- •В.О.Нельга соціологія громадської думки
- •Тема 2. Статична структура громадської думки……………………………………………………………..
- •4.5. Висновки...............................................................................
- •Тема 3. Динамічна структура громадської думки.
- •5.5. Висновки.................................................................................
- •6.4. Висновки.................................................................................
- •7.1. Вступ до проблеми.................................................................
- •7.6. Висновки.................................................................................
- •Тема 4. Емпіричне виявлення та історичне порівняння громадської думки........................................
- •8.5. Висновки.................................................................................
- •9.4. Висновки..............................................................................
- •1.6. Контрольні питання.
- •1.2. Історичний розвиток поглядів на феномен громадської думки.
- •1.2.1. Антична епоха.
- •1.2.2. Середньовіччя.
- •1.2.3. Новий час.
- •1.2.4. Новітня доба.
- •1.2.5. Сучасність.
- •1.3. Соціологія громадської думки як наука.
- •1.3.1. Щодо стану розробленості соціології громадської думки як науки.
- •1.3.2. Основна мета, суб’єкт та об’єкт соціології громадської думки.
- •1.3.3. Предмет соціології громадської думки.
- •1.4. Соціологія громадської думки як навчальна дисципліна.
- •1.5. Висновки.
- •1.6. Контрольні питання:
- •2.5. Контрольні питання.
- •2.1. Проблема структур громадської думки. Поняття її
- •2.1.1. Про підходи до вирішення проблеми.
- •2.1.2. Про статичну структуру громадської думки.
- •2.2. Проблема визначення поняття „громадська думка”.
- •2.3.1.Механічна сукупність чи цілісна система?
- •2.3.2. Інтеракціоністський погляд.
- •2.3.3. Щодо нестійкості громадської думки у часі.
- •2.3.4. Щодо незалежності громадської думки.
- •2.4. Висновки.
- •3.2. Доіндустріальне традиційне суспільство нових часів.
- •3.2.1. Тип суспільства.
- •3.2.2. Соціальна структура.
- •3.2.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.3. Масове індустріальне суспільство.
- •3.3.1. Тип суспільства та його соціальна структура.
- •3.3.3. Резюме.
- •3.4. Сучасне індустріальне суспільство масових комунікацій.
- •3.4.1. Тип суспільства.
- •3.4.2. Соціальна структура.
- •3.4.3. Суб’єкти громадської думки.
- •Тоталітарно-моноцентричне суспільство доби індустріалізації.
- •3.5.1. Тип суспільства.
- •3.5.2. Соціальна структура.
- •3.5.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.6.Посттоталітарне індустріально-трансформаційне суспільство.
- •3.6.1. Тип суспільства.
- •3.6.2. Соціальна структура.
- •3.6.3. Суб’єкти громадської думки.
- •3.7. Висновки.
- •3.8. Контрольні питання.
- •4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
- •4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкт громадської думки”.
- •4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
- •4.5. Висновки.
- •4.6. Контрольні питання.
- •4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
- •4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкт громадської думки”.
- •4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.3.1. Загальна характеристика умов.
- •4.3.2. Доцільність перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
- •4.3.3. Спільна справа загалу.
- •4.3.4. Громадський інтерес загалу.
- •4.3.5. Актуальність, загальність, значущість соціальної проблеми.
- •4.3.6. Пізнавальна здатність суб’єкта громадського інтересу.
- •4.3.7. Компетентність суб’єкта громадського інтересу.
- •4.3.8. Процедура дискусії. – Досягнення консенсусу.
- •4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
- •4.5. Висновки.
- •4.6. Контрольні питання.
- •Тема 3. Динамічна структура громадської думки.
- •5.5. Висновки.
- •5.2. Сутність стадії зародження громадської думки.
- •5.2.1. Зміст стадії зародження громадської думки.
- •5.2.2. Форми існування громадської думки, що адекватні стадії її зародження.
- •5.2.3. Умови зародження громадської думки.
- •5.3. Соціальні середовища зародження громадської думки.
- •5.3.1. Вступні зауваження.
- •5.3.2. Соціальні групи.
- •5.3.4. Соціальні сукупності масового походження.
- •5.4. Основні чинники зародження громадської думки.
- •5.4.1. Роль змі як чинника зародження громадської думки.
- •5.4.2. Роль взаємовпливів еліти і мас як чинників виникнення і трансформації зародків громадської думки.
- •5.5. Висновки.
- •5.6. Контрольні питання:
- •6.1. Сутність стадії формування громадської думки.
- •6.2. Формування громадської думки на засадах міжіндивідуального спілкування.
- •6.3. Формування громадської думки через процеси масової комунікації.
