8.4.3. Рівень адекватності відображення змістовних ознак об’єкта в індивідуальних думках.

Тут у В.Л.Оссовського мова йде передусім про так звану „лійку” Дж. Геллапа, що „реалізується шляхом використання чотирьох запитань-фільтрів:

• чи поінформований респондент про зміст проблеми опитування взагалі;

• чи поінформований він про суттєві деталі проблеми опитування;

• наскільки раціональною є його точка зору щодо змісту і способу розв’язання проблеми;

• наскільки є стабільною його точка зору” (41;с.50).

8.4.4. Фактичність колективної належності індивідуальних думок респондентів.

Хоч запитання-фільтри „дають змогу реалістичніше оцінювати й інтерпретувати дані опитувань”(41;с.53), В.Л.Оссовський справедливо вважає, що „лійка” Дж. Геллапа є обмеженим засобом „з огляду саме на соціологічну емпіричну інтерпретацію поняття громадської думки”(41;с.51). На мій погляд, ця обмеженість „лійки” полягає у тому, що за її допомогою фіксується лише те, що було змістом громадської думки на стадії її зародження, а саме: „незалежні” особисті, індивідуальні оцінні судження про соціальну проблему-факт. Тому запитання-фільтри „лійки” були доповнені у дослідженнях В.Л.Оссовського і його групи запитаннями-фільтрами, які мали „з`ясувати:

• чи була комунікація між членами гіпотетичного суб’єкта громадської думки;

• чи є точка зору респондента наслідком обговорювання змісту проблеми з іншими, (наслідком-О.Н.) дискурсу стосовно шляхів її розв’язання” (41;с.52).

Використання цього концептуального підходу при дослідженні групою В.Л.Оссовського оцінних суджень населення України про роботу Верховної Ради дало змогу розподілити респондентів за чотирма категоріями.

„Перша ...становила близько 60% вибірки; оцінні судження цих респондентів ... – емпіричні показники не так думок, як певного соціального настр ою. Друга категорія – майже 24%.... Їхні відповіді – показники громадської думки, яка щойно формується, перебуває на етапі переходу від настрою до громадської думки у власному сенсі цього слова” (41;с.53). „Третю категорію респондентів – близько 10% - становили ...приклад типової реакції „паперу на олівець”. І, нарешті, четверта категорія респондентів ...– менш як 7%. Саме ці респонденти з успіхом долають усі фільтри. Їхні думки мають високий рівень сформованості” (41;с.54).

Як вважає В.А.Полторак, у даному дослідженні В.Л.Оссовського відповіді цих 7% власне й складають громадську думку з розглядуваного питання (див.46;с.45). У звязку з цим хочу, з свого боку, зауважити, що такий результат свідчить не так про нездатність усієї решти 93-х % респондентів до участі у виробленні громадської думки, як про те, що цей загал респондентів не був ,,проведений’’ через усі етапи підготовки до опитування, починаючи з надання всієї необхідної інформації, яка б уможливила здійснення компетентної оцінки, аж до відповідних дискурсу й консенсусу.

8.4.5. Зумовленість ставлення індивідів до соціально значимих проблем суспільним контекстом.

1. В.Л.Оссовський, привертаючи увагу читача до факту зумовленості ставлення респондентів до соціально значимих проблем суспільним контекстом, має на увазі три основних, на його погляд, складника цього контексту (див.41; с.68), а саме:

• сучасний соціально-політичний стан українського суспільства;

• соціальний диморфізм респондентів;

• посттоталітарний менталітет українських громадян.

2. Безумовно, соціально-політичний стан суспільства неабияк впливає як на формування громадської думки, так і на можливості її емпіричної фіксації. Однак, на мій погляд, значно відчутніший вплив на обидва процеси справляє сучасний соціально-економічний стан українського суспільства. Так, загальновідомими є факти масового безробіття і пов’язаної з ним масової трудової еміграції українських громадян (на сьогодні, за різними даними, десь п’ять–сім мільйонів), масової безпритульності дорослих та дітей (нині безпритульних дітей в Україні, за різними даними, налічується більше 200 тисяч), злиденних пенсій більшості громадян пенсійного віку, щорічного зменшення чисельності населення України на 400-500 тисяч чоловік і т. ін. Саме крізь призму цих фактів дає оцінку всім іншим фактам суспільного життя більшість пересічних громадян України.

При цьому не можна не розуміти того, що сьогоднішній як соціально-економічний, так і соціально-політичний стан українського суспільства спричинений дією могутніх внутрішніх і зовнішніх економічних інтересів.

3. За В.Л.Оссовським (який спирається на позицію польського дослідника Едмунда Внук-Липинського), „соціальний диморфізм виникає на грунті поділу суспільного життя на дві сфери: сферу публічну та сферу приватну. ...Таким чином, індивід мусить орієнтуватися на дві засадничі, але не однакові ціннісно-нормативні системи, залежно від того, з якою сферою пов’язані його дії – публічною чи приватною. Це явище соціологи визначають як диморфізм цінностей. ...Він набув системного характеру й системного напруження за умов моноцентричного суспільства”(41; с.56).

Чому саме? В.Л.Оссовський пояснює: „..Чим сильніша монополія однієї політичної сили в публічному житті..., тим більшим буде напруження соціального диформізму та обсяг його поширення. І навпаки: чим плюралістичнішим є публічне життя..., тим слабшим буде соціальний диморфізм, вужчими його межі”(41;с.57).

4. На погляд В.Л.Оссовського, „ментальність людини посттоталітарного суспільства – це компроміс між настановами сформованої моноцентризмом „ідеологічної дійсності” й реаліями практики повсякденного приватного життя, аксіологією сфери мікроструктур, відносно автономних від макроструктур, побудованих і контрольованих владою” (41; с.60). Він вважає за необхідне обмежитися врахуванням „лише деяких зовнішніх симптомів ментальності, які безпосередньо пов’язані з розв’язанням проблеми ідентифікації громадської думки та її інтерпретації” (41;с.61). Серед цих симптомів В.Л.Оссовський виокремлює такі:

1)підвищений інтерес громадян до політичних проблем”(див.41;с.61);

2) „тенденція сприймати... поняття, особливо поняття політичного дискурсу, як емоційні сигнали, забарвлені радше негативно, ніж позитивно; ...ці терміни-сигнали притаманні не тільки жаргону політиків і публіцистів, а й лексикону потенційних респондентів, що дуже важливо враховувати” (41;с.63).

3) схильність „шукати винних без огляду на об’єктивні обставини, ворогів, котрі нібито спричинили неприйнятну ситуацію”(41;с.63);

4) „тенденція активного запозичення мовних конструктів, які сформувалися й функціонують у зовсім іншому економіко-політичному й соціокультурному контексті ...починаючи з часів дожовтневих і аж до міфів і реального життя західних суспільств(41;с.64,65);

5) „характерним симптомом сучасної ментальності українців є ...незадоволеність не лише тим, що робиться навколо, а передусім власним матеріальним становищем”(41;с.66).