- •1.Предмет курсу історії політичних і правових вчень. Періодизація.
- •2.Філософські доктрини держави і права Стародавнього Сходу.
- •3.Політико-правові ідеї стародавнього Шумеру (Гільгамеш).
- •4.Розвиток політико-правової думки в Китаї в іі-і тисячолітті до н.Е.
- •5.Політико-філософські погляди на державу і право Лао-Цзи.
- •6.Політико-філософські погляди Конфуція.
- •7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
- •8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
- •9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").
- •10.Погляди на державу і право Каутільї.
- •11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.
- •12.Вчення грецьких софістів про державу і право.
- •13.Політико-етичні погляди на державу і право Сократа.
- •14.Сократики і їх політичні ідеї.
- •15.Політичне і правове вчення Платона.
- •16.Проект ідеальної держава у книзі Платона "Держава".
- •17.Платон про державу і право в книзі "Закони".
- •18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.
- •19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.
- •20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
- •21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
- •22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
- •23.Поняття держави у працях Ціцерона.
- •24.Школа римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •26.Римські юристи про право і його види.
- •27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
- •29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
- •30.Історична значимість політико-правових ідей Стародавнього Світу.
- •31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.
- •32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.
- •33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.
- •34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.
- •35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.
- •36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.
- •37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).
- •38.Основні напрямки ісламу і їх соціально-політична суть (суніти, шиїти, харіджіти, ісмаїліти).
- •39.Філософські і політичні погляди Ібн Рушда та Ібн Халдуна їх порівняльна характеристика.
- •40.Політико-правові ідеї Середньої Азії (VI-хіv cт.). Маздакізм
- •41.Політико-правові ідеї Закавказзя (vі-хіv ст.).
- •42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.
- •43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).
- •1.Причини реформації в європі.
- •2. Основні напрямки реформації:
- •44.Теорія державного суверенітету ж.Бодена.
- •45.Політико-правові ідеї італійського Відродження.
- •46. Політико-правові ідеї раннього утопічного соціалізму (т. Мор, т.Кампанелла).
- •47.Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.
- •49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.
- •50.Політико-правові погляди б. Спінози.
- •51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
- •52.Політико-правові ідеї Вольтера.
- •53.Поняття політичної свободи та суспільного договору у ж.Ж.Руссо.
- •54.Політико-правові ідеї пізнього утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •55.Вчення і. Канта про державу і право.
- •56.Вчення Гегеля про державу і право.
- •57. Гегель про співвідношення громадянського суспільства і держави
- •58.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •59.Історична школа права Німеччини
- •60. Політико-правові вчення російських революціонерів-демократів (о.Герцен, Чернишевський).
- •61. Формування філософських і політико-правових ідей к.Маркса і ф. Енгельса.
- •62. Вчення к.Маркса про суспільну-економічну формацію.
- •63. В.І.Ленін про державу і право.
- •64. К.Маркс і ф.Енгельс про нову суспільно-економічну формацію.
- •65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"
- •66. Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.
- •67. Питання держави і права в працях г.В.Плєханова.
- •68. Філософсько-політична доктрина ф.Ніцше.
- •69. Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.
- •70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.
- •71. Органічна теорія г.Спенсера.
- •72. Солідаризм Леона Дюгі
- •73. Теорія насилля л.Гумпловича
- •74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).
- •75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.
- •76.Соціологічна юриспруденція
- •77. Правовий функціоналізм. Джон Грей, Олівер Холмс.
- •78. Теорія суспільного інтересу (р.Іерінг, е.Ерліх, р.Паунд).
- •79.Теорія держави загального благоденства (Кейнс, к.Мюрдель).
- •80.Політично-філософські ідеї м. Бердяєва.
- •81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.
- •83.Солідаризм л. Дюгі.
- •84. Політичні погляди сковороди
- •85. Революційний демократизм Шевченка
- •86. Державно-правові погляди і.Франка
- •87. Ідея національної держави у працях Грушевського і Винниченка
- •88. Державницька школа Липинського
- •89. Політично-правові погляди Балудянського
20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
Полібій виклав свої філософські ідеї в творі «Загальна історія». Він окреслив ідею стоїків про долю, як загальний природний закон, що керує Всесвітом.
Держава, згідно із вченням Полібія, виникла об'єктивним шляхом. Ідеальною спонукою цього процесу стало прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Очолив об'єднавчий процес найсильніший, влада якого забезпечувалась виключно шляхом застосування сили. Згодом виникла царська влада, яка забезпечувалася уже силою розуму. Вся життєдіяльність у державі врегульовувалася звичаями і законами. Поступово в суспільстві сформувалась уява про добро і зло, критерії шкідливого і корисного для загалу. Так виникло право і судочинство.
Полібій створив теорію циклічності форм держави. Емпіричним підмурком теорії послужив узагальнений істориком досвід функціонування державних інституцій полісу (міста-держави).