- •6.4. Висновки.
- •6.5. Контрольні питання.
- •6.1. Сутність стадії формування громадської думки.
- •6.1.1.Загальна характеристика стадії формування.
- •6.1.2. Суб’єктно-об’єктний аспект формування громадської думки.
- •6.2. Формування громадської думки на засадах
- •6.3. Формування громадської думки через процеси масової комунікації.
- •6.3.1. Посередницько-обслуговуюча роль змі та основні тенденції у їхньому функціонуванні.
- •6.3.2. Основні механізми формування громадської думки за допомогою змі.
- •6.3.3. Роль змі у формуванні громадської думки як певного артефакту. Маніпулятивний механізм
- •6.3.4. Гуманістичний механізм формування громадської думки за допомогою змі та його ефективність.
- •6.3.5. Реклама через змі як механізм формування громадської думки.
- •6.4.Висновки.
- •6.5. Контрольні питання.
- •7.1. Вступ до проблеми.
- •7.6. Висновки.
- •7.1. Вступ до проблеми.
- •7.2. Зміст стадії функціонування громадської думки та її основні формовияви.
- •7.3. Інституціональна форма функціонування громадської думки.
- •7.3.1. Зміст поняття „соціальна інституція” та сутність процесу інституціоналізації.
- •7.3.2. Неінституціоналізована громадська думка.
- •7.3.3. Основні напрями вдосконалення процесу інституціоналізації громадської думки.
- •7.4. Форма функціонування громадської думки як носія соціальних функцій. Два виміри.
- •7.4.1. Вертикальний вимір.
- •7.4.2. Горизонтальний вимір.
- •7.4.3. Інші погляди на соціальні функції громадської думки.
- •7.4.4. Точка зору автора.
- •7.5. Маніпулятивна форма функціонування громадської думки.
- •7.5.1. Вступні зауваження.
- •7.5.2. Втаємничення та викривлення громадської думки.
- •7.5.3. Ігнорування громадської думки.
- •7.5.4. Обмеження громадської думки.
- •7.5.5. Фальшоване використання громадської думки.
- •7.6. Висновки.
- •7.7. Контрольні питання.
- •Тема 4. Емпіричне виявлення та історичне порівняння громадської думки.
- •8.3. „Социология общественного мнения”в.А.Полторака.
- •8.4. „Соціологія громадської думки” в.Л.Оссовського.
- •8.5. Висновки.
- •8.1. Сутність проблеми емпіричної фіксації громадської думки.
- •8.1.1. Щодо назви процедури та основного орієнтиру її здійснення.
- •8.1.2. Про проблему „індивідуальна думка – громадська думка”.
- •8.3. „Социология общественного мнения”в.А.Полторака.
- •8.4. „Соціологія громадської думки” в.Л.Оссовського.
- •8.4.1. Про актуальність і основні етапи процедури емпіричної фіксації громадської думки.
- •8.4.2. Ступень неартефактності індивідуальних думок.
- •8.4.3. Рівень адекватності відображення змістовних ознак об’єкта в індивідуальних думках.
- •8.4.4. Фактичність колективної належності індивідуальних думок респондентів.
- •8.4.5. Зумовленість ставлення індивідів до соціально значимих проблем суспільним контекстом.
- •8.4.6. Полінг versus соціологічне дослідження громадської думки.
- •8.5. Висновки.
- •8.6. Контрольні питання.
- •9.4. Висновки.
- •9.2.Особливості формування громадської думки в умовах козацької демократії.
- •9.2.1. Про особливу роль козаччини.
- •9.2.2. Козацький “референдум” як громадська думка.
- •9.2.3. Громадська думка як чинник обрання та зміщення гетьмана запорізького.
- •9.2.4. Обмеження права голосу (висловлювання думки).
- •9.2.5. Узагальнення.
- •9.3. Законодавче усунення суб’єкта електоральної громадської думки із соціально-політичної сфери виборчих практик в сучасній Україні.
- •9.3.1. Інтересанти усунення суб’єкта електоральної громадської думки.
- •9.3.2. Підготовка усунення суб’єкта електоральної громадської думки шляхом дискредитації мажоритарної виборчої системи.
- •9.3.3. Фактичне усунення суб’єкта електоральної громадської думки внаслідок профанації пропорційної виборчої системи.
- •9.3.4. Узагальнення.
- •9.4. Висновки.
- •9.5. Контрольні питання.
- •Нельга Олександр в’ячеславович соціологія громадської думки
3.3. Масове індустріальне суспільство.
3.3.1. Тип суспільства та його соціальна структура.
