20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"

Полібій виклав свої філософські ідеї в творі «Загальна історія». Він окреслив ідею стоїків про долю, як загальний природний закон, що керує Всесвітом.

Держава, згідно із вченням Полібія, виникла об'єк­тивним шляхом. Ідеальною спонукою цього процесу стало прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Очолив об'єднавчий процес найсильніший, влада якого забезпечу­валась виключно шляхом застосування сили. Згодом виник­ла царська влада, яка забезпечувалася уже силою розуму. Вся життєдіяльність у державі врегульовувалася звичаями і законами. Поступово в суспільстві сформувалась уява про добро і зло, критерії шкідливого і корисного для загалу. Так виникло право і судочинство.

Полібій створив теорію циклічності форм держави. Емпіричним підмур­ком теорії послужив узагальнений істориком досвід функ­ціонування державних інституцій полісу (міста-держави).

Згідно із вченням Полібія історія людства - це історія циклічної зміни форм держави, бо історія людства підкоря­ється єдиному законові природи - законові розвитку і зане­паду. Підпадаючи під його дію форми правління, пройшов­ши певні етапи свого розвитку незмінно занепадають, еволюціонуючи в інші. Так, монархія в своєму розвитку незмінно прямує до тиранії; аристократія - до олігархії; олігархія - до демократії; демократія - до охлократії, що є останньою і найгіршою з усіх форм правління. Це форма насильства і беззаконня. Демократія, завершуючи цикліч­ний розвиток форм держави, незмінно прямує до монархії. Розпочинається новий виток історії людства.

Причиною і умовою величі Риму, на думку Полібія, стало утвердження змішаної форми правління, із своєрідним меха­нізмом урівноваженої поміркованості в управлінні, що за­безпечувалось поєднанням в одне ціле трьох влад: монархії (консули), аристократії (сенат) і демократії (народні збо­ри). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану форму прав­ління здолала природну тенденцію до занепаду, яка за необ­хідності зростає при надмірному посиленні однієї з цих влад.

Таким чином, згідно із вченням Полібія найдосконалі­шою формою врядування є змішана форма правління, що створює баланс політичних сил (у Арістотеля - це баланс соціальних класів). Ця форма поєднує царську, аристокра­тичну і демократичну форми правління

21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.

Першими, хто заперечив поліс з його державно-правови­ми інституціями, були стоїки. Стоїцизм як філософська течія проіснував з Ш ст. до н. е. до П ст. н. е. Філософія стоїцизму пояснювала світ (космос) у саморозвитку, як жи­ву, розумну істоту. Всесвітом керує Логос, він є загальним природним законом, який, проте, має божественний харак­тер. Люди є часткою світового космічного циклічного про­цесу, синами Божими, а відтак і братами один одному. От­же, на думку стоїків у світі повинне існувати загальне пра­во, так зване природне право, підмурком якого є вічний розум універсуму та розум людини. На зміст природного права не впливають ні місце, ні час (тут стоїки підтриму­ють Сократа у його суперечці із софістами). Стоїки тверди­ли, що перед природним правом усі рівні, навіть раби. Збір­ники законів різних полісів є лише блідою копією природ­ного права. Згідно із їхнім вченням жити у злагоді із природним правом - це жити по справедливості.

Стоїки розглядали людей, як громадян єдиної світової держави космополісу, а окремого індивіда - громадянином полісу. Громадянами космополісу, за їхнім вченням, є боги і люди. У космополісі править закон, який розумно регла­ментує поведінку людей на принципах міркувань здорового глузду. Здоровий глузд - це закон природи (закон Бога), який є універсальним критерієм добра і справедливості, непорушний у своїх засадах, а його приписи є обов'язко­вими як для можновладців, так і для інших підданих. У кос­мополісі не повинно існувати соціальної різниці між гро­мадянами: грек і варвар, аристократ і простолюдин, раб і вільний, багатий і бідний - всі оголошуються рівними пе­ред законом природи. За єдине, що різнить людей, стоїки визнавали розум і вказували на суттєву різницю між розум­ним і дурнем: «розумного необхідність веде, дурного ж - волочить».

Відтак для всіх і кожного стоїки запроваджували два за­кони: закон міста (окремого полісу) - закон звичаю і закон всесвітньої держави (космополісу) - закон розуму. З цих двох законів закон розуму мав вищі повноваження і втілю­вав норму, з якою мусили узгоджуватися закони полісів і їхніх провінцій.

Таким чином, стоїки започаткували теорію світової держави і теорію природного права. Всесвітня держава стоїків передувала Граду Божому, що з'явився пізніше в християнській теології. Ідеалом стоїків була царська вла­да - правління наймудрішого.

Засновником стоїцизму був Зенон (336—264 р. до н.е.). В історії стоїцизму розрізняють три періоди: древній, середній і новий (римський) Коштую. Головними діячами древньої Коштуй (III-II вв. до н.е.) є, крім Зенона, були Панетий і Посидоний, а нової (римської) Коштуй (I-II ст. н. е.) — Сенека, Эпиктет і імператор Марк Аврелий.

Світобудова в цілому, відповідно до стоїцизму, керується долею. Доля як керуючий і пануючий початок є одночасно «розум світобудови, чи закон усіх сущих у світобудові, керованій провидінням, чи розум, згідне з яким що стало стало, що стає стає і стоїть стане». Доля в навчанні стоїків виступає в якості такого «природного закону» («загального закону») який має в той же час божественний характер і зміст. Згідно із Зеноном, «природний закон божественний і володіє силою, що велить (робити) правильне і забороняє протилежне».

Відштовхуючи від універсального характеру природного закону (і, отже, справедливості по природі), Зенон у своїх творах про державу, а слідом за ним грецькі і римські послідовники, обґрунтовували космополітичні представлення про те, що всі люди ( і по своїй природі, і за законом світобудови в цілому) — громадяни.