34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.

Експлуатація і насильство, свавілля і нерівність, які мали місце в середні віки, викликали протест пригноблюваних. При Домінуючому положенні релігії в суспільній свідомості середньовіччя такий класовий протест не міг не вдягатися в релігійну оболонку. Він набув в Західній Європі форми різних відхилень від доктрини і практики римсько-католицької церкви, папства. Течії, опозиційні або прямо ворожі офіційному віровченню, отримали найменування єресі.

На першому етапі еволюції феодальних стосунків (кінець V - середина XI ст) єресь, що існувала в Західній Європі, ще не мала масової бази. У XI-XII вв. стався підйом єретичних рухів. У них стали брати участь вже досить значні групи людей. Районами їх поширення з'явилися Північна Італія, Південна Франція, Фландрія, частково Німеччина - місця інтенсивного розвитку міст. У XI-XIII вв. потік опозиційних єретичних рухів не був строго диференційований по соціально-станових ознаках. Пізніше, в XIV-XV вв., виразно виділилася в самостійні течії плебейсько-селянська і бюргерська (міські) єресь.

Один з перших крупних єретичних рухів, що мали європейський резонанс, - богомильство (Болгарія, X-XIII вв.). Богомільськоє учення відображало настрої закріпачуваних болгарських селян, які виступили проти феодально-церковної експлуатації і національного пригноблення країни Візантійською імперією. Погляди, аналогічні богомильским і що зростали приблизно на однаковому (з богомильством) соціальному грунті, проповідували в Західній Європі в XI-XIII вв. катари, патарени, альбігойці, вальденси і ін.

Опозиційний характер згаданій єресі додавала гостра критика, що перш за все містилася в них, сучасною їм католицькій церкві. Різко засуджувалися її ієрархічна структура і пишна обрядовість, неправедно нажиті нею багатства і священнослужителі, що загрузнули в пороку, що перекрутили, за переконанням єретиків, справжнє учення Христа. Пафос більшості цієї єресі полягав, зокрема, в тому, що вони таврували стале і таке, що все посилювалося нерівність (особливо майнове), відкидали власність, засуджували наживу. Для богомилів, катаров, вальденсов була неприйнятна не лише офіційна церква і її інститути; вони заперечували також державність, всіх буд соціального життя.

Программы еретических движений, выразившие интересы самых обездоленных, плебейско-крестьянских масс, призывали верующих вернуться к раннехристианской организации церкви. Библия стала в руках еретиков грозным и мощным орудием в их борьбе против римско-католической церкви. Тогда последняя просто-напросто запретила мирянам (булла папы Григория IX, 1231 г.) читать главную книгу христианства.

Найрадикальніші з єретичних течій сприйняли ще і деякі ідеї маніхейства. Маніхєї оголошували весь тілесний світ (природно-космічний і соціальний, людський) породженням диявола, одвічним втіленням зла, заслуговуючим лишь презирства і знищення. Подібне огульне обчорнило світу в цілому, так само як і віднесення ідеалу, що сподівається, до минулого, спотворювало дійсні суспільно-політичні потреби народних мас того часу; воно ослабляло привабливу силу єретичних рухів.

Как уже было сказано, в XIV-XV вв. в общем потоке оппозиционных еретических движений отчетливо вырисовывались два самостоятельных течения: бюргерская и крестьянско-плебейская ереси. Первая отразила общественно-политические интересы зажиточных слоев горожан и примыкавших к ним социальных групп. Бюргерская ересь тесно соприкасалась с бюргерскими же концепциями государства, в которых теоретически осмысливалась назревшая потребность образования единой национальной государственности. Политический лейтмотив этой ереси - требование «дешевой церкви», означавшее установку на упразднение сословия священников, ликвидацию их привилегий и богатств, возврат к простому строю раннехристианской церкви.

Видні представники бюргерської єресі - доктор богослів'я і професор Оксфордського університету в Англії Джон Уїкліф (1324-1384) і чеський теолог Ян Гус (1371-1415). Дж. Уїкліф наполягав на незалежності англійської церкви від римської курии, оспорював принцип непогрішимості пап і заперечував проти втручання церковних кругів в справи держави. В той же час він відхилював зрівняльні гасла селянсько-плебейських ідеологів, вважаючи готівкову приватну власність і ділення суспільства на стани що йдуть від бога. Ян Гус був послідовником Дж. Уїкліфа. Неортодоксальний вміст проповідей Я. Гуса збігався з мотивами національно-визвольної боротьби широких мас Чехії проти німецьких феодалів. Проте в основному ідейні платформи Дмс- Уїкліфа і Я. Гуса мало відрізнялися один від одного.

Крестьянско-плебейские еретические движения XIV- XV вв. представлены в истории выступлениями лоллардов (нищенствующих священников) в Англии и таборитов в Чехии. Лолларды, которые желали передачи земли крестьянским об- тинам и освобождения земледельцев от пут крепостничества, пытались на практике реализовать простой, аскетический образ жизни ранних христиан. Таборитский лагерь сформировался в ходе национально-чешской крестьянской войны, разгоревшейся против немецкого дворянства и верховной власти германского императора после жестокой казни Я. Гуса. Будучи выразителями интересов крестьянства, городских низов, обедневшего мелкого рыцарства, табориты не только боролись с римско-католической церковью, но и добивались также осуществления мер собственно антифеодального характера (отмены исключительных прав дворянства, феодальных повинностей и др.). Они надеялись на наступление «тысячелетнего царства» и думали, что в нем-то утвердится наконец равенство и общие дела станут решаться людьми совместно. В таборитском движении проступала даже республиканская тенденция. Ни лоллардам, ни табо-ритам не удалось добиться своих целей. Они были разгромлены объединенными усилиями духовных и светских феодалов.

Петливши, сокира ката, вогнище завжди були останніми аргументами церкви і тодішньої держави в боротьбі з єрессю Проте із смертю єретиків зовсім не гинули і не зникали безслідно з історичної сцени опозиційні, бунтарські єретичні ідеї. Частина бюргерської єресі, наприклад, увійшла до духовного арсеналу бюргерсько-церковної Реформації XVI ст Немало елементів селянсько-плебейської єресі, у свою чергу, увійшло, включилося в ідеологію революційних мас, що брали участь в ранніх буржуазних революціях XVI- XVII вв. (Німеччина, Голландія, Англія).