Руйнація соціально-економічних засад традиційного суспільства зумовлює поставання суспільства „індустріального” (див.41;с.83,95), „промислового” (див.41;с.95) типу. При цьому слід підкреслити, що „Західна Європа та Північна Америка пройшли процес індустріалізації у період із 1815 по 1914 роки” (1;с.164), досягнувши, таким чином, „індустріальної зрілості”. Тобто є підстави вважати, що ці регіони залишались протягом усього зазначеного перехідного періоду у межах здебільшого традиційних суспільств, які, зрозуміло, продовжували зазнавати процесів руйнації. Точніше, вони були суспільствами, перехідними до індустріальних, або перехідно-індустріальними.
Примітним тут є те, що осмислення процесів руйнації основних засад традиційного суспільства і формування засад суспільства індустріального почалося ще у працях таких соціальних теоретиків ХІХ – першої третини ХХ століть як, наприклад, Алексіс де Токвіль (1805-1859), Фердинанд Тьонніс (1855-1936). Але це осмислення ще не було цілісно-концептуальним, теоретично-спеціалізованим, предметно-виокреиленим.
Радикальні зміни в групових та інституціональних соціальних структурах суспільства, що вже перейшло до індустріального, стали наслідком таких емпіричних реалій-змін, як індустріалізація і урбанізація, розвиток ринкових відносин, еволюція систем економічної та політичної влади, експансія мас-медіа тощо. Так, німецько-американський соціолог Луї Вірт (1897-1952) (класична праця –„Гетто”, 1925) наприкінці 30-х років ХХ століття висловлював ідею про те, що урбанізм як спосіб життя є рисою, що переважає у сучасному йому, як він вважав – масовому, суспільстві. На його погляд, „процес урбанізації зробив родинні зв’язки менш важливими, замінив їх на відносини інструментального, мінливого і поверхового характеру” (20; Т.2, с.373).
Як реакція на ці зміни, у середовищі західних соціологів почало складатися враження, що місце традиційних соціальних структур, які зазнали руйнації, заступають масовидні соціальні утворення. Відповідні висновки зафіксовані у численних дослідженнях соціологів різних західних країн. Відтак закладаються засади концепції масового суспільства, відпрацьовуються його ідеально-типологічні характеристики.
Але своє цілісне втілення це осмислення знайшло у теорії масового суспільства, яка найбільш інтенсивно розвивалася у період з 1920 по 1960 роки. Дана теорія мала своїм призначенням довести факт поставання (замість зруйнованого традиційного) нового типу суспільства – масового. Ставлення творців цієї теорії, цієї моделі суспільства (передусім англійців Т.С.Еліота, Ф.Р.Лівіса; представників Франкфуртської школи та інших) до самого масового суспільства було здебільшого негативним. Виключення складали хіба що деякі американські теоретики, наприклад, Е.Шилз.
Однак на сьогодні ані теорія, ані саме поняття масового суспільства не відіграють у соціології будь-якої впливової ролі (див.1; с. 244-245). Адже сьогодні цілком зрозуміло, що мова могла йти і фактично може йти лише про „так зване масове суспільство” (41;с.87), оскільки „характеристики масового суспільства мають ідеально-типологічну природу, відмінну від емпіричної реальності” (41;с.86).
Що ж до терміну „індустріальне суспільство”, що уперше введений у науковий обіг К.А.Сен-Сімоном (1760-1825), то він, цей термін, був суттєво переосмислений „у 1950-1960-х роках, коли теорія індустріального суспільства сформувалася і стала однією з пануючих на Заході” (49;с.363). Разом з тим не можна не помітити, що ці роки хронологічно співпадають із завершальною стадією інтенсивного розвитку теорії масового суспільства. Отже не випадково два поняття – „масове суспільство” та „індустріальне суспільство” – теоретично синтезуються у поняття „масове індустріальне суспільство”. Використовує його, зокрема, і В.Оссовський (див.41; с.83, 86).
3.3.2. Суб’єкти громадської думки.
Якою ж постає концепція природи суб’єктів громадської думки у контексті теорії масового індустріального суспільства? Відповідаючи, маємо констатувати, що в цілому ця концепція є, так би мовити, „механічною”. Про що мова? Про те, що згадані вище руйнації засад «безпосередньо-доіндустріального» традиційного суспільства, безперечно, зачіпають проблематику громадської думки – її функцій, соціального значення, її суб’єктів, об’єктів і т. ін. Отже у працях теоретиків громадської думки саме маса починає розглядатись як суб’єкт цієї думки. Але що ж собою являє цей суб’єкт?
