- •1.Предмет курсу історії політичних і правових вчень. Періодизація.
- •2.Філософські доктрини держави і права Стародавнього Сходу.
- •3.Політико-правові ідеї стародавнього Шумеру (Гільгамеш).
- •4.Розвиток політико-правової думки в Китаї в іі-і тисячолітті до н.Е.
- •5.Політико-філософські погляди на державу і право Лао-Цзи.
- •6.Політико-філософські погляди Конфуція.
- •7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
- •8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
- •9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").
- •10.Погляди на державу і право Каутільї.
- •11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.
- •12.Вчення грецьких софістів про державу і право.
- •13.Політико-етичні погляди на державу і право Сократа.
- •14.Сократики і їх політичні ідеї.
- •15.Політичне і правове вчення Платона.
- •16.Проект ідеальної держава у книзі Платона "Держава".
- •17.Платон про державу і право в книзі "Закони".
- •18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.
- •19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.
- •20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
- •21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
- •22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
- •23.Поняття держави у працях Ціцерона.
- •24.Школа римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •26.Римські юристи про право і його види.
- •27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
- •29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
- •30.Історична значимість політико-правових ідей Стародавнього Світу.
- •31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.
- •32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.
- •33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.
- •34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.
- •35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.
- •36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.
- •37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).
- •38.Основні напрямки ісламу і їх соціально-політична суть (суніти, шиїти, харіджіти, ісмаїліти).
- •39.Філософські і політичні погляди Ібн Рушда та Ібн Халдуна їх порівняльна характеристика.
- •40.Політико-правові ідеї Середньої Азії (VI-хіv cт.). Маздакізм
- •41.Політико-правові ідеї Закавказзя (vі-хіv ст.).
- •42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.
- •43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).
- •1.Причини реформації в європі.
- •2. Основні напрямки реформації:
- •44.Теорія державного суверенітету ж.Бодена.
- •45.Політико-правові ідеї італійського Відродження.
- •46. Політико-правові ідеї раннього утопічного соціалізму (т. Мор, т.Кампанелла).
- •47.Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.
- •49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.
- •50.Політико-правові погляди б. Спінози.
- •51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
- •52.Політико-правові ідеї Вольтера.
- •53.Поняття політичної свободи та суспільного договору у ж.Ж.Руссо.
- •54.Політико-правові ідеї пізнього утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •55.Вчення і. Канта про державу і право.
- •56.Вчення Гегеля про державу і право.
- •57. Гегель про співвідношення громадянського суспільства і держави
- •58.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •59.Історична школа права Німеччини
- •60. Політико-правові вчення російських революціонерів-демократів (о.Герцен, Чернишевський).
- •61. Формування філософських і політико-правових ідей к.Маркса і ф. Енгельса.
- •62. Вчення к.Маркса про суспільну-економічну формацію.
- •63. В.І.Ленін про державу і право.
- •64. К.Маркс і ф.Енгельс про нову суспільно-економічну формацію.
- •65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"
- •66. Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.
- •67. Питання держави і права в працях г.В.Плєханова.
- •68. Філософсько-політична доктрина ф.Ніцше.
- •69. Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.
- •70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.
- •71. Органічна теорія г.Спенсера.
- •72. Солідаризм Леона Дюгі
- •73. Теорія насилля л.Гумпловича
- •74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).
- •75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.
- •76.Соціологічна юриспруденція
- •77. Правовий функціоналізм. Джон Грей, Олівер Холмс.
- •78. Теорія суспільного інтересу (р.Іерінг, е.Ерліх, р.Паунд).
- •79.Теорія держави загального благоденства (Кейнс, к.Мюрдель).
- •80.Політично-філософські ідеї м. Бердяєва.
- •81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.
- •83.Солідаризм л. Дюгі.
