21. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Р. Коммонса

Засновником соціально-правового інституціоналізму вважається Д.Коммонс (1862 - 1945). Систему його поглядів викладено в таких працях, як "Розподіл багатства" (1893), "Правові основи капіталізму" (1924), "Економічна теорія колективних дій" (1950).

Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Проте, якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в Коммонса такими е юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних.

Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Сама угода становить основний елемент кожного економічного інституту і включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил "угоди". Коммонс допускає не лише мирне врегулювання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність великих холдінгових компаній, котрі є провідними колективних інститутів і найбільш визначними учасниками угод.

22. Емпіричний інституціоналізм і. Мітчела

Творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі - кон’юнктурно - статистичного, став У.Мітчелл (1874 - 1948). У центр досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія у нього - це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків.

До цього, писав він, зводиться логіка сучасного життя. Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.

Грошова економіка має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, - найкраща форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям встановлення взаємодії і співробітництва в суспільстві.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не тільки дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму.

23. Неоінституціоналізм, теорія «зрівноважуючих сил» та «суспільного достатку» Дж. Гелбрейта

Після другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місця і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.

З'явилась нова течія: соціальний або індустріально-технологічний інституціоналізм.

Відомим представником цього напряму є Дж. К. Гелбрейт (1909 р.). У своїх працях він розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту».

Дж.Гелбрейт розробив теорію зрівноважуючих сил в ціноутворенні.

Він показав, що механізм вільного ринкового ціноутворення в сучасних умовах вже не діє. Ціни зрівноважуються в результаті дії двох протилежних тенденцій:

- монополії та олігополії,які домінують в економіці країни, намагаються завищувати ціни,- з одного боку;

- антимонопольна політика держави спрямована на зменшення цін,- з іншого боку. В цьому ж напрямі діють профспілки і союзи споживачів, які слідкують за динамікою цін.

Особлива роль в сучасних умовах належить профспілкам, які контролюють ринок праці і також мають монопольне положення на ринку праці.

У працях, опублікованих у 50-х роках ХХ ст. Гелбрейт розглядає техніку як основу економічного прогресу. В його «Новому індустріальному суспільстві» (1967 р.) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму».