Короткий зміст теми

Шлунковий сік отримують за допомогою тонкого зонду натще кожні 15 хв протягом 2 год. Одержують 8 пробірок шлун­кового вмісту, або збирають його в 3 колби (3 порції):

I (натще) - порція, яку отримують після введення зонда.

II (базальна) - протягом 1 год через кожні 15 хв.

III (стимульована) - після підшкірного введення фосфорно­кислого гістаміну в дозі 0,01 мг/кг маси тіла (субмаксимальний гістаміновий тест), або 0,024 мг/кг (максимальний).

Рентгенологічне дослідження дає можливість визначити форму, величину, положення, рухомість шлунка, локалізацію виразки, пухлини, рельєф слизової оболонки шлунка, виражен­ня чи відсутність складок, симптом "ніші" при виразковій хворо­бі, "дефект наповнення" при пухлинах. Через 1 год. у шлунку залишається 1/3 або менше барію.

Нормальні показники шлункової секреції у здорових людей

Показники секреції	Натще	Базальна секреція	Субмаксимальна стимуляція	Максимальна стимуляція
Об'єм соку, мл	до 50	50-80	100-140	180-220
Загальна кислотність, в титр.од.	10-20	40-60	80-100	100-120
Вільна соляна кислота, титр.од.	0-10	20-40	65-85	90-110
Дебіт за год. ммоль		0-5	6-16	16-24

Інтргастральна рН-метрія дозволяє проводити одномоментне дослідження шлункової секреції під час виконання гастрофіброскопії чи добове моніторування рН шлункового соку з комп'ютерною обробкою отриманих результатів. Це дає змогу контролювати ефект дії антисекреторних препаратів. У нормі в базальній фазі секреції рН у порожнині тіла шлунка складає 1,5-2,0, а після гістамінової стимуляції - 1,1; 1,2.

Фіброезофагогастродуоденоскопія (ФЕГДС) - це огляд слизової оболонки стравоху, шлунка і дванадцятипалої кишки за допомогою ендоскопа, який вводять хворому після анестезії глотки. Вона дає можливість визначити колір слизової, стан судин, наявність ерозій, виразок, крововиливів, пухлин, взяти шматок слизової для морфологічного дослідження (прицільна біопсія). Для оцінки стану слизової тонкої кишки проводять морфологічне дослідження слизової постбульбарного відділу дванадцятипалої кишки, отриманої під час виконання ФЕГДС.

Дуоденальне зондування проводять із метою вивчення жовчі для діагностики захворювань жовчовивідних шляхів, жовчного міхура. Для цього застосовують тонкий (3-5 мм у діаметрі) зонд, на кінці якого є металічна чи пластмасова олива з отвора­ми. Отримані 3 порції жовчі (А, В, С) досліджують макро- і мікроскопічно. У даний час все частіше використовується метод фракційного (багаторазового) зондування, який має переваги перед триразовим методом. При фракційному зондуванні вимірюють кількість жовчі через кожні 5-10 хв із визначенням 5 фаз жовчовиділення:

I фаза (холедохова) - від введення зонда до введення холе-цистокінетичного середника.

II фаза (закритого сфінктера Одді) - від введення подразни­ка до появи нової порції жовчі. У нормі ця фаза продовжується 4-6 хв. При спазмі сфінктера Одді збільшуєься тривалість цієї фази, при гіпотонії, навпаки, зменшується.

III фаза (порція "А") - від розкриття сфінктера Одді та появи міхурової (В) жовчі, продовжується 3-4 хв. Виділяється 3-5 мл світлої жовчі.

IV фаза (порція "В") - продовжується 20-30 хв, виділяється 30-60 мл темної міхурової жовчі.

V фаза (порція "С") - жовч виділяється з печінкових протоків. Важлива для діагностики дискінезій.

УЗД жовчного міхура дозволяє вивчити його наповнення, форму, об'єм, товщину і структурність, наявність додаткових включень у його порожнині, а також скоротливу здатність. Поздовжній зріз жовчного міхура має грушоподібну форму. В нормі його довжина - 8-10 см, ширина - 3 см. Контури жовчного міхура чіткі. Товщина стінок не перевищує 3 мм. Порожнина гомогенна. Через 40 хвилин після жовчогінного сніданку жовч­ний міхур скорочується на 30-60 %.