- •84. Політичні погляди сковороди
- •85. Революційний демократизм Шевченка
- •86. Державно-правові погляди і.Франка
- •87. Ідея національної держави у працях Грушевського і Винниченка
- •88. Державницька школа Липинського
- •89. Політично-правові погляди Балудянського
27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
Важливим чинником, що вплинув на зміст політико-правових поглядів середньовічного суспільства, стала поява християнства (друга половина І ст.) і надання йому з 325 р. статусу державної релігії Римської імперії. Християнство стрімко поширювалося серед народів і вже до падіння Римської імперії 476 р. мало сильний вплив на суспільно-політичну думку. Відтоді система християнських поглядів застосовувалася для з'ясування проблем всесвітнього та земного порядку, справедливості й права. Ранні християнські ідеї пронизані месіанськими поглядами. Згідно з ними, краще впорядкування на землі можливе в майбутньому після другого пришестя Ісуса Христа. Зло, насилля та беззаконня буде виключено з життя, а наявний суспільний устрій заступить "царство Боже", себто ідеальна держава, де пануватимуть мир, порядок і справедливість.
Ранні християнські пам'ятки, зокрема Апокаліпсис Іоанна Богослова, засуджували земні порядки, несправедливість і політичну владу, в них викладено думки про новий суспільний устрій.
Але перегодом почали пропагуватися ідеї про божественне походження влади та беззаперечне їй підкорення. В основі права християнство того періоду вбачало правду, справедливість, які йдуть від Бога. Правда відкривається людині у вигляді досконалого закону, закону свободи. Воля людини обмежується Божим Законом і має служити йому. Але недосить знати закон, необхідно виконувати всі його приписи. Однією з перших системних християнських державно-правових концепцій було вчення гіппонського єпископа Аврелія Августина (354—430). Він проголошував, що всі соціальні й державні інститути, а також правові норми є наслідком гріховності людей. Бог наділив людину незалежною волею, і якщо вона користується нею не за приписами Святого Письма, а відповідно до своїх інтересів, то стає схожою на диявола. Свобода ніби спонукає людину до скоєння гріха. З цього Августин зробив висновок, що можливістю жити за законами Бога можуть скористатися лише окремі, обрані люди. Всі інші повинні страждати.
Загалом Августин у своєму вченні робив спробу:
по-перше, обстояти ідею про те, що пізнати сутність держави й права, свободи і справедливості, закону й порядку можна тільки з допомогою Святого Письма;
по-друге, наголосити, що держава з її законами не відповідає та не сприяє істинній справедливості, їй відповідають тільки приписи Закону Божого.
Перегодом зміст учень про державу і право зазнав деяких змін. Цьому сприяло те, що в суспільному житті на противагу державі з'явився й посів чільне місце ще один соціальний інститут — церква з її жорсткою централізацією. Між ними почалася боротьба за вплив на суспільство, з'ясування питання: яка влада є головною — світська чи духовна?
Упродовж багатьох століть служителі церкви знову обстоюють відому з давніших часів ідею про те, що влада дається Богом, а могутності правителів сприяє церква, авторитет якої встановлено Богом
28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
Святий Августин Аврелій (Augustinus Sanctus), 354–430 рр., — один з видатних ідеологів християнської церкви та західної патристики. Його політичні та правові погляди викладені в роботі "Про град божий" ("Про боже місто") (413–426) та ряді інших творів.
В розвинутій Августином християнській концепції історії людства, опертій на біблійні положення, всі соціальні, державні і правові установи і положення визнаються наслідком гріховності людини. Ця гріховність обумовлена тим, що бог наділив людину вільною волею, тобто здатністю жити по-своєму, по-людськи, а не по-божому. А коли людина живе по-людськи, а не по-божому, вона подібна до диявола. Власне, на думку Августина, все людство у всі часи поділялося на два розряди: тих, хто живе по-людині, і тих, хто живе по-богові; "ці два розряди ми символічно назвали двома градами, тобто двома суспільствами людей, з яких одному призначено вічно царствувати з богом, а другому — підлягати вічному покаранню з дияволом". Перший — це "град божий" — духовна спільність, яка базується "на любові до бога, доведеній до презирства до себе", другий — це "град земний" — тобто держава, яка базується "на любові до себе, доведеній до презирства до бога". "Громадян земного граду, — продовжує далі Августин, — породжує зіпсута гріхом природа, а громадян граду небесного породжує благодать, яка звільняє природу від гріха".
