- •1.Австрійська школа і започаткування маржиналізму.
- •2.Кембриджська школа і започаткування неокласицизму. Теорія попиту і пропозиції а.Маршала.
- •3.Американська школа.
- •4.Математична школа.
- •5.Економетрика, її принципи, метод і головні представники.
- •6.В.Леонтьєв та його квадратні або шах матні таблиці, побудовані за принципом «затрати-випуск».
- •7.Історичні умови виникнення, метод і соціальний зміст кейнсіанства.
- •8.Макроекономічна модель д.М.Кейнса, спроба розв’язати проблему зайнятості.
- •9.Неокейнсіанство (Хікс, Хансен, Доммар, Харрод та ін.).
- •10.Неокласичний синтез, моделі Кобба-Дугласа, Самуельсона та ін.
- •11.Ліве кейнсіанство (Дж.Робінсон, к.Курхард, н.Калдор та ін.).
- •12.Посткейнсіанство (п.Сраффа, а.Філіпс, Дж.Тобін та ін.).
- •13.Історична обумовленість і загальна характеристика неолібералізму та його методологія.
- •14.Теорія соціально-ринкового господарства.
- •15.Особливості неолібералізму у Франції, економічні погляди ж.Л.Рюефа.
- •16. Чікагська школа, хар-ка монетаризму м. Фрідмена
- •17. Теорія раціональних очікувань і нова класична макроекономіка
- •18. Виникнення інституціоналізму, його ідейно-теоретичні основи та методологія
- •19. Етапи розвитку інституціоналізму
- •20. Соціально-психологічний інституціоналізм т. Веблена
- •21. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Р. Коммонса
- •22. Емпіричний інституціоналізм і. Мітчела
- •23. Неоінституціоналізм, теорія «зрівноважуючих сил» та «суспільного достатку» Дж. Гелбрейта
- •24. Науково-технічна революція другої половини хх ст. І поява ідей трансформації соціальних систем
- •25. Теорії народного капіталізму, змішаної економіки, соціального партнерства та інші
- •26. Теорія стадій економічного росту у. Ростоу
- •27. Теорія конвергенції та її економічна суть
- •28. Економічні погляди с. А. Подолинського
- •29. Економічні погляди м. І. Туган-Барановського
- •30. Економічні погляди є. Є. Слуцького
13.Історична обумовленість і загальна характеристика неолібералізму та його методологія.
В економічній теорії зберігається напрямок, що відстоює вірність неокласичним підходам, з традиційно неокласичних позицій провадиться аналіз економічних явищ, а саме абсолютизує: саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку. Він отримує назву консервативної (ортодоксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення методів дослідження ринкових процесів, їх належать пріоритети економічного росту.
Але на відміну від своїх попередників, природу економічного росту представники цієї течії досліджують з врахуванням мікро- і макроекономічних підходів: проводиться багатофакторний аналіз економічного циклу, моделюється вплив на нього НТП, кон’юнктури та інших чинників, серед яких досліджується і грошовий фактор відновлення економічної рівноваги.
В цей же час відбувається формування неолібералізму, течії в неокласичному вченні, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і, отже про початок нового етапу в його розвитку.
На відміну від консервативного напряму, неолібералізм є напрямом, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, визначення основних принципів його функціонування. Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що, базується на неокласичній методології і відстоює принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що в найбільшій мірі сприяє економічному росту і забезпечує пріоритетне положення суб’єктів економічної діяльності.
Неолібералізм представлений цілим рядом шкіл, серед яких найбільш значними є лондонська (Ф. Хайек), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л.Ерхард), паризька (М. Алле).
14.Теорія соціально-ринкового господарства.
Соціально-ринкове господарство – це, на думку неолібералістів “синтез між вільним і соціально-обов’язковим суспільним ладом”.
Основними принципами соціально-ринкове господарство є:
1)свобода ціноутворення і стабільність грошового обігу;
2)конкуренція без монополії;
3)недоторканість приватної власності;
4)економічна самостійність і відповідальність підприємців;
5)обмежена економічна роль держави.
Головною метою економічної політики держави є забезпечення 3-ох свобод:
- свободи ринку;
- свободи конкуренції;
- свободи від монополій.
Соціально-ринкове господарство, як вважали неоліберали – це вже й не капіталізм, але й не соціалізм – це третій шлях у розвитку суспільства. Першочергове значення надається ринковим відносинам.
Зміст соціально-ринкового господарства полягає в тому, що принцип свободи ринка поєднується з принципом соціального вирівнювання, яке здійснюється цілеспрямованою політикою держави. Політика держави має забезпечувати “належний розподіл національного доходу, тобто ринковий розподіл доходів повинен корегуватися їх наступним перерозподілом; держава повинна проводити активну політику, спрямовану на досягнення повної зайнятості, стабільності цін.” Внаслідок цього соціально-ринкове господарство, на думку неолібералістів, забезпечує гідне людське існування.