70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.

Щодо Еллінека, то слід зауважити, що він розрізняв соціальне вчення про державу і вчення про державне право. Розрізняючи соціальні і юридичні поняття держави і права, Еллінек погоджувався з науковцями, які відрізняли писану конституцію від фактичних, створюваних відносин – фактичним розподілом соціальних сил, що існують в кожній державі незалежно від писаних правових норм. Право, по тій же концепції, є компромісом між різними суперечними один одному інтересами. До цього Еллінек додає, що влада і право в їхньому соціальному аспекті повинні витлумачуватися психологічно, оскільки всі явища громадського життя мають масово-психологічний характер. Суспільство, по Еллінеку, “означає сукупність психологічних зв'язків, що виявляються в зовнішньому світі, між людьми”. Говорячи про право в соціальному аспекті, він зауважував, що позитивність права в кінцевому рахунку засноване на середньому, типовому переконанні народу в тім, що це право діюче. На такій основі побудований весь правопорядок: “Право існує тільки в нас самих, воно є функцією людського спілкування і тому повинно спиратися на чисто психологічні елементи. Народ, пояснював Еллінек, впливає на хід державних справ через виборче право; депутат за законом не зобов'язаний звітувати перед виборцями, але знаходиться під їхнім фактичним контролем. Що фактично робить його підзвітним народу.

Характерним представником лібералізму другої половини 19 ст. був французький державознавець Есмен. Есмен – представник юридичної школи державознавства, суть якої зводиться до виведення держави з конституції формально-правовими способами, до ототожнення держави з правопорядком, з системою державно-правових норм, до принципового відриву державознавства від соціології. У книзі “Загальні підстави конституційного права” Есмен затверджував, що конституційне право і соціологія мають абсолютно різні області знання, у кожної з них є свій предмет і свої методи дослідження.

В свою чергу Есмен дає абстрактне визначення держави: “Держава є юридичне уособлення нації; воно є суб'єктом і втіленням суспільної влади”. Звертаючи увагу виключно на формально-правову сторону, Есмен стверджував, що сучасна представницька держава, де проголошена рівність всіх перед законом, служить не якому-небудь одному класу або стану, а всьому суспільству: “Національний суверенітет – це, в правовому сенсі, заперечення всякої класової системи”.

Есмен писав, що національний суверенітет якнайкраще свій вираз знаходить в представницькому і парламентському правлінні, яке може здійснюватися як при республіці, так і при конституційній монархії. Обгрунтовувавши верховенство парламенту як законодавчій владі, Есмен висловлювався проти його повновладдя: “Деспотизм законодавчих зборів, – міркував Есмен, – не менш жахливий і не менш небезпечний, чим деспотизм монархів і диктаторів”. Саме тому він виступав за двопалатну систему, стверджуючи, що формування верхньої палати на основі менш демократичної виборчої системи, чим ніжней, дозволить “розумно поєднувати дух прогресу і дух традиції і консерватизму”.

Згідно теорії розділення властей Есмен писав про відповідальність виконавчої влади перед парламентом; новим в теорії лібералізму стало обґрунтування системи партій, що складалася. Якнайкращою умовою функціонування парламентського правління або, як він його називав, правління кабінету, Есмен рахував “утворення двох великих партій – однією консервативною, інший прогресивною(ліберальною), призначених по черзі змінювати одна іншу у владі”.

Есмен, як і інші ліберали, надавав дуже велике значення індивідуальним правам, до яких відносив рівність, що розуміється як однакова правоздатність і однаковий розподіл суспільних обов'язків, особисту свободу – недоторканність особи і власності, свободу праці і промисловості, “моральні свободи” (совісті, зборів, друку і т.д.). Есмен стверджував, що ці індивідуальні права обмежують права держави, але не вимагають від нього ніяких позитивних послуг, ніяких жертв на користь громадян. Тому він проти проголошення права на матеріальне забезпечення, права на освіту, права на працю і інших прав, що покладають на державу позитивні обов'язки.

Як і ліберали першої половини XIX в., Есмен стверджував, що величезна більшість громадян, що не має освіти і дозвілля, нездібно проводити оцінку законів або законопроектів, які були б передані на їх розгляд; тому він в принципі відкидав безпосередню демократію зі всіма її проявами. Волю нації формують тільки депутати представницьких зборів.“Депутат, раз вибраний, повинен для виконання своєї місії знаходитися поза впливом своїх виборців.

Есмен визнає загальне виборче право, яке було завойовано демократичними силами у ряді країн. Але це загальне виборче право, по Есмену, не повинне бути дійсне загальним; посилаючись на те, що політичні права є особливою соціальною функцією, здійснення якої може бути довірене тільки “здатним”, Есмен висловлювався проти надання виборчих прав жінкам, за ценз осідлості, високий віковий ценз (одіозність майнового цензу на той час стала загальновизнаною).