Гріховність земного державно-правового життя (відносин і положень в "земному граді") проявляється, згідно з Августином, у пануванні "людини над людиною", в існуючих відносинах управління і підпорядкування, панування і рабства. Такий стан справ, який склався внаслідок первородного гріха і гріховності людської природи, Августин називає "природним порядком" людського життя. Цей порядок, який склався природним шляхом, Августин критикує з релігійно-ідеальних позицій божого порядку і його земного праобразу, репрезентованого у житті "вибраних" та їхніх общин (християнської церкви). Цей гріховний порядок світу носить тимчасовий характер і буде тривати до другого пришестя Христа і судного дня, коли буде встановлене "царство небесне" і благочестиві отримають "ангельське життя". Разом з тим, доки не наступив вказаний час, Августин підкреслює важливість земних державно-правових порядків і, навіть, бере їх під захист з єдиною умовою, що вони не повинні чинити перешкод розповсюдженню християнської релігії. Важливим у концепції Августина є трактування зла. "Злом називається і те, що людина робить, і те, що вона терпить. Перше — це гріх, друге — покарання... Людина вчиняє зло, яке хоче, і терпить зло, якого не хоче". Сама поява зла, його сутність обумовлена вільною волею, вільним вибором людини та їхньою деформацією. Суть цієї ідеї зводиться до того, що бог не відповідає за зло, зло обумовлене діями самих людей, їхніми деформованими свободою вибору та здатністю приймати рішення.
У питанні про різні форми людських спільностей Августин з певною християнською модифікацією поділяє органічну концепцію Ціцерона про наявність таких спільностей, як сім'я, держава, мовна спільність і, врешті, універсальна спільність, яка об'єднує все живе з богом. Цікавим в цьому аспекті є твердження Августина про те, що було б краще, якби, замість світової римської держави, яка охоплює різні народи, виникло багато малих за розмірами "правлінь народів" (національних держав), які б жили поруч один з одним в мирному сусідстві, як різні сім'ї.
Розглядаючи державу, Августин виділяє ряд форм правління, залежно від тих обов'язків, які покладаються на верховну владу. Головними серед них він вважає моральні і релігійні обов'язки, зокрема повагу до бога і повагу до людини. Власне, відмінність форми правління полягає у прояві, "спустошуючому душу смертних", — "прагненні панування", супутниками якого є аморальність, несправедливість і жорстокість. З цих позицій він дещо інакше трактує терміни античних авторів. Несправедливого правителя, як і несправедливий народ він іменує тираном, несправедливу аристократію — клікою. Держава, в якій ігнорується право, як втілення справедливості, є, на його думку, державою, що загинула. Якщо ж в державі зберігається справедливість і повага до релігії, то всі форми правління, так само як і авторитет, і повноваження влади, стають достойними того, щоб їм підпорядковуватися. Розглядаючи погляди Августина на право, необхідно підкреслити, що визначальне значення в цих поглядах має ідея непорушного вічного закону, який іде від бога і діє також і в регулюванні людських відносин. Вічний закон, який є, згідно з Августином, виразом божественного розуму і волі, визначає природний порядок, а отже і природне право. Цим самим, природне право походить від бога і має теономний характер. "Хто інший, як не бог вписав у серця людей природне право?" — риторично запитував Августин.
Етико-моральний підхід, характерний для августинівського розгляду форм державного устрою, притаманний і його судженням про законне і злочинне, різницю між проступками і злочинами. Так, на його думку, "коли непоборна пристрасть псує душу і тіло — це проступок; коли вона діє на шкоду іншому — це злочин". Таким чином, і покарання ніколи не буває зовнішнім свавіллям, оскільки справедливе покарання, згідно з Августином, вже міститься в самій вині і неминуче випливає з неї; і далі він уточнює: "Справедливе покарання... полягає у тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре користуватися... той, хто не захотів поступати правильно, коли міг, втрачає цю можливість, коли захоче поступати правильно".
Для середньовіччя Августин був незаперечним авторитетом у питаннях релігії і філософії, аж до Томи Аквінського не маючи собі рівного. Його вплив на розвиток християнства і на розвиток політичної та правової думки проявлявся не тільки в епоху середньовіччя, але й пізніше, аж до наших часів. Так, представники екзистенціалізму вважають Августина своїм попередником, а ряд положень Августина використовується при трактуванні проблем сучасного світового співтовариства і міжнародних відносин. В цілому і сьогодні Августин продовжує залишатися одним зі стовпів християнського віровчення. Цим визначається і сучасне значення його політико-правових поглядів.