- •1.Австрійська школа і започаткування маржиналізму.
- •2.Кембриджська школа і започаткування неокласицизму. Теорія попиту і пропозиції а.Маршала.
- •3.Американська школа.
- •4.Математична школа.
- •5.Економетрика, її принципи, метод і головні представники.
- •6.В.Леонтьєв та його квадратні або шах матні таблиці, побудовані за принципом «затрати-випуск».
- •7.Історичні умови виникнення, метод і соціальний зміст кейнсіанства.
- •8.Макроекономічна модель д.М.Кейнса, спроба розв’язати проблему зайнятості.
- •9.Неокейнсіанство (Хікс, Хансен, Доммар, Харрод та ін.).
- •10.Неокласичний синтез, моделі Кобба-Дугласа, Самуельсона та ін.
- •11.Ліве кейнсіанство (Дж.Робінсон, к.Курхард, н.Калдор та ін.).
- •12.Посткейнсіанство (п.Сраффа, а.Філіпс, Дж.Тобін та ін.).
- •13.Історична обумовленість і загальна характеристика неолібералізму та його методологія.
- •14.Теорія соціально-ринкового господарства.
- •15.Особливості неолібералізму у Франції, економічні погляди ж.Л.Рюефа.
- •16. Чікагська школа, хар-ка монетаризму м. Фрідмена
- •17. Теорія раціональних очікувань і нова класична макроекономіка
- •18. Виникнення інституціоналізму, його ідейно-теоретичні основи та методологія
- •19. Етапи розвитку інституціоналізму
- •20. Соціально-психологічний інституціоналізм т. Веблена
- •21. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Р. Коммонса
- •22. Емпіричний інституціоналізм і. Мітчела
- •23. Неоінституціоналізм, теорія «зрівноважуючих сил» та «суспільного достатку» Дж. Гелбрейта
- •24. Науково-технічна революція другої половини хх ст. І поява ідей трансформації соціальних систем
- •25. Теорії народного капіталізму, змішаної економіки, соціального партнерства та інші
- •26. Теорія стадій економічного росту у. Ростоу
- •27. Теорія конвергенції та її економічна суть
- •28. Економічні погляди с. А. Подолинського
- •29. Економічні погляди м. І. Туган-Барановського
- •30. Економічні погляди є. Є. Слуцького
15.Особливості неолібералізму у Франції, економічні погляди ж.Л.Рюефа.
Виникнення французького неолібералізму датується 20—30-ми рр. ХХ ст. і зв’язане з ім’ям Жака-Леона Рюефа. Він рішуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаючи проти будь-якого втручання держави в суспільне життя. Суть ринкової цивілізації, за Рюефом, полягає у саморегулюючому потенціалі ринку, зумовленому процесом урівноважування цін у середовищі вільної конкуренції.
У повоєнні роки Ж.-Л. Рюеф брав участь у розробці теоретичних засад економічної політики де Голля, але його неокласичні погляди не знайшли визнання, оскільки де Голль дотримувався ідеї сильної держави.
Відродження неолібералізму у Франції припадає на початок 60-х рр. Якщо раніше ідеї Рюефа підтримували тільки дрібні підприємці, що не були заінтересовані в державному втручанні, то з формуванням монополістичних об’єднань проти «засилля держави» в економіці починають виступати значніші суспільні сили. Група експертів на чолі з Ж.-Л. Рюефом та Л. Арманом (директором державних залізниць) підготувала доповідь «Про перешкоди економічній експансії» (1960), в якій обґрунтувала необхідність створення й захисту державою механізмів ринкової саморегуляції.
Ця доповідь справила значний вплив на погляди французьких лібералів і поклала початок формуванню нової французької (паризької) школи (Е. Малінво, Т. Монбріаль, Л. Столерю, С. Кольм і М. Алле). Засадна позиція цієї школи полягала у визнанні пріоритетності ринкового саморегулювання. Метою економічних досліджень, що проводились нею, було визначення особливостей урівноважування економіки та дії чинників економічного зростання за умов панування державно-монополістичної форми власності. Але представники нової школи (і сам Рюеф) на той час уже не були такими категоричними щодо невтручання держави в економічні процеси. По-перше, тому, що таке втручання в післявоєнні роки мало позитивні наслідки, забезпечило модернізацію економіки, і, по-друге, тому, що значна частка засобів виробництва у визначальних галузях була націоналізованою. Крім того, французька економіка стала (в значній мірі) плановою. Планування було директивним у державному секторі та індикативним щодо приватного. Державне планування пом’якшувало кон’юнктурні коливання, запобігало кризам виробництва та збуту. Останнє влаштовувало не лише дрібних та середніх підприємців, а й великих монополістів.
16. Чікагська школа, хар-ка монетаризму м. Фрідмена
Монетаристська теорія виникла в середині 50-х років в США як “чикагська школа”, лідером якої був М. Фрідмен. В основу теорії М. Фрідмена покладено історичний метод дослідження. Головна його праця так і називається: «Монетарна історія США». Проте важливий внесок у монетарну теорію було зроблено на основі неокласичних підходів – у книжці «Інфляція і грошова система».
Він вважав, що стихійному товарному господарству притаманна особлива внутрішня стійкість, обумовлена дією ринкових механізмів конкуренції та ціноутворення. Прихильники цієї теорії виступають противниками кейнсіанської концепції втручання держави у господарські процеси. Вони стверджують, що державні заходи по стимулюванню попиту, рекомендовані кейнсіанцями, не тільки не поліпшують стан економіки, але й породжують нові диспропорції та кризові спади. Широкого поширення монетаризм набув у 70-ті роки, коли він використовувався урядовими органами для боротьби із стагфляцією і став теоретичною основою для державних програм грошово-кредитного регулювання економіки.
Незважаючи на те, що монетаризм має ряд напрямів і теоретичних послідовників (К. Бруннер, А. Мельцер, Д. Лейдлер та інші), найбільш популярним є варіант М. Фрідмена, що включає: 1) кількісну теорію грошей, що обгрунтовує причинний зв’язок між кількістю грошей в обігу та рівнем товарних цін; 2) монетарну теорію промислових циклів, згідно з якою коливання господарської кон’юнктури визначається попередніми змінами грошової маси; 3) особливий “передавальний” механізм впливу грошей на реальні фактори відтворення (не через норму відсотка, як вважали кейнсіанці, а через рівень товарних цін); 4) положення про неефективність державних заходів економічного регулювання в зв’язку з присутністю змінних витрат (лагів) між змінами грошових показників та реальних факторів виробництва; 5) “монетарне правило” (або правило відсотків), згідно з яким відбувається автоматичне збільшення грошової маси в обігу на декілька відсотків у рік незалежно від стану господарства, фази циклу тощо; 6) систему плаваючих валютних курсів для “саморегулювання” зовнішньоекономічної рівноваги.
Застосування на практиці монетаристських ідей урядами Великобританії, США, ФРН та інших країн хоча й сприяло уповільненню інфляційних процесів, але посилило розвиток кризових явищ в економіці, стимулювало зростання безробіття в цих країнах.