65. Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"

Розгляд комплексу поглядів Леніна на державу і владу треба починати з питання про класову природу держави. Сугуба класовість — уроджена, невід'ємна і всевизначальна, по Леніну, риса такого соціального встановлення, яким виступає держава. Вона внутрішньо притаманна йому в силу декількох причин. Перша на них - втілення в державі антагонізму класів, що розколов суспільство з часу утвердження в ньому приватної власності і суспільних груп із суперечливими економічними інтересами. Друга причина, під дією якої держава є по своїй природі класовим установленням,—комплектування апарату держави обличчями із середовища пануючого класу. Ленін разом з тим відзначає, що аж ніяк не весь державний апарат заповнюють суцільно одні тільки вихідці з цього класу. Склад адміністрації російського самодержавства служить йому прикладом того, що бюрократія (особливо зайняте відправленням виконавських функцій чиновництво) може рекрутуватися також з інших соціальних шарів.

Третя причина, що робить державу, відповідно до Леніна, організацією наскрізь класовою — здійснення державною машиною політики, бажаної і вигідної головним чином панівному класу, що відповідає його корінним -економічним, політичним й ідеологічним інтересам.

Конкретний зміст феномена «диктатура класу» Ленін бачить таким, по-перше, диктатуру визначеного класу складає його влада, тобто здійснюване їм панування над всіма іншими соціальними групами, незаперечне підпорядкування дій усіх членів суспільства. По-друге, подібна диктатура містить у собі опору влади пануючого класу прямо на насильство, застосовуване у всіляких формах. Момент насильства Ленін особливо виділяє в якості одного з необхідних диктатури. По-третє, неодмінною ознакою диктатури класу є її цілковита «розкутість», зроблена незв'язаність якими б то не було законами.

Ленін мислить акцію руйнування буржуазної державності дуже конкретно. У першу чергу як зламування бюрократичних і військових інститутів державної влади, ліквідацію репресивного апарата, як заміну на ключових посадах керування держави колишніх чиновників вірними ідеї революції представниками робітничого класу. Але справа цим не обмежується.

Пролетаріат засновує власна держава не для установлення волі в суспільстві. Йому воно потрібно для насильницького придушення своїх супротивників. У супротивники