Комп'ютерна томографія жовчного міхура та жовчо­вивідних шляхів дає змогу оцінювати стан жовчного міхура та систему проток без їх попереднього контрастування рентгеноконтрастними речовинами. На комп'ютерних томограмах жовчний міхур представлений округлим чи овальним утвором щільністю 9-20 од. (за умовною шкалою Гаунс-Фідла, або КТ-одиниць), розташований поряд із медіальним краєм правої частки печінки. У 30 % здорових осіб при проведенні комп'ютерної томографії виявляють часткові, внутрішньо- та позапечінкові жовчні протоки, щільність яких складає 9-16 од.

Ректороманоскопія - це огляд слизової прямої і сигмоподібної кишок за допомогою ректоскопа (до 35 см); у нормі слизова гладенька, волога, помірно червона. При гострому запаленні вона набрякла, гіперемована, мутна, покрита слизом. Можна виявити крововиливи, ерозії, виразки, гемороїдальні вузли, тріщини заднього проходу, пухлини, зробити прицільну біопсію.

Фіброколоноскопія дозволяє оглянути слизову оболонку товстої кишки практично на всьому протязі, провести прицільну біопсію і фотографування. Колоноскопію виконують у складних діагностичних випадках після іригоскопії (заповнення контрастною речовиною товстої кишки за допомогою клізми з подальшою рентгенографією). Колоноскопія вимагає ретельної підготовки хворого за допомогою очисних клізм та проносних засобів. Вона дозволяє отримати цінну інформацію, особливо при підозрі на пухлину, кровотечу.

Аналіз випорожнень. Проводять макроскопічне дослідження в нормі коричневого кольору, м'якої консистенції, циліндричної форми; встановлюють добову кількість (100-200 г).

При мікроскопічному дослідженні виявляють помірну кількість неперетравленої рослинної клітковини, невелику кількість мила, небагато змінених м'язових волокон. Під час дослідження мікрофлори переважають біфідобактерії та лактобактерії.

Дослідження функціонального стану печінки

Стан пігментного обміну визначають за вмістом загального, кон'югованого (зв'язаного, прямого) і некон'югованого (вільного, непрямого) білірубіну в сироватці крові, уробіліногену і білірубіну в сечі, стеркобіліну в калі.

Ферментний обмін. Внутрішньоклітинні ферменти - індикатори цитолізу гепатоцитів (АлАТ, АсАТ, ГлДГ, ГГТП, ЛДГ), мембранозв'язані ферменти - індикатори холестазу (лужна фосфатаза), секреторні ферменти - індикатори гепатодепресії (холінестераза).

Використовують для оцінки ступеня важкості запально-некротичного процесу в печінці і холестазу.

Про білковий обмін судять за вмістом у сироватці крові загального білка, білкових фракцій, за рівнем осадових колоїдних проби (тимолова, сулемова, формолова), протромбінового комплексу та ферментів згортання крові, б-фетопротеїну (при гепатоцелюлярній пухлині). Гіпоальбумінемія та порушення синтезу факторів згортання крові (гіпокоагуляція) є індикатором гепатодепресії. Підвищення вмісту у крові ß- та α₂-глобулінів підтверджує наявність холестазу; підвищення у крові γ-глобулінів є одним із основних критеріїв активності запального процесу в печінці (мезинхімально-запального синдрому).

Ліпідний обмін оцінюється за вмістом у сироватці крові загального холестерину, загальних ліпідів, тригліцеридів, ліпопротеїдів високої щільності, ліпопротеїдів низької щільності та ліпопротеїди дуже низької щільності. При захворюваннях печінки (холестаз, гепатити, цироз печінки) можуть виникнути суттєві зміни жирового обміну.

Всмоктувальна секреторна функція: проводиться оцінка кліренсу бромсульфалеїну або індоціаніну.

