48.Виникнення теорії природного права. Гуго Гроцій.

Гроцій (1583-1645) - основоположник теорії природного права і суспільного договору та науки міжнародного права. Своє вчення він виклав у відомій праці «Про право війни і миру. Три книги, в яких роз'яснюється природне право і право народів, а також принципи публічного права».

Засадовим положенням Гроцієвої теорії природного права і суспільного договору стало переконання в тому, що спілку­вання одна із фундаментальних потреб людини, ідеальним збудником до якого є внутрішня природа індивіда. Основ­ними правилами такого спілкування є: утримання від пося­гань на чуже майно, дотримання обіцянок, відшкодування заподіяних збитків, справедливе покарання тощо. Отже, прагнення до спілкування і об'єднання людей у колективи зумовлене не примусом, не корисливими інтересами, а спокійним, керованим розумом спілкуванням.

Піднімаючи проблему виникнення держави і права, Гроцій підкреслював, що задля особистого захисту і проти­стояння будь-якому насильству люди укладають добро­вільну угоду із зобов'язанням виконувати її та встановлю­ють норми поведінки для підтримання в суспільстві належ­ного порядку. Досконалою формою такої угоди є держава, виникнення якої є логічним наслідком прагнення людей до справедливого устрою. Згідно із Гроцієм держава - це до­сконала угода вільних від природи людей, укладена заради дотримання права і спільного інтересу; де право (публічне право) - це сума соціальних норм, які забезпечують належ­ний порядок у суспільстві, об'єднаному на основі добро­вільної угоди. Важливою рисою права є те, що воно встанов­люється волею людей, а засобом (формою) його реалізації є закон, який примушує силою дотримуватися норм права. Уособлює цю силу держава.

Із вченням Гроція, публічне право покликане ут­вердити справедливість у суспільстві, забезпечуючи належ­не дотримання основних правил спілкування. Мислитель зауважив, що цю свою головну роль воно виконуватиме за умови, якщо своїми приписами відповідатиме вимогам природного права. Природне право — це веління здорового глузду, адекватні людській природі і природі речей. Його джерелом є розумна природа людини, як соціальної істоти, яка прагне до спілкування.

49.Розвиток теорій природнього права у Томаса Гоббса.

Томас Гоббс (1588-1679). Його твори: «Левіафан, або мате­рія, форма і влада держави церковної та громадянської» та «Про громадянина». Гоббс одним із перших, порушивши корпоративність суспільної свідомості, висунув і захистив ідею індивідуальних прав людини. Гоббс розглядає людину як час­тину природи, функції якої принципово зводимі до найпро­стішої (механічної) форми руху, а закони розуму як природ­ної властивості людини - до законів математики.

Розв'язуючи проблему виникнення держави, Гоббс за висхідний принцип своєї теорії взяв твердження, що пер­винними елементами суспільної матерії є індивіди, а соці­ально-державні структури, що виникають унаслідок їхньої суспільної діяльності, існують як певна надбудова над ни­ми. Він твердив, що поняття загального чи суспільного блага в реальному світі не існує — це сфера фантазії. Необмежену владу держави Гоббс поши­рював як на поведінку людей, так і на їх погляди та пере­конання і переконував, що без державної влади усі заклики до дотримання вимог моралі є марними. Отже, згідно із вченням Гоббса держава є результатом суспільного догово­ру. Договір між людьми увінчується вибором правителя або верховного органу — від цього залежить форма правління - який і стає на заваді війні. Тільки держава з допомогою закону здатна приборкати людські інстинкти й пристрасті і створити умови мирного співіснування для людей.

Відправним моментом у вченні Гоббса про право є аксі­ома про природну рівність людей. Від природи всі вільні і рівні. Здатність мати свободу вибору і вчинку - є, згідно з Гоббсом, природне право. Політичним засобом здійснення природного права є позитивний закон. Мислитель підкрес­лював, що право - це свобода вибору і дії, а закон - це при­пис (наказ), що дозволяється, а що забороняється чинити.

Гоббс підкреслював, що сила держави і влада закону мають виправдання лише з огляду на безпеку індивіда, а отже немає ніякої розумної підстави для покори владі окрім сподівання, що це дасть підґрунтя для більшої особистої ви­годи. Відтак люди, об'єднуючись у державу, спільно діють задля добра, проте діючи як слуги власної безпеки. Держава виступає лише засобом приборкання страстей у досягненні миру і є водночас засобом сходження до Царства Божого через спокуту, розкаяння, хрещення і спасіння.

Неабияке значення мають думки Гоббса про необхідність пошуку шляхів і методів встановлення і збереження миру між державами. Одним з таких шляхів він вбачав у підпи­санні і дотриманні мирних угод та дотримання обов'язкового правила: не роби іншому того, чого ти не бажав би собі.