- •1.Предмет курсу історії політичних і правових вчень. Періодизація.
- •2.Філософські доктрини держави і права Стародавнього Сходу.
- •3.Політико-правові ідеї стародавнього Шумеру (Гільгамеш).
- •4.Розвиток політико-правової думки в Китаї в іі-і тисячолітті до н.Е.
- •5.Політико-філософські погляди на державу і право Лао-Цзи.
- •6.Політико-філософські погляди Конфуція.
- •7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
- •8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
- •9.Філософсько-правові доктрини Індії (“Махабхарата" та “Рамаяна").
- •10.Погляди на державу і право Каутільї.
- •11.Політико-правові погляди Гомера і Гесіода.
- •12.Вчення грецьких софістів про державу і право.
- •13.Політико-етичні погляди на державу і право Сократа.
- •14.Сократики і їх політичні ідеї.
- •15.Політичне і правове вчення Платона.
- •16.Проект ідеальної держава у книзі Платона "Держава".
- •17.Платон про державу і право в книзі "Закони".
- •18.Політичні і правові ідеї Арістотеля.
- •19.Арістотель про сутність держави і типи форм державного правління.
- •20.Полібій про класифікацію форм держави. Теорія "круговороту"
- •21.Грецькі стоїки Зенон, Панетій, Посідоній і їх Політико-філософські ідеї.
- •22.Матеріалістичний напрямок в політико-правовій думці Стародавнього Риму (Лукрецій Кар "Про природу речей").
- •23.Поняття держави у працях Ціцерона.
- •24.Школа римських стоїків (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій).
- •26.Римські юристи про право і його види.
- •27.Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •28.Трансформація суспільно-політичної доктрини християнства у іv-іx ст.
- •29.Августин Аврелій про відношення церкви і держави.
- •30.Історична значимість політико-правових ідей Стародавнього Світу.
- •31. Теологічна доктрина походження держави і права в середньовічній Європі.
- •32.Проблеми держави і права у працях Фоми Аквінського.
- •33.Критика теократичних ідей у вченні Марсилія Падуанського.
- •34. Середньовічні революційні єресі. Рух лоллардів.
- •35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.
- •36.Середньовічна школа канонічного права. Кодекс Граціана.
- •37.Політико-правова думка Арабського Сходу (7-14 ст).
- •38.Основні напрямки ісламу і їх соціально-політична суть (суніти, шиїти, харіджіти, ісмаїліти).
- •39.Філософські і політичні погляди Ібн Рушда та Ібн Халдуна їх порівняльна характеристика.
- •40.Політико-правові ідеї Середньої Азії (VI-хіv cт.). Маздакізм
- •41.Політико-правові ідеї Закавказзя (vі-хіv ст.).
- •42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.
- •43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).
- •1.Причини реформації в європі.
- •2. Основні напрямки реформації:
- •44.Теорія державного суверенітету ж.Бодена.
- •45.Політико-правові ідеї італійського Відродження.
- •46. Політико-правові ідеї раннього утопічного соціалізму (т. Мор, т.Кампанелла).
- •47.Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.
- •49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.
- •50.Політико-правові погляди б. Спінози.
- •51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.
- •52.Політико-правові ідеї Вольтера.
- •53.Поняття політичної свободи та суспільного договору у ж.Ж.Руссо.
- •54.Політико-правові ідеї пізнього утопічного соціалізму (Сен-Сімон, Фурьє, Оуен).
- •55.Вчення і. Канта про державу і право.
- •56.Вчення Гегеля про державу і право.
- •57. Гегель про співвідношення громадянського суспільства і держави
- •58.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •59.Історична школа права Німеччини
- •60. Політико-правові вчення російських революціонерів-демократів (о.Герцен, Чернишевський).
- •61. Формування філософських і політико-правових ідей к.Маркса і ф. Енгельса.
- •62. Вчення к.Маркса про суспільну-економічну формацію.
- •63. В.І.Ленін про державу і право.
- •64. К.Маркс і ф.Енгельс про нову суспільно-економічну формацію.
- •65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"
- •66. Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.
- •67. Питання держави і права в працях г.В.Плєханова.
- •68. Філософсько-політична доктрина ф.Ніцше.
- •69. Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.
- •70. Політико-правові ідеї лібералізма другої половини XIX ст. А.Есман, г.Еллінек.
- •71. Органічна теорія г.Спенсера.
