3.7. Висновки.

Внаслідок здійснення аналізу проблеми суб’єктів громадської думки з’ясувалося, що ця проблема є досить складною, що її вирішення не можна звести лише до визначення відповідного поняття, а слід розглядати у конкретно-історичному вимірі, тобто - окремо стосовно кожного історичного типу суспільства, з його особливою соціальною структурою. У даному посібнику відповідний порівняльний аналіз було здійснено у контексті таких типів суспільств:

1. Суспільства минулих часів:

- доіндустріальне традиційне суспільство нових часів;

- масове індустріальне суспільство;

- тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації.

- 2. Сучасні суспільства:

- сучасне індустріальне суспільство масових комунікацій;

- посттоталітарне індустріально-трансформаційне суспільство.

У кожному з цих суспільств своєрідно вирішується й проблема природи суб’єктів громадської думки, щодо якої, на мій погляд, існують, принаймні, такі концепції: елітарно-публічна, механічна, моністична, плюралістична та еліто-олігархічно-масовидна. Разом з тим порівняльний історичний аналіз зазначених суспільств дає можливість виявити в них певну еволюцію суб’єктів громадської думки.

Так, у доіндустріальному традиційному суспільстві нових часів існували соціально досить вузькі, елітарні та станові суб’єкти громадської думки, що являли собою соціальні групи у соціологічному сенсі цього терміна. Думка решти населення, тобто – більшості, до уваги не бралася.

Руйнація соціально-економічих засад доіндустріального традиційного суспільства супроводжувалася скасуванням інституту спадковості політичної влади, демократизацією суспільного життя, і передусім – у політичній сфері. Відтак суб’єкт громадської думки сучасного індустріального суспільства масових комунікацій стає соціально значно ширшим, так би мовити, «масовизується». При цьому у якості суб’єктів громадської думки постають як соціальні групи, котрі виникли внаслідок специфічних об’єктивних умов життя, так і спільноти за свідомістю (на кшталт аудиторій засобів масової комунікації). Ці суб’єкти громадської думки є плюралістичними так само, як плюралістичною є соціальна структура сучасних суспільств.

Слід визнати, що концепція „масового” індустріального суспільства не знайшла емпіричного підтвердження. Разом з тим ідея про існування масовидних суб’єктів громадської думки виявилася плідною навіть для соціологічних досліджень, а механічний підхід до розуміння природи суб’єктів громадської думки - успішним у діяльності полстерів та маркетологів.

Вплив ідей демократії у ХХ столітті був вже настільки потужним, що владоможці таких виявів «перерви історичного поступу», як тоталітарно-моноцентричні суспільства доби індустріалізації, мали вдаватися до політичної мімікрії. Отже, хоча ці суспільства розділялися на такі два функціональні стани, як правляча верхівка (що була дійсним суб’єктом ,,громадської думки’’) та маса пересічних виробників (котрі були тотально відчужені від власності і влади), відповідно до офіційних ідеологічних настанов цього суспільства суб’єктом громадської думки завжди є кількісна більшість. Ця більшість, під тиском влади, мала вимагати від усього загалу „демонстративної” єдності думок.

У посттоталітарному індустріально-трансформаційному суспільстві суб’єкт громадської думки вже не формується під прямим тиском влади; цю функцію безпосередньо здійснюють засоби масової комунікації. Але самі ці засоби перебувають у власності олігархічної верхівки, тому, попри демократичну риторику, маса пересічних громадян зазначеного суспільства фактично є не суб’єктами, а лише носіями заздалегідь сформованої ,,громадської думки’’. Дійсний суб’єкт громадської думки у посттоталітарному індустріально-трансформаційному суспільстві поставатиме тією мірою, якою тут буде формуватися масовий середній клас, а саме це суспільство буде перетворюватися на сучасне індустріальне суспільство масових комунікацій.