31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.

В серед.Європі домінуючою філос.виступає християнська церква з її теологічною доктриною.Теологи ставили 2 завдання: християнську віру зробити політ. ідеологію; підпорядкувати церкві всі світські інститути. Вл Блаженний (353-430) намагається змінити морально-етичні та релігійні цінності. Він прих.до висновку що в світі не має доброго і злого. Його робота “Раб божий”. Світ – це єдине ціле в якому значення має лише те що складає це ціле, що і є одночасно сущим і тільки це суще існує і має свої родові назви. Загальний рух у всесвіті направлений до цілого. Ціле означає добро. Зло – це тільки аномалія яка дає змогу відрізнити добро. Він робить висновок що така держава є божественна. Він називає цю державу “Град божий” – це творіння всевищного, де функціонують лише божественні закони. Мета і ціль існування людства – це спробувати реалізувати цей “град божий” на Землі. Єдиний інститут який знає цей град божий – церква.

Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана 12 ст.

Юристи, що підтримували напрямок канонічного права намагалися вибудувати єдиний і ефективний правовий комплекс, поєднуючи в ньому ряд розпоряджень Біблії, рішення церковних соборів, витягу з папських книг, , деякі норми римського і звичайного права. Перший звід канонічного права — «кодекс Граціана» — склав у XII в. чернець Граціан. Теоретичною посилкою канонічного права служило представлення про те, що церква законно має юрисдикцію судити і вершити справи, що носять не тільки релігійний, але і чисто світський характер.

Середньовічні юристи використовували в основному формально-логічні прийоми обробки матеріалу, що вивчався ними. Особлива їх пристрасть до різного роду класифікацій, розчленовувань понять, визначень, деталізацій і т.д.

Правова свідомість середньовічного суспільства: давно минуле бачилося ідеальним станом, древні порядки шанувалися як зразки для наслідування. Тому навіть фактичне відновлення системи юридико-нормативного регулювання сприймалося як бажане і необхідне повернення до існуючого від столітть правил. Однак яким би чином суб'єктивно не розцінювали самі середньовічні юристи свою практичну і теоретичну діяльність, об'єктивно вона сприяла прогресу законодавства, збагачувала політико-правове знання.

На заході середньовіччя в розвитку західноєвропейської юридичної думки визначається у дві тенденції. Одну характеризує увага до проблематики природного права, піднятої ще в римській юриспруденції й освоюваної переважно філософськими методами. Іншу відрізняє інтерес до норм, принципів, систем позитивного права, досліджуваного в основному за допомогою прийомів історико-філологічного аналізу. Обидві ці тенденції «успадковуються» юридико-теоретичним знанням нового часу. Перша з них відчутно почувається в працях Г. Гроція, інших найвизначніших представників школи природного права, розквіт якої наступив у XVII-XVIII вв. Друга особливо чітко проявилася в побудовах і дослідницьких методиках історичної школи права (кінець XVIII — початок XIX в.).