Тема 20: Ускладнення легеневої патології: порушення вентиляційної функції легегень, легенева недостатність, пневмоторакс, легеневе серце.

Кількість годин: 6.

Місце проведення: навчальна кімната, палати пульмонологічного відділення, пульмонологічні ліжка терапевтичних відділень, кабінет пульмонолога поліклініки.

Мета: оволодіти сучасними методами діагностики та лікування ускладнень легеневої патології (пневмоторакс, емфізема, дихальна недостатність, хронічне легеневе серце) у хворих.

Професійна орієнтація студентів

В останні роки зросла летальність від легеневої патології, що пов`язане з ростом розповсюдженості прогресуючих форм хронічного обструктивного захворювання легень, бронхіальної астми та туберкулезу. Україна займає одне з перших місць у світі за частотою розвитку ускладнень. Цьому факту сприяє як низький санітарно-освітній рівень населення, так і недостатні можливості діагностики пульмонологічної патології. Тому майбутнім лікарям дуже важливо вміти правильно діагностувати легеневі захворювання і швидко визначити тактику їх лікування та профілактики.

Базовий рівень знань і вмінь

Студент повинен знати:

1. Анатомію та фізіологію органів дихання.

2. Основи етіології, патогенезу, клінічні прояви легеневих захворювань.

2. Методи обстеження хворих на легеневу патологію.

Студент повинен уміти:

Оцінювати скарги та дані об'єктивного обстеження хворого.

2. Інтерпретувати дані загально-клінічних лабораторних та інструментальних обстежень.

3. Використовувати дані додаткових методів обстеження для диференційної діагностики хвороб легень та бронхів.

Програма самопідготовки студентів:

1. Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні ознаки, алгоритм діагностики та лікування дихальної недостатності.

2. Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні ознаки, алгоритм діагностики та лікування легеневого серця.

3. Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні ознаки, алгоритм діагностики та лікування емфіземи легень.

4. Особливості експертизи працездатності при легеневій патології.

Задачі початкового контролю

1. Ведучим фактором ризку розвитку хронічного легеневого серця (ХЛС) є:

А. наявність бронхіальної астми у родині.

В. пневмонія

С. ХОЗЛ

Д. тривала робота в забруднених умовах

Е. тривале тютюнопаління

2. Найбільш інформативним функціональним показником для діагностики емфіземи є:

А. ОФВ1

В. резервний об'єм вдиху

С. ФЖЕЛ

Д. максимальна об'ємна швидкість МОШ 50

Е. індикс Тифно

3. Найбільш ймовірні зміни функції зовнішнього дихання на спірограмі при хронічному легеневому серці у хворого на ХОЗЛ є:

А. рестриктивні

В. обструктивні

С. змішані

Д. всі перелічені

Е. не буде змін

4. Основний патогенетичний механізм формування емфіземи

А. інфільтрація паренхіми легень

В. недостатність антитрипсину

С. легенева гіпотензія

Д. всі перелічені

Е. інфільтрація слизової оболонки бронхіального дерева

5. При травматичному пневмотораксі наймовірне співвідношення ОФВ1/ФЖЕЛ

А. 60%

В. <50%

С. < 30%

Д. 40%

Е. >100%

6. Чим характерна обструкція при емфіземі

А. зворотня

В. незворотня

С. частково зворотня

Д. не буде обструкції

Е. гіперреактивністю бронхів

7. Для визначення SaO2 у крові при хронічному легеневому серці використовують

А. плетизмографію

В. пікфлоуметрію

С. оксиметрію

Д. визначення дифузної можливості легень (тест з СО)

Е. бодіплетизмографію

8. Яке захворювання, що діагностоване 30 років тому, призводить до хронічного легеневого серця

А. хронічний бронхіт

В. плевральні спайки

С. пневмонія

Д. бронхіальна астма

Е. постпневмонічний пневмосклероз

9. Хронічне легеневе серце це-

А. гіпертрофія або ділятація правих відділів серця в результаті легеневої гіпертензії за рахунок захворювання легенів, деформації грудної клітини або враження легеневих сосудів.

В. постпневмонічний пневмосклероз та неможливість системи дихання забеспечити нормальний газовий склад артеріальної крові.

С. патологічний синдром, при якому парціальне напруження кисню у артеріальній крові (РаО2) <60 мм рт.ст. і/або парціальне напруження СО2 (РаСО2) >45 мм рт.ст.

Д. розширен­ня (роздутість) повітряних просторів, розташованих за кінце­вими

бронхіолами (переважно альвеол).

Е. патологічний стан, при якому між парієтальною та вісцеральною плеврою накоптчуеться повітря.