- •72. Солідаризм Леона Дюгі
- •73. Теорія насилля л.Гумпловича
- •74. Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).
- •75. Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.
- •76.Соціологічна юриспруденція
- •77. Правовий функціоналізм. Джон Грей, Олівер Холмс.
- •78. Теорія суспільного інтересу (р.Іерінг, е.Ерліх, р.Паунд).
- •79.Теорія держави загального благоденства (Кейнс, к.Мюрдель).
- •80.Політично-філософські ідеї м. Бердяєва.
- •81.Політико-правові ідеї Огюста Конта.
- •82. Політико-правове вчення н. Макіавеллі.
- •83.Солідаризм л. Дюгі.
- •84. Політичні погляди сковороди
- •85. Революційний демократизм Шевченка
- •86. Державно-правові погляди і.Франка
- •87. Ідея національної держави у працях Грушевського і Винниченка
- •88. Державницька школа Липинського
- •89. Політично-правові погляди Балудянського
7.Політичні доктрини Менція і Сюнь-Цзи.
Менцій і Сюнь-Дзи – учні Конфуція. Менцій розділяв філософію Конфуція і вважав, що властивість суспільства повністю залежить від властивості кожної конкретної людини. Якою є людина, таким є і суспільство. Яким є імператор, такою є і держава. Якою є влада, такими є піддані. Якщо б суспільство не поважало людину, то воно би повернуло до тваринного стану. Менцій (V-поч. IVст. до н.е.) казав, що треба звернути увагу на людину. Замислився, якою є людина по природі (добра,м’яка). Він в основу поклав людину і природу, а людина по природі є ще й розумною. Якщо суспільство буде культивувати природні якості, то воно буде рухатися в напрямку до досконалості. Достатньо людину виховати і вона буде досконалою, а така людина приведе до досконалого суспільства, але проблема в тому, що людина не є досконалою.
Сюнь-Дзи поділяв погляди Менція, що багато залежить від людини, досліджує людину як Менцій, але приходить до іншого висновку – у людини переважають тваринні інстинкти, вона більш природня істота ніж соціальна. Суспільство не повинно слідувати за бажанням людини (тварини), а змінювати і робитиме це влада. Не людина вдосконалює владу, а навпаки. “Праведні не терпіли безладдя і тому створили звичаї і закони щоб приборкати неправедних”. Сюнь-Дзи вважає, що право необхідно саме для того, щоб приборкати необмежені бажання кожної конкретної людини, щоб примирювати людей у їх бажаннях і одночасно право повинно віддалити людину від тваринної суті, наблизити до соціальної. При допомозі права людина усвідомлює себе, як соціальна істота.
8.Державно-правові доктрини школи китайських юристів (Мо-цзи, Хань Фей).
Мо-цзи (До Ді, 479—400 до н. е.) заснував напрямок, що отримав назву "моїстична школа". Мо-Цзи заперечує природнє походження держави і права, сталість всіх морально-етичних принципів, не є прихильником патріархальної сили, вперше протиставляє індивідуалізм колективізму.
Держава складається з індивідів. Кожен індивід – неповторне явище, кожен прагне до повної автономії. Оскільки люди залежні один від одного, бо один вид, тому мають об’єднуватись, тому що не може протистояти природі не об’єднавшись. Таку можливість людині дала природа, бо наділила унікальною властивістю, якою обділила інші людські організми – любов.
Отже, об’єднання людей в єдине ціле - це всеосяжна любов до ближнього, яка спонукає заради ближнього жертвувати своїми благами. Так виникає держава. В свою чергу любов є нічим іншим, як добром, бажанням робити людиною добра. Вона не може заподіювати зло. Злочин трактується як збій в програмі.
Взаємовідносини між державами – заперечує кордони, військо.
Поти інституту сім’ї, бо вона заважає людині вдосконалюватись.
Немає необхідності в управлінському апараті як такому. Суспільство має управлятися теократами – каста людей, яка в більшій мірі наділена всеосяжною любов’ю, має здійснювати місію по згуртуванню суспільства.
На відміну від конфуціанства Мо-цзи сповідував ідею про рівність усіх людей від природи, стверджував, що основою походження держави є договір людей. Верховна влада належить усьому народові, а управління суспільними справами має здійснюватись на основі загальновизнаних методів виховання та примусу.
Завданням держави є встановлення закону, подолання бідності та врахування інтересів усіх громадян, звільнення їх од гноблення.
