19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.

Аристотель (384-322 рр. до н. е.) поставив на меті створити ідеал держави. Він остаточно порвав з міфологічною традицією і першим відмовився від форми діалогу, звернувшись до форми наукового тракта­ту. Погляди викладені у таких трактатах як: «Політика», «Афінська політика» та «Нікомахова етика».

Методологічною засадою емпірично-теоретичного розв'язання Арістотелем проблем полісного життя стала створена ним концепція природи. Концепція виявилася підсумком ретельного дослідження політики як емпіричної і умоглядної науки.

У своєму дослідженні міста-держави (полісу) Арістотель відштовхувався від думки, що людина єдина жива істота, яка мешкає у містах, створюючи науку, мистецтво, кориться законам. Вона не може існувати не виробивши власних форм життя, інакше залишилася б твариною або перетворилася у Бога, порушивши, таким чином, ієрархічно гармонійну структуру Всесвіту (космосу). На думку мислителя: держава - це тип суспільства, що є союзом несхожих особистостей, які об'єднуються задля спільного блага, задовольняючи власні потреби через обмін товарів і послуг. Ідеальним збудником до подібного об'єднання є потреба людей у спілкуванні . тобто держава являє собою свого роду спілкування, всяке спілкування здійснюється для якогось блага, то, очевидно, всі спілкування направлені до того, чи іншого блага. Найбільш важливе спілкування, яке поєднує всі спілкування для досягнення максимального блага і є Державою.

Арістотель відобразив послідовність розвитку форм людського буття від сім'ї до держави (полісу), чим довів, що держава виникає шляхом еволюції природних форм людського буття. Першою такою формою є сім'я. Із об'єднань кількох сімей формується община. Об'єднання кількох поселень завершується формуванням поліса (міста-держави), що є вищою формою суспільного буття і в якому створюються всі необхідні умови для циві­лізованого життя.

Таким чином, Арістотель прийшов до висновку, що держа­ва, як і будь-які суспільні форми буття, виникає із елемен­тарних потреб життя, заради його удосконалення. Отже, держава (поліс) є «самодостатньою» формою буття, здат­ною сама по собі забезпечити умови якнайвищого рівня моральної досконалості своїх громадян.

Підвалиною вчення Арістотеля про державу як самодо­статню форму суспільного буття стала ідея конституцій­ного правління. На думку мислителя головною ознакою са­модостатньої держави є верховенство закону, як запоруки і умови громадянської злагоди. Навіть наймудріший прави­тель не може обійтись без закону, вимогам якого мусять коритися всі — як можновлад­ці, так і піддані. Закон по суті є регулято­ром суспільних відносин і не повинен заперечувати при­родного права (звичай), більше того він є критерієм спра­ведливості у суспільстві, бо наразі втілює розум громадян полісу, які прагнуть кращого життя.

Найкращою самодостатньою державою, на думку Аріс­тотеля, є держава із змішаною формою правління. Змішану форму держави Арістотель назвав політією (конституційним правлінням). Пояснюючи змістовно політію, Арістотель вказував, що олігархія і демократія - це дві основні форми, із яких утворюються всі інші форми дер­жав. Він писав, що ті види державного ладу, які тяжіють до демократії, як правило, називаються політіями, а ті, які сповідують олігархію — аристократіями. Для кожного типу державного устрою існує своя вища цінність: для аристо­кратії - доброчесність, для олігархії - багатство, для демо­кратії - свобода. Політія - змішана форма, тому вона не має чітко визначених цінностей. Саме цей устрій «поєднує дві частини суспільства - заможних і незаможних (бідних)»

З цього всього випливає, що:

1. Арістотеля можна назвати першим філософом-статистом – в суспільній ієрархії ставить державу найвище.

2. Арістотель – прихильник природного походження держави із присмаком патріархальності.

Людина (громадянин) –> сім’я –> союз сімей –> поселення –> декілька поселень (держава).

3. Арістотель виходить з тої ж логіки про так звані правильні і неправильні. Три правильні і три неправильні.

Правильні: монархія, аристократія, політія.

Неправильні: тиранія, олігархія, демократія.

В свою чергу Під правом він розуміє норми політичного спілкування. Його поняття права тісно пов’язано із категорією справедливості (він до школи римських юристів поєднав право справедливість, при цьому «право являється критерієм справедливості і є вищою формою політичного спілкування»).

Так само, як не може бути несправедливим право, так і закон, бо він є породженням права.