26. Теорія стадій економічного росту у. Ростоу

В. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960), де виклав власну концепцію суспільного розвитку, альтернативну марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання:

1) традиційне суспільство - аграрне суспільство із примітивним сільським господарством, ієрархічна соціальна структура, влада в руках земельних власників, донью - тонівський рівень розвитку науки.

2) перехідне суспільство - період створення передумов для зрушення, збільшення капітальних вкладень на душу населення, ріст сільськогосподарського виробництва, поява заповзятливих людей, які виступили як рушійна сила суспільства, зростання націоналізму, який прагнув забезпечити економічний фундамент національної безпеки виникаючих централізованих держав.

3) стадія зрушення - період промислової революції, швидкий ріст продуктивності праці, більша частка нагромадження капіталу, радикальна зміна методів виробництва (історичний приклад: па цьому рівні розвитку Англія була в XV11I ст., Франція і США в середині XIX ст., Німеччина - кінець XIX ст., Росія кінець XIX - початок XX ст., Індія і Китай - середина XX ст.).

4) стадія зрілості - індустріальне суспільство, бурхливий розвиток промисловості, нові галузі виробництва, капітальні вкладення становлять до 20% від національного доходу, зростання міст (рівень урбанізації - частка міського населення в загальній чисельності 60-90%).

5) ера "високогорівня масового споживання" - НТР, основна галузь виробництва - сфера послуг. Пізніше цю стадію назвали постіндустріальною. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і добробут у найширшому розумінні». П'ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію розвитку. Майбутнє суспільство він пов'язує зі стадією «за споживанням», де переважатимуть сімейні та інтелектуальні цінності.

27. Теорія конвергенції та її економічна суть

Термін «конвергенція» перекладається як «наближення», «зближення».

Зарубіжні економісти, прихильники цієї теорії, стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталістичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем. З обґрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х pp. XX ст. виступили економісти і соціологи П. Сорокін, В. Бакінгем (США), Р. Арон (Франція). Значного поширення теорія набула у 60-х pp. завдяки працям таких учених, як В. Ростоу, П. Дракер, Дж. Гелб-рейт (США), Ян Тінберген (Голландія) та інші.

Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріаль-ного» суспільства, теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. її автори користуються різними аргументами на захист своїх позицій, по-різному описують «змішане суспільство».

Технологічний варіант «конвергенції» проголосив Дж. Гелб-рейт. Злиття двох систем, наголошував він, відбувається внаслідок розвитку однакової технологічної структури виробництва, зростання розмірів виробництва.

В. Ростоу робив висновок, що відбуватиметься наближення соціалізму до капіталізму.

Ян Тінберген процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «переборення» інших. В результаті виникне «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму. Він прихильник «синтезу» певних елементів капіталістичної ефективності і соціалістичної рівноваги. Р. Арон визнає наявність спільних рис у капіталізмі і в соціалізмі. Можливим шляхом «синтезу» двох систем є організація соціалізму на «капіталістичних засадах».

В. Бакінгем зазначав, що внаслідок конвергенції постане «єдиний загальний економічний лад» на капіталістичній основі.

Як відомо, марксистська література не просто критично оцінювала теорію «конвергенції», а називала її «міфом» і вбачала її призначення у спробах захистити капіталізм і спростувати досягнення соціалізму.