Школа легістів– вони не відносяться до попередніх. Базується на первісній китайській філософії.
Китайські легісти заперечують зв'язок права з філософією. Право не є і не може бути пов’язано з іншими суспільними явищами і інститутами. Воно самостійне явище, розвивається за власними законами і правилами, не носить природній характер і має специфічне завдання, носить встановлений характер.
Основні ідеї старокитайського легизма викладені в трак¬тате IV в до н.е. «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»). А також «Реформи Шана Яна». Шан Ян. - теоретик легизма і один із засновників школи «законників» (фацзя) був правителем області Шан за часів циньського правителя Сяо-гуна (361—338 рр. до н. е.).
Шан Ян виступив з обгрунтуванням управління, що спирається на закони (фа) і суворі покарання. Критикуючи распространен¬ные в його час і впливові конфуціанські уявлення і ідеали у сфері управління (прихильність старим звичаям і ритуалам, сталим законам і традиційній етиці і т. д.), Шан Ян помічає, що люди, що дотримуються подібних поглядів, можуть «лише посідати посади і дотримуватися законів, проте вони не здатні обговорювати (питання), що виходять за рамки старих законів».
Уявлення легистов про жорстокі закони як основний (якщо не єдиному) засіб управління тісно пов'язані з їх розумінням взаємин між населенням і государ¬ственной владою. Ці взаємини носять антагоністичний характер за принципом «хто кого»: «Коли народ сильніший за свої власті, держава слабка; коли ж власті сильніші за свій народ, армія могутня».
В цілому вся концепція управління, пропонована Шан Яном, пронизана ворожістю до людей, украй низькою оцінкою їх якостей і упевненістю, що за допомогою насильницьких заходів (або, що для нього те ж саме, — жорстоких законів) їх можна підпорядкувати бажаному «порядку».
Легистськіє переконання, окрім Шан Яна, розділяли і розвивали багато видних представників впливової школи фацзя (Цзин Чань, Шень Бу~хай, Хань Фей і ін.). Погляди цієї школи, крім «Шан цзюнь шу», викладені також в цілому ряду інших старокитайських джерел, зокрема в розділі «Яс¬ные закони» зведеного пам'ятника «Гуань-цзи» (IV—III вв. до Н. е.), в книзі «Хань Фей-цзи» — роботі крупного теоретика легизма Хань Фея (III а до н. е.), в розділі «Розглядати все по сьогоденню» компендіуму старокитайської думки «Люй-ши чунь цю» (III в. до н. е.) і ін.
Хань Фей— провідний ідеолог старокитайських легистов, що відстоював переваги деспотичної форми правління. Його вислови знайшли віддзеркалення в трактаті «Хань-фей-цзи» і стали ядром політичного світогляду об'єднувача Китаю — Цинь Ши Хуана. Нащадок царського будинку Хань, Хань Фей разом з лі Си пройшов навчання у провідного конфуціанця свого часу — Сюнь-цзи.У своєму творі Хань Фей піддав критиці догми конфуціанства. Йому не по добалась непорушність і консервативна спрямованість даного напрямку. Норми поведінки зовсім не незмінні, а залежать від економічних обставин. У урожайний рік люди щедрі і гостинні, в голодний рік кожен думає тільки про себе. Хань Фей писав, що відвічний і незмінний принцип всесвіту полягає в тому, що підданий служить володареві, син — батьку, а дружина — чоловікові.Порядок в суспільстві підтримують закони, які приймає государ. До тих пір, поки закон не відмінений, кожен, не виключаючи і самого государя, повинен слідувати йому незалежно від того, справедливий цей закон чи ні. Ключовим поняттям учення Хань Фея є «техніка управління» (шу). Якщо государ не хоче втратити владу і виявитися заручником власних підлеглих, він не повинен довіряти нікому. Інтереси государя і підданих за природою несумісні. Слід уникати зайвого зосередження влади в руках одного чиновника. Якщо чиновник не виконав або перевиконав доручення государя, він повинен піддатися каре. Коли усередині держави встановлені мир і спокій, государ має право поклопотатися про розширення меж своєї держави військовими засобами. Військова потужність виникає там, де квітуче господарство. Тому государ повинен вважати єдиним корисним заняттям підданих ведення сільського господарства. Решта всіх занять, особливо учені, повинна припинитися.