Ультразвукове дослідження печінки дозволяє вивчити положення, розміри, форму, контури, структуру печінки, її дихальну рухомість, стан судинної системи та внутрішньо печінкових жовчних проток. Ехоструктура печінки дрібнозерниста, рівномірна. Внутрішньопечінкові протоки не візуалізуються. Виняток становить ділянка злиття правої і лівої печінкових проток діаметром до 3 мм, яка розташована над місцем розгалуження ворітної вени на праву та ліву гілки. Діаметр ворітної вени - не більше 14 мм, нижньої порожнистої - до 25 мм, вен печінки -до 10 мм. При порушенні ехоструктури тканини печінки, наявності "підозрілих" зон, під контролем ультразвуку проводять прицільну біопсію для морфологічного дослідження.

Радіоізотопне дослідження печінки - радіогепатографія (фарба бенгал-роз, помічений І'³¹), дає можливість оцінювати функцію паренхіматозних і ретикулоендотеліальних клітин печі­нки, а також всмоктувальну й екскреторну функції печінки.

Комп'ютерна томографія печінки дозволяє оцінити ве­личину, зовнішні контури органа, отримати деталізоване" зображення його внутрішньої структури. У нормі зображення печінки відзначається переважно чіткими, рівними контурами, гомогенною структурою. Щільність паренхіми відповідає 50-79 од., можливі варіації в межах 5-10 од.

Дослідження функціонального стану підшлункової залози

Екзогенна функція: визначення ферментативної активності (ліполітичних, протеолітичних, амілолітичних ферментів) у дуоденальному вмісті (лундт-тест), у крові (імуноферментний метод, дихальний тест), сечі (амілазурична проба - непрямий ПАБК-тест), в калі (вимірення імуноферментний методом рівня еластази-1).

Ендокринна (інкреторна) функція: визначення вмісту інсуліну, глюкагону (імуноферментний методом), глюкози в сироватці крові, сечі як вихідного рівня, так і після навантаження глюкозою (глюкозотолерантний тест).

Копрологічне дослідження - макроскопрія, мікроскопія (стеаторея, креаторея, амілорея).

Ультразвукове дослідження підшлункової залози -дозволяє оцінити її макроструктуру, положення відносно судин-орієнтирів, отримати уявлення про форму, розміри, стан панкреатичної протоки. Тканина підшлункової залози має однорідну ехо-структуру і зіставляється з ехо-структурою печінки. Діаметр

193панкреатичної протоки не перевищує 2 мм. Середня товщина голівки підшлункової залози - не більше 32 мм, тіла та хвоста -не більше 25 мм.

Комп'ютерна томографія підшлункової залози. У нормі підшлункову залозу виявляють на комп'ютерних томограмах у вигляді відносно гомогенного органа варіабельної форми з чіткими, рівними контурами. Щільність підшлункової залози в нормі становить 20-40 од. На комп'ютерних томограмах чітко розрізняють голівку, тіло, хвіст підшлункової залози, що дозволяє виміряти товщину всіх частин органа. Поперечний розмір голівки підшлункової залози становить 25 мм, тіла - 20 мм, хвоста - 15 мм.

Джерела інформації

Основні:

1. Л.Т. Малая, В.Н. Хворостінка Терапія – Харьков «Фоліо» , 2005.- С.

2. Григорьев П.Я., Яковенко А.В. Клиническая гастроэнтерология. -М.: Медицинское информационное агентство, 2001. - С.50-57.

3. Комаров Ф.И. Руководство по гастроэнтерологии: В 3-х Т. - М.: Медицина, 1996. - Т. 1.- С.294-388; Т.2.-С.40-65; 370-382; Т.З. -СІ9-62; 204-310.

4. Терапевтическая гастроэнтерология. В.Н. Хворостинка, Н.К. Яблучанский, С.Н. Панчук, Л.М. Пасиешвили. - Харьков: Основа, 1999. - 366 с.

Додаткові:

1. Митьков В.В. Клиническое руководство по ультразвуковой диагностике: В 2-х Т. - М.: Видар,1996. -Т.1. - С. 27-200.

2. Назаренко Г.И., Кишку А.А. Клиническая оценка результатов лабораторных исследований. - М.: Медицина, 2000. - 544 с.

3. Руководство по клинической эндоскопии / Авт.: В.С. Савельев, Ю.Ф.

Исаков, Н.А. Лопаткин и др.; Под ред. В.С. Савельева, В.М. Буянова, Г.И. Лукомского. - М.: Медицина, 1985. - 544 с.