Так, американський соціолог, символічний інтеракціоніст Герберт Блумер (1900-1987) в одній з своїх праць 1966 року висловлюється у тому дусі, що масі не притаманна чітка соціальна диференціація, але притаманна дуже обмежена інтеракція, взагалі, „маса слабо організована й не може діяти інакше, ніж у формі натовпу” (див.41; с.85). Що ж стосується маси, як головного соціального утворення масового суспільства, то Луї Вірт вважає, що маса – це гетерогенна, неорганізована, територіально розпорошена множина анонімних індивідів, які поводяться як автономні цілісності (див.41;с.84-85).
З цих характеристик „логічно випливає, що на грунті концепції масового суспільства годі сподіватися на утворення суб’єктів громадської думки в соціологічному розумінні (41; с.86). Справа тут в тому, що факт існування демократичного суспільства є лише передумовою, але не гарантією обов’язкового виникнення наукового підходу до розуміння й визначення суб’єктів громадської думки. Яскравим відповідним прикладом є розбіжності, що мають місце, зокрема і з цього питання, між полстерами, з їх суто „арифметичним” підходом, і соціологами.
Такий „арифметично-механічний” підхід наразився на цілком слушну критику з боку відомого французького соціолога П’єра Бурд’є (1930-2002), котрий у своїй книзі „Соціологія політики”, зокрема, писав, що ним „під сумнів буде поставлено три постулати, які імпліцитно задіяні в опитуваннях. (Ми тут зупинимось лише на перших двох постулатах, третій постулат, що стосується об’єкта громадської думки, буде розглянуто у наступній лекції. – О.Н.).
Так, будь-яке опитування думок передбачає, що всі люди можуть мати власну думку, що, інакше кажучи, продукування думок є доступним для всіх. Цей перший постулат я заперечу, ризикуючи зачепити чиїсь наївно демократичні почуття.
2. Другий постулат передбачає, нібито всі думки є значущими. Я вважаю можливим довести, що це зовсім не так і що факт підсумовування окремих думок, які мають зовсім не однакову реальну силу, веде до продукування позбавлених сенсу артефактів” (5; с. 161).
Таким чином, за П.Бурд’є, по-перше, серед загалу респондентів є такі, які взагалі не здатні самостійно висловити думку. Він, зокрема, відзначає: „Соціальна історія поняття „особиста думка” могла б, певна річ, показати, що цей винахід ХVIII століття бере свій початок у раціоналістичній вірі, відповідно до якої здатність „судити вірно”, як говорив Декарт, тобто відрізняти внутрішнім, спонтанним і безпосереднім почуттям добре від поганого, правду від брехні, є універсально застосовувана загальна здатність (як і здатність естетичного судження у Канта)” (5;с.102).До проблеми, однак, можна підійти і з іншого боку. Так, „зв’язок між байдужістю і нездатністю був помічений різними дослідниками”(5;с.152).
По-друге, П.Бурд’є чітко підкреслює, що думки деякої частини загалу опитуваних можуть взагалі не мати ваги. Він з цього приводу іронізує у такий спосіб: „Ідея „особистої думки” є невідокремлюваною від ідеї толерантності, - заперечування будь-якого авторитету в ім’я переконання в тому, що поціновуються всі думки незалежно від того, хто їх висловив”(5;с.102). Однак, „насправді, не всі відповіді – це думки, і вірогідність того, що відповіді якоїсь певної групи будуть лише замаскованими „невідповідями”, лише ввічливими поступками запропонованій проблематиці або просто етичними висловлюваннями, що наївно сприймаються як „особиста думка”, безсумнівно, варіює так само, як і очікувана вірогідність відсутності відповіді” (5;с.114).
„Це протиставлення двох ставлень до соціального світу, опозиція між суверенною точкою зору того, хто домінує у соціальному світі на практиці або у думках ...і баченням сліпим, вузьким, частковим – як у простого солдата, який загубився у бою – тобто баченням тих, над ким цей світ домінує” (5;с.136).
Відтак виникає два запитання: 1) Що ж, у такому разі, полстери узагальнюють? 2)Думку якого „усередненого” суб’єкта вони встановлюють? На ці запитання дає відповідь Патрик Шампань – інший сучасний французький соціолог. Він вважає, що полстери „насправді не вимірюють „громадську думку”, а продукують артефакти й займаються радше чимось на зразок „нелегальних експериментів” у науці”. На його погляд, те, чим займаються полстери, - це „моментальні опитування з непевними відповідями”(58; с.8,9).
Отож, підкреслює В.Л.Оссовський, „із соціологічної точки зору полстери не мають справи з реальними суб’єктами громадської думки. Дані полінгів – це певна сума індивідуальних думок, серед яких не обов’язково міститься те, що стосується як самої громадської думки, так і її суб’єкта” (41; с.74).