- •1.Предмет курсу історії політичних і правових вчень. Періодизація.
- •2.Філософські доктрини держави і права Стародавнього Сходу.
- •3.Політико-правові ідеї стародавнього Шумеру (Гільгамеш).
- •4.Розвиток політико-правової думки в Китаї в іі-і тисячолітті до н.Е.
- •5.Політико-філософські погляди на державу і право Лао-Цзи.
- •6.Політико-філософські погляди Конфуція.
- •7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
- •8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
- •9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").
- •10.Погляди на державу і право Каутільї.
- •11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.
- •12.Вчення грецьких софістів про державу і право.
- •13.Політико-етичні погляди на державу і право Сократа.
- •14.Сократики і їх політичні ідеї.
- •15.Політичне і правове вчення Платона.
- •16.Проект ідеальної держава у книзі Платона "Держава".
- •17.Платон про державу і право в книзі "Закони".
- •18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.
- •19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.
- •20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
- •21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
- •22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
- •23.Поняття держави у працях Ціцерона.
- •24.Школа римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •26.Римські юристи про право і його види.
- •27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
- •29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
- •30.Історична значимість політико-правових ідей Стародавнього Світу.
- •31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.
- •32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.
- •33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.
- •34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.
- •35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.
- •36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.
- •37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).
- •38.Основні напрямки ісламу і їх соціально-політична суть (суніти, шиїти, харіджіти, ісмаїліти).
- •39.Філософські і політичні погляди Ібн Рушда та Ібн Халдуна їх порівняльна характеристика.
- •40.Політико-правові ідеї Середньої Азії (VI-хіv cт.). Маздакізм
- •41.Політико-правові ідеї Закавказзя (vі-хіv ст.).
- •42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.
- •43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).
- •1.Причини реформації в європі.
- •2. Основні напрямки реформації:
- •44.Теорія державного суверенітету ж.Бодена.
- •45.Політико-правові ідеї італійського Відродження.
- •46. Політико-правові ідеї раннього утопічного соціалізму (т. Мор, т.Кампанелла).
- •47.Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.
- •49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.
- •50.Політико-правові погляди б. Спінози.
- •51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
- •52.Політико-правові ідеї Вольтера.
- •53.Поняття політичної свободи та суспільного договору у ж.Ж.Руссо.
- •54.Політико-правові ідеї пізнього утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •55.Вчення і. Канта про державу і право.
- •56.Вчення Гегеля про державу і право.
- •57. Гегель про співвідношення громадянського суспільства і держави
- •58.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •59.Історична школа права Німеччини
- •60. Політико-правові вчення російських революціонерів-демократів (о.Герцен, Чернишевський).
- •61. Формування філософських і політико-правових ідей к.Маркса і ф. Енгельса.
- •62. Вчення к.Маркса про суспільну-економічну формацію.
- •63. В.І.Ленін про державу і право.
- •64. К.Маркс і ф.Енгельс про нову суспільно-економічну формацію.
- •65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"
- •66. Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.
- •67. Питання держави і права в працях г.В.Плєханова.
- •68. Філософсько-політична доктрина ф.Ніцше.
- •69. Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.
- •70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.
- •71. Органічна теорія г.Спенсера.
- •72. Солідаризм Леона Дюгі
- •73. Теорія насилля л.Гумпловича
- •74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).
- •75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.
- •76.Соціологічна юриспруденція
- •77. Правовий функціоналізм. Джон Грей, Олівер Холмс.
- •78. Теорія суспільного інтересу (р.Іерінг, е.Ерліх, р.Паунд).
- •79.Теорія держави загального благоденства (Кейнс, к.Мюрдель).
- •80.Політично-філософські ідеї м. Бердяєва.
- •81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.
- •83.Солідаризм л. Дюгі.
- •84. Політичні погляди сковороди
- •85. Революційний демократизм Шевченка
- •86. Державно-правові погляди і.Франка
- •87. Ідея національної держави у працях Грушевського і Винниченка
- •88. Державницька школа Липинського
- •89. Політично-правові погляди Балудянського
22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
Історія давньоримської політичної і правової думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає істотні зміни в соціально-економічній і політіко-правової життя Древнього Риму за довгий час. Саму історію Древнього Риму прийнято ділити на три періоди: царс¬кий (754—510 рр. до н. е.), республіканський (509—28 рр. до н. е.), імператорський (27 р. до н.е. — 476 р. н. е.). Причому єдина Римська імперія в 395 р. н.е. була остаточно розділена на Західну (столиця— Рим) і Східну (столиця — Констан¬тінополь) імперії, і остання (Східна Римська, Візантійська імперія) проіснувала до 1453 р. Політико-правові інститути і переконання в Древньому Римі розвивалися впродовж довгої історії в умовах гострої боротьби між різними верствами населення — патриціями і плебеями, нобілітетом (з патриціїв і багатих плебеїв) і незаможними, оптиматами (прибічниками верхів суспільства) і популярамі (прибічниками вільних низів), вільними і рабами.
Істотну роль в історії Древнього Риму зіграла боротьба плебеїв за рівняння свого положення з патриціями, тобто з власне «римським народом», члени якого монополізіро¬валі в своїх руках політичні і цивільні права. Ця боротьба привела до реформ Сервія Тулію, шостого римського царя. В результаті даної реформи плебеї були включені до складу «римського народу», який був роздільний на п'ять розрядів за майновою ознакою. Реформа забезпечила перевагу багатих в управлінні державою Плебеї отримали право на участь в народному зібранні і на долю від обществен¬ной власності ( у тому числі і земляною). Але вони не були повністю зрівняні в правах з патриціями і ще довгий час продовжували боротьбу проти привілеїв патриціїв.
Коли в 494 р. до н.е. плебеї, невдоволені своїм положенням, покинули Рим, тодішній консул патрицій Мененій Агріппа переконав їх повернутися в місто за допомогою порівняння римської цивільної общини з єдиним організмом, в якому разліч¬ниє складові частини (патриції і плебеї) здійснюють хоча і різні, але необхідні для всього організму функції. Тут, до речі кажучи, ми маємо справу з одним з ранніх (для европей¬ськой думки) формулювань органічної концепції суспільства і держави
В цей же час фундирувалася посада плебейського (наро¬дного) трибуна з широкими повноваженнями, дозволяючими ней¬тралізовать антиплебейські акції інших магістратів. У даль¬нейшем (367 р. до н. е.) був ухвалений закон, згідно з яким один з двох що щорік обиралися народним зібранням консулів (вищих магістратів римської республіки) мав бути плебеєм. Видними ідеологами плебеїв були брати Тіберій і Гай Гракхи, які, будучи вибрані народними трибунами (соот¬ветственно в 133 і 123 рр. до н. е.), рішуче виступили за обмеження крупного землеволодіння, конфіскацію надлишків землі і їх роздачу безземельним громадянам. На користь міського плебсу і люмпена-пролетарів Гаєм Гракхом були запропоновані і такі заходи, як зниження цін на хліб, будівництво доріг і так далі
Спроба реалізувати ці заходи зустріла запеклий опір верхів римського суспільства і привела до воору¬женной боротьби, в ході якої загинули і самі Гракхи (Тіберій в 133 р. до н. з., Гай в 122 р. до н. е.). У політичному плані рух братів Гракхов був на¬правлено на ослабіння і підривання сенату і консервативно налагодженого сенаторського стану і вирішальне посилення ролі народу ( і перш за все міського і сільського плебсу, а також стану вершників) в справах держави.
По проведенному Гаєм Гракхом судовому закону суди, що знаходилися раніше у веденні сенаторського стану, були передані до рук всад-ников. Після ухвалення цього закону Гай Гракх вигукнув: «Я одним ударом знищив сенат». Хоча це і було преувеліче¬нієм, проте не викликає сумнівів велика роль названого закону в зміцненні антисенатських сил і посиленні демократі¬чеського руху проти аристократичної верхівки тог¬дашней римської республіки. Певний вплив на боротьбу Гракхов за демократизацію римських соціально-політичних порядків надали ідеали і інститути старогрецької демократії.
У загальнотеоретичному плані давньоримська політико-правова думка знаходилася під помітною дією відповідних старогрецьких концепцій. Примітно, що, коли в середині V ст до н.е. плебеї зажадали складання писаного законодавства, до Греції були направлені римські посланці для ознайомлення з грецьким законодавством і особливо із законами Солона. Результати цього ознайомлення були використані при складанні важливого джерела давньоримського права — знаменитих Законів XII таблиць (перші десять таблиць було прийнято в 451 р. до н. е., дві останні — складені і прийняті в 450—449 рр. до н. з.). Значний вплив на давньоримських авторів зробили погляди Сократа, Платона, Арістотеля, епікурейців, стоїків, Полібія і багатьох інших грецьких мислителів. Так, загальнофілософські переконання Демокріта і Епікура, уявлення Демокріта про прогресивний розвиток людей від первинного природного стану до створення впорядкованого політичного життя, держави і законів, думка Епікура про договірний характер держави і права були сприйняті і розвинені Тітом Лукрецием Каром (99—55 рр. до н ери) у його відомій поемі «Про природу речей».
Римський епікуреєць, філософ і поет Тіт Лукрецій Кар (бл. 99-55 рр. до н. е.), автор знаменитої поеми «Про природу речей» усі форми суспільного життя пов'язує винятково із розумом людини, заперечуючи втручання у життя суспільства будь-яких надприродних сил чи божественного розуму. На його думку, індивід позбавлений будь-яких інстинктивних прагнень жити у суспільстві, окрім прагнення особистого щастя. Але необхідність адаптації в умовах природи та досвід такої адаптації сприяли розвитку людей корисних ремесел, виникненню різних соціальних інститутів, включаючи державу і закони організованого суспільства. Отже, згідно із вченням Лукреція Кара, держава і закони — це результат природної творчості людей, які діють в умовах певного фізичного середовища