Історія економічних вчень

Модуль №2

1.Австрійська школа і започаткування маржиналізму.

2.Кембриджська школа і започаткування неокласицизму. Теорія попиту і пропозиції А.Маршала.

3.Американська школа.

4.Математична школа.

5.Економетрика, її принципи, метод і головні представники.

6.В.Леонтьєв та його квадратні або шах матні таблиці, побудовані за принципом «затрати-випуск».

7.Історичні умови виникнення, метод і соціальний зміст кейнсіанства.

8.Макроекономічна модель Д.М.Кейнса, спроба розв’язати проблему зайнятості.

9.Неокейнсіанство (Хікс, Хансен, Доммар, Харрод та ін.).

10.Неокласичний синтез, моделі Кобба-Дугласа, Самуельсона та ін.

11.Ліве кейнсіанство (Дж.Робінсон, К.Курхард, Н.Калдор та ін.).

12.Посткейнсіанство (П.Сраффа, А.Філіпс, Дж.Тобін та ін.).

13.Історична обумовленість і загальна характеристика неолібералізму та його методологія.

14.Теорія соціально-ринкового господарства.

15.Особливості неолібералізму у Франції, економічні погляди Ж.Л.Рюефа.

16. Чікагська школа, хар-ка монетаризму М. Фрідмена

17. Теорія раціональних очікувань і нова класична макроекономіка

18. Виникнення інституціоналізму, його ідейно-теоретичні основи та методологія

19. Етапи розвитку інституціоналізму

20. Соціально-психологічний інституціоналізм Т. Веблена

21. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Р. Коммонса

22. Емпіричний інституціоналізм І. Мітчела

23. Неоінституціоналізм, теорія «зрівноважуючих сил» та «суспільного достатку» Дж. Гелбрейта

24. Науково-технічна революція другої половини ХХ ст. і поява ідей трансформації соціальних систем

25. Теорії народного капіталізму, змішаної економіки, соціального партнерства та інші

26. Теорія стадій економічного росту У. Ростоу

27. Теорія конвергенції та її економічна суть

28. Економічні погляди С. Л. Подолинського

29. Економічні погляди М. І. Туган-Барановського

30. Економічні погляди Є. Є. Слуцького

1.Австрійська школа і започаткування маржиналізму.

В 70рр. 19ст. виникла австрійська школа. Її називали також віденською, оскільки основні її представники – професори віденського університету.

Засновником цієї школи був К. Менгер (1840-1921).

Його основні праці:

1.“Основи політекономії” (1871)

2.“Дослідження про методи соціальних наук та політекономії зокрема” (1883)

Видатними представниками школи були: Е. Бен-Баверк (1851-1914) – роботи:

1.“Основні теорії цінності господарських благ” (1886)

2.“Капітал і прибуток” (1889)

3.“Теорія Карла Маркса і її критики” (1896)

У цих працях дається розгорнутий аналіз корисності, доповнений суб’єктивістською копією процента.

Ф. Візер (1851-1926). Його роботи:

1.“Походження і основні закони господарської цінності” (1884)

2.“Природа цінності” (1889)

На думку представників школи предметом політекономії є поведінка і суб’єктивні мотиви господарюючого суб’єкта в явищах господарського життя з точки зору такого суб’єкта (господарського).

Об’єктом дослідження вони вважали окреме господарство, яке виділялося як найпростіша одиниця (типовий елемент) буржуазного суспільства. Ідеалом такого господарства вважалося господарство ізольованого суб’єкта - Робінзона.

Капіталістичне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств, а тому маржиналісти вважали, що для дослідження економіки у цілому достатньо розглянути їх на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження дістав назву метода РОБІНЗОНАД.

Основними економічними відносинами представники школи вважають відносини обміну (ринкові відносини). На перший план було висунуто споживання. Центральним в економічній теорії австрійської школи була проблема цінності.

У цілому можна визначити три методологічні особливості австрійської школи:

1)ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;

2)головним об’єктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство;

3)визнання примату обміну над виробництвом.

Саме на основі суб’єктивно-психологічної методології, теорії “граничної корисності” та “граничної продуктивності” у ІІ половині 19 ст. формується маржиналізм.

Його засновниками були: К. Менгер (Австрія), У.С. Джавонс (Великобританія). Л. Вальрас (Франція, Швеція).

Назву цьому напряму дав метод marginal analysis (граничний аналіз), який заснували представники цього напряму.

Головні методи принципу М.:

1)ідеологічна нейтральність аналізу.

2)перегляд, визначення предмета дослідження.

3)статичний підхід до дослідження.

4)положення про стабільність.

5)маржиналісти відмовляються від категорії класів.

6)суб’єктивно-психологічне пояснення економічних явищ.

2.Кембриджська школа і започаткування неокласицизму. Теорія попиту і пропозиції а.Маршала.

Спираючись на нові методологічні принципи маржиналісти створили цілісну теоретичну систему. В 90рр. вона, бувши доповненою завдяки А.Маршалу елементами рікардіанства, а також оснащена розробленим математичним апаратом одержала назву неокласичного напряму.

Саме Кембриджська школа, яка сформувалася у 90рр. 19ст. в Англії поклала початок цьому новому напряму в економічній теорії.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги представників-неокласиків, перш за все А.Маршала та А.Пігу – задоволення проблем людини.

Вихідною (центральною) у неокласицизмі є ідея економічної рівноваги, яка досягається завдяки механізму ціноутворення у ринковому господарстві.

У цілому до вчених неокласиків відносять усіх вчених, які починаючи з ІІ половини 19 ст. (починаючи з Маршала) використовують постулати класичної школи про економічну свободу, про автоматичне саморегулювання ринкової системи та шкідливість втручання держави в економічне життя.

У своєму розвитку неокласицизм зазнав значних змін і починаючи з70рр. 20ст. спостерігається зростання його популярності, відбувається так зване неокласичне відродження.

Неокласичний напрям не є однорідним. Теорія неокласицизму не являє собою якоїсь єдиної завершеної концепції, хоча й виробила певною мірою загальний понятійний апарат, спирається на деякі принципи, які визнаються більшістю її представників.

Засновником та главою Кембриджської школи був А.Маршалл (1842 – 1924рр.). Основною його працею є: “Принципи економікс”(“The Principles of Economics”) – 1890р.

Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Маршалл переосмислив та переробив теорію трудової вартості (об’єктивна сторона, дія об’єктивного факторів) та теорії граничної корисності (дія суб’єктивних факторів) в теорії взаємних зв’язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А.Маршалла полягає в переключенні зусиль з теорії дискусій навколо вартості, “цінності” на вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції, як сил, що визначають процеси, які відбуваються на ринку.

Він ґрунтовно проаналізував, як складаються (формуються) і взаємодіють попит і пропозиція, ввів поняття еластичності попиту, запропонував свою компромісну теорію ціни.

Основна увага таким чином була сконцентрована на розробці теорії ціни.

Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції – це в свою чергу на думку Маршалла потребує виділення суми факторів, від яких залежать їх зміни та взаємозв’язок на ринку. З одного боку є ціна попиту; вона формується під впливом попиту на товар; він визначається корисністю продукту. Ця група факторів – ринкового походження. З іншого боку існує ціна пропозиції; вона залежить від витрат виробництва, тобто пов’язана з процесом виробництва. Фактори виробництва: земля, праця, капітал і організаторські здібності підприємця визначають ціну пропозиції. У визначенні ціни він виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту.