74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).

Лев Петражицький (1867-1931) заснував пси­хологічну школу права. В історії юридичного позитивізму вчений відійшов від традиційного розуміння права як зов­нішнього державного веління. В роботі «Теорія права і державну зв'язку з теорією моральності» він захищає думку, що правові і моральні засади людської поведінки укорінені в психіці людей, конкрет­ніше - в емоціях обов'язку.

Своїм вченням мислитель заперечує обумовленість права матеріальними умовами життя суспільства і активну роль держави у його формуванні. Визнаючи головними факто­рами суспільного розвитку психологічні властивості харак­теру, інстинкти людей, їх почуття та переживання, Петражицький пов'язує право з індивідом. На його думку, дже­релом права є психіка людей, а правові явища є продуктом свідомості людей. Останні існують не об'єктивно, а лише в тій мірі, в якій людина їх для себе усвідомлює.

Керуючись твердженням, що всі люди поділяються на групи «лідерів», психологія котрих пристосована до керів­ництва іншими людьми і групи «виконавців», що повністю пристосовані психологічно до підкорення «лідерам», Пет­ражицький поділяв право на об'єктивне, позитивне (офі­ційне) та інтуїтивне. Останнє визначається характером психологічного сприйняття індивідом права об'єктивного (офіційного). Мислитель наголошував, що інтуїтивне право формується під впливом переживань, позитивне ґрунтуєть­ся на чужому авторитеті, на зовнішньому нормативному акті. Інтуїтивне право має індивідуально вільний і мінли­вий характер. Позитивне ж право регламентується припи­сами, обов'язковими для всіх суб'єктів права. Інтуїтивне і позитивне право у вченні Петражицького тісно інтегро­вані і у своєму зв'язку становлять загальне благо. Розв'я­зуючи проблему взаємозв'язку права і держави, вчений наголошував, що реалізацію системи правових норм за­безпечує держава, яка сама змінюється у відповідності до приписів права і служить йому (тобто служить загальному благу).

75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.

Модернізованою формою юридичного позитивізму є нормативістська теорія права, основні засади якої обґрунтував австрійський професор права Ганс Кельзен (1881-1973). Вчення Кельзена про право викладене ним в основ­них роботах «Загальна теорія права і держави» і «Чиста теорія права», в яких він розглядає право, як специфічну нормативну систему, не пов'язану з іншими нормативними системами суспільства, такими як мораль, релігія, природ­не право. Згідно із вченням Кельзена, вирішальним кри­терієм права є «елемент сили». Будь-яка правова норма стає дійсною, якщо вона промульгована сувереном. Отже, наго­лошує вчений, - право - це примусовий нормативний поря­док (система), який вимагає належної поведінки, узгодже­ної з приписами конституції і законів.

Вчений вважав, що підмурком конституції, з якої випли­вають закони та інші правові акти, є основна норма. На окремому щаблі системи права перебувають індивідуальні норми, створені судовими та управлінськими органами від­повідно до правових ситуацій, що виникають. Г. Кельзен, схвально ставлячись до значної ролі в правотворчості судо­вого прецеденту, зазначав, що власне завдячуючи прецеден­ту право постійно розвивається, удосконалюється та інди­відуалізується.

Вирішуючи проблему взаємозв'язку держави і права, Кельзен ототожнював їх, наголошуючи, що право не може виникнути без держави, як і держава не може функціону­вати без права. Будь-який акт державної влади водночас є правовим актом, навіть якщо в ньому втілена воля найжорстокішого тирана. Отже, згідно із вченням Кельзена, дер­жава (як політична організація влади) це - персоніфікова­ний правопорядок забезпечений нормами права, які здійснюються примусом. Інакше кажучи - згідно із Кельзеном, дер­жава, є власне урегульована, упорядкована нормативна сис­тема примусу, система відносин, де воля одних є мотивом поведінки для інших. Репрезентуючи правовий порядок, вона підпорядковує свою діяльність приписам правових норм.