Згідно із вченням Полібія історія людства - це історія циклічної зміни форм держави, бо історія людства підкоряється єдиному законові природи - законові розвитку і занепаду. Підпадаючи під його дію форми правління, пройшовши певні етапи свого розвитку незмінно занепадають, еволюціонуючи в інші. Так, монархія в своєму розвитку незмінно прямує до тиранії; аристократія - до олігархії; олігархія - до демократії; демократія - до охлократії, що є останньою і найгіршою з усіх форм правління. Це форма насильства і беззаконня. Демократія, завершуючи циклічний розвиток форм держави, незмінно прямує до монархії. Розпочинається новий виток історії людства.
Причиною і умовою величі Риму, на думку Полібія, стало утвердження змішаної форми правління, із своєрідним механізмом урівноваженої поміркованості в управлінні, що забезпечувалось поєднанням в одне ціле трьох влад: монархії (консули), аристократії (сенат) і демократії (народні збори). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану форму правління здолала природну тенденцію до занепаду, яка за необхідності зростає при надмірному посиленні однієї з цих влад.
Таким чином, згідно із вченням Полібія найдосконалішою формою врядування є змішана форма правління, що створює баланс політичних сил (у Арістотеля - це баланс соціальних класів). Ця форма поєднує царську, аристократичну і демократичну форми правління
21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
Першими, хто заперечив поліс з його державно-правовими інституціями, були стоїки. Стоїцизм як філософська течія проіснував з Ш ст. до н. е. до П ст. н. е. Філософія стоїцизму пояснювала світ (космос) у саморозвитку, як живу, розумну істоту. Всесвітом керує Логос, він є загальним природним законом, який, проте, має божественний характер. Люди є часткою світового космічного циклічного процесу, синами Божими, а відтак і братами один одному. Отже, на думку стоїків у світі повинне існувати загальне право, так зване природне право, підмурком якого є вічний розум універсуму та розум людини. На зміст природного права не впливають ні місце, ні час (тут стоїки підтримують Сократа у його суперечці із софістами). Стоїки твердили, що перед природним правом усі рівні, навіть раби. Збірники законів різних полісів є лише блідою копією природного права. Згідно із їхнім вченням жити у злагоді із природним правом - це жити по справедливості.
Стоїки розглядали людей, як громадян єдиної світової держави космополісу, а окремого індивіда - громадянином полісу. Громадянами космополісу, за їхнім вченням, є боги і люди. У космополісі править закон, який розумно регламентує поведінку людей на принципах міркувань здорового глузду. Здоровий глузд - це закон природи (закон Бога), який є універсальним критерієм добра і справедливості, непорушний у своїх засадах, а його приписи є обов'язковими як для можновладців, так і для інших підданих. У космополісі не повинно існувати соціальної різниці між громадянами: грек і варвар, аристократ і простолюдин, раб і вільний, багатий і бідний - всі оголошуються рівними перед законом природи. За єдине, що різнить людей, стоїки визнавали розум і вказували на суттєву різницю між розумним і дурнем: «розумного необхідність веде, дурного ж - волочить».
Відтак для всіх і кожного стоїки запроваджували два закони: закон міста (окремого полісу) - закон звичаю і закон всесвітньої держави (космополісу) - закон розуму. З цих двох законів закон розуму мав вищі повноваження і втілював норму, з якою мусили узгоджуватися закони полісів і їхніх провінцій.
Таким чином, стоїки започаткували теорію світової держави і теорію природного права. Всесвітня держава стоїків передувала Граду Божому, що з'явився пізніше в християнській теології. Ідеалом стоїків була царська влада - правління наймудрішого.
Засновником стоїцизму був Зенон (336—264 р. до н.е.). В історії стоїцизму розрізняють три періоди: древній, середній і новий (римський) Коштую. Головними діячами древньої Коштуй (III-II вв. до н.е.) є, крім Зенона, були Панетий і Посидоний, а нової (римської) Коштуй (I-II ст. н. е.) — Сенека, Эпиктет і імператор Марк Аврелий.
Світобудова в цілому, відповідно до стоїцизму, керується долею. Доля як керуючий і пануючий початок є одночасно «розум світобудови, чи закон усіх сущих у світобудові, керованій провидінням, чи розум, згідне з яким що стало стало, що стає стає і стоїть стане». Доля в навчанні стоїків виступає в якості такого «природного закону» («загального закону») який має в той же час божественний характер і зміст. Згідно із Зеноном, «природний закон божественний і володіє силою, що велить (робити) правильне і забороняє протилежне».
Відштовхуючи від універсального характеру природного закону (і, отже, справедливості по природі), Зенон у своїх творах про державу, а слідом за ним грецькі і римські послідовники, обґрунтовували космополітичні представлення про те, що всі люди ( і по своїй природі, і за законом світобудови в цілому) — громадяни.