56.Вчення Гегеля про державу і право.

Держав­но-правова тематика висвітлена ним у працях «Конституція Німеччини», «Про наукові способи дослі­дження природного права, його місце в практичній філо­софії і його відношення до науки про позитивне право», «Феноменологія духу», «Філософія духу», «Філософія пра­ва» та ін. Гегель не ставив на меті давати вказівки, якими повинні бути держава і право. Він здійснив ґрунтовний на­уковий аналіз їх сутності в рамках розв'язання однієї з центральних проблем своєї філософії - проблеми свободи, проаналізувавши зміст поняття свободи як конкретно-істо­ричного явища. Для нього свобода - не ідеал, до якого має прагнути людство, і не пройдений, назавжди втрачений етап, а дійсність, актуальний стан суспільства.

Наявним буттям свободи у реальному житті є право. Конкретною формою вираження права є закон, який обме­жує свавілля. Втіленням ідеї свободи і права є держава.

Ідея держави розкривається Гегелем трояко: 1) як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної дер­жави. Йдеться про державний лад, державне право; 2) у від­ношеннях між державами як зовнішнє державне право; 3) держава як дійсність конкретної свободи (окрема держа­ва) у всесвітній історії.

Політична держава підрозділяється на три різні влади, якими є: законодавча влада, урядова влада і влада государя.

Гегель, в цілому погоджуючись з ідеєю своїх попередників, вважає належний поділ влади в державі гарантією публічної волі. Вважає точку зору самостійності влади і її взаємного обмеження помилковою, оскільки при такому підході передбачається взаємна ворожість кожної влади, їхні взаємні побоювання і протидії. Він виступає за обмежену єдність різної влади, при якій усі влади виходять з цілого і є його “постійними членами”. У пануванні цілого, у залежності і підпорядкованості різної влади державній єдності і складається, за Гегелем, внутрішній суверенітет держави.

Гегель критикує демократичну ідею народного суверенітету й обґрунтовує суверенітет спадкоємного конституційного монарха. Пояснюючи характер компетенції монарха, зазначає, що в упорядкованій конституційній монархії об'єктивна сторона державної справи визначається законами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне “я хочу”.

Урядова влада, куди Гегель відносить і владу судову, визначається як влада, що підводить особливі сфери й окремі випадки під загальне. Задача урядової влади - виконання рішень монарха, підтримка існуючих законів і настанов. Члени уряду і державна чиновницька бюрократія характеризуються як головна складова частина середнього стану, в якій зосереджені державна свідомість і освіченість. Вихваляючи чиновництво, Гегель вважає його головною опорою держави “у відношенні законності й інтелігентності”.

Законодавча влада, по характеристиці Гегеля, - це влада визначати і встановлювати загальне. Дві палати складають законодавчі збори. Палата перів формується за принципом спадковості і складається з власників майоратного маєтку. Палата ж депутатів утворюється з іншої частини громадянського суспільства, причому депутати виділяються по корпораціях, громадам, товариствам тощо, а не шляхом індивідуального голосування.

Гегель відстоює принцип публічності суперечок у палатах установчих зборів, свободу друку і публічних повідомлень.

За Гегелем, народ без державного устрою не має власне ніякої історії. Всесвітня історія для німецького фі­лософа розгортається передусім як поступ державних форм. Власне ж в історії людства Гегель виділяє три основні фази: східну, античну (греко-римську) та германо-християнську.

Східний світ виступає для Гегеля як деспотизм або неістинна монархія, бо свободним там є лише один - деспот. Загальне свавілля дикого стану замінене інди­відуальним свавіллям правителя, яке й розглядається як закон. Власність, сім'я, державність не мають індивідуалі­зованих форм, розчиняючись у всезагальному.

Природним для античного суспільства німецький філо­соф вважає демократичний або аристократичний устрій, коли вільні лише окремі люди, а більшість цього блага по­збавлена. В антич­ному світі свобода визнається вже не за одним, а за декількома та за багатьма .

І лише у християнстві, що виникає в надрах античного світу, згідно із поглядами Гегеля, особа в царині релігійного буття знаходить саму себе і свою духовну свободу. Людина тут визнається конкретною особою і водночас образом Бо­жим, вона є і самоціль, і самоцінність, що має призначення для вічності.

Лише у середньовічному германсько-християнському світі, на думку Гегеля, свобода, мораль вперше цілком і неподільно поєднуються з індивідом як таким, а свобода усвідомлюється як надбання всіх. Тут здійснюється прин­цип дійсної монархії, в системі якої всі вільні.

Європейська державність як поступове здійснення свобо­ди всіх має бути монархією. Тобто Гегель мав на увазі конституційну монархію, засновану на принципі поділу властей.Тільки в умовах конституційної монархії, згідно із логі­кою мислителя, можливий найвищий вияв ро­зумної свободи. Він мав на увазі свободу не окремого ін­дивіда, чи держави, а органічно цілісну свободу - свободу державно-організованого народу, яка інтегрує в собі свободу окремих індивідів. Тут всі відносини опосеред­ковані правом і мають правовий характер.

Тільки державно-організований народ, на думку Гегеля, має всі підстави створити громадянське суспільство. Він підкреслював, що громадянське суспільство — це опосеред­кована через працю система потреб, яка ґрунтується на принципі панування приватної власності й на загальній формальній рівності людей.

Отже, на погляд Гегеля, істинного розуміння свободи і можливості її досягнення та реалізації індивід набуває в державі, бо держава - це втілення ідеї свободи і права. Право - це наявне буття свободи. Йдеться про справжню позитивну свободу, яка передбачає обмеження, проте не яке завгодно, згідно із Гегелем, а цілком певного типу - розумне обмеження. В цьому сенсі право виступає як міра свободи. Конкретною формою вираження права (особли­вим правом держави) є закон. Втілене в законі право набу­ває всезагальності і регулює зовнішні аспекти суспільних відносин. Отже, насамкінець, згідно із Гегелем, право є мі­рою формально визначеної свободи.