокремлює три з них (див.41;с.114-120).

Перший вид – це організовані й здебільшого юридично оформлені акції соціальної поведінки, передусім - участь громадян у виборах на різних рівнях, до різних гілок влади, у маніфестаціях тощо.

Другий вид – тиск морального авторитету громадської думки. Дієвість цього виду контролю, як зазначає В.Л.Оссовський, можлива лише тоді, коли владні структури й суб’єкти громадської думки перебувають у спільній системі моралі, коли вони керуються у своїх оцінках тотожними критеріями. Але „як повсякденний практичний досвід, так і теоретичний аналіз феномену вітчизняної бюрократії свідчать, що мораль „бюрократичного левіафана” принципово відрізняється від моралі переважної більшості пересічних громадян і ґрунтується на цінностях іншої, подекуди кримінальної природи” (41;с.119).

Третій вид – силовий тиск на владу. Це можуть бути акції протесту і громадянської непокори, страйки і саботаж, масові заворушення, збройні виступи. Здається, що саме через цей вид реалізації соціального контролю за владою громадська думка демонструє поставання „громадських вольових спонук” (М.К.Горшков). Звертаючись до цього контексту проблеми функціонування громадської думки, Джон Цаллер пише: „Має значення не колективна мудрість, яка здається мені сумнівною, а саме здатність громадян у демократичних країнах чинити колективний тиск на лідерів у потрібному напрямку і при необхідності скидати їх” (57; с.495).