81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.

За Контом, суспільство проходить у своєму роз­витку три стадії: теологічну, за час якої люди пояснюють явища світу на принципах релігії, відводячи провідну роль у світі надприродним явищам; метафізичну - усі явища зу­мовлюються дією сутностей і причин; позитивну - усі яви­ща висвітлюються з позицій науки. Заперечуючи можли­вість пізнання сутності речей, мислитель висловив думку, що науці слід лише описувати явища та їх співіснування. У зв'язку з цим у своєму вченні Конт не торкається питань про походження держави і права. Він висуває проблему їх співвідношення, заперечуючи ідею природного права як таку.

Фундаментальною працею Конта, в якій він ретельно аналізує зміст трьох стадій розвитку суспільства, є «Позитивної філософії».

Перша стадія розвитку суспільства, на думку філософа, характеризується пануванням уявлень, які значно обмежу­ють коло знань. Люди пояснюють існування явищ наявніс­тю богів і духів. На цій стадії панує авторитет і монархія.

Метафізичній стадії притаманна дія різноманітних сил, як прояв сутностей. На цій стадії вплив авторитетів слабне, в людській індивідуальності посилюється егоїзм і послаб­люються її зв'язки із суспільством. На цій стадії виростає пра­гнення замінити владу монарха владою народу.

На третій стадії зміни в суспільстві відбуваються під впливом наукового знання, яке дає математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія. Позитивна наука виявляє порядок у природі, закони природи і суспільства, а метафізичні проб­леми, тобто проблеми буття і його сутності оголошуються такими, що не піддаються розв'язанню. На позитивній ста­дії долається розрив між теорією і практикою, який виник на попередній стадії. Прогрес знань оголошується провід­ною силою суспільного прогресу. На цій стадії формується нова соціально-політична система — соціократія. Політич­на влада за соціократії перебуває в руках банкірів та їх радників

Неодмінною умовою стабільного функціонування су­спільства та формування соціальної солідарності, згідно із О. Контом, є закон. Перед цим законом у суспільстві всі рівні. Усі володіють єдиним правом - виконувати свій обов'язок. Важливим со­ціальним обов'язком окреслюється обов'язок мати приват­ну власність, як запоруку створення капіталів і забезпечен­ня високого рівня життя в умовах соціократії, накопичення багатств і створення стабільного фундаменту для нащадків.

82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.

Н. Макіавеллі (1469-1527) - видатний італійський мис­литель, один із «першовідкри­вачів» основ політології. Його праці «Монарх» («Князь») та твір «Міркування на першу декаду Тіта Лівія».

В основу політики Макіавеллі покладено вигоду і силу. Мету політики вбачає в утриманні і зміцненні політичної влади як такої. Політичну владу розглядає, не як божест­венний недоторканний інститут, а як боротьбу соціальних сил. Отже, на думку мислителя, політичний вибір не зав­жди поєднується з мораллю. Він може бути жорстоким, зрадливим, незаконним чи навпаки.

Макіавеллімріяв і вірив у ї визволення й об'єднання Італії, шукав методи і засоби, розробляв, пропонував і втілював у життя конкрет­ні рекомендації досягнення цієї мети. В своїх пошуках він звертався до мислителів Стародавньої Греції і Риму та до історичного досвіду цих держав періоду найвищого підне­сення.

Макіавеллі наголошував, що закон - є джерелом усіх громадянських чеснот, і тому утвердження держави (на відміну від її заснування) залежить від досконалих законів.

В історії вчень про державу і право найбільшою заслу­гою Макіавеллі є наповнення поняття «держава» тим зміс­том, який воно має в сучасній юридичній науці. Він засто­сував новий термін «stato» абстрагуючись від конкретних історичних форм держави (полісу, монархії, республіки, олігархії тощо), фактично запровадивши категорію «дер­жава». Згідно із вченням Макіавеллі stato (держава) - це політичний стан суспільства (стан володарювання і підлег­лості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, правом, відповідними закона­ми. Важливим атрибутом держави є політична влада, як повноваження, сила, що виявляється в здатності правлячих примушувати підлеглих до покори. Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба народу та ари­стократії.

Треба підкреслити, що держава в теорії Макіавеллі не мислиться як інституція. Це узагальнене поняття «полі­тичного стану суспільства» його політична форма органі­зації. Інакше кажучи, згідно із поглядами Макіавеллі дер­жава - це не образ правління чи апарат, а спільність людей, пов'язаних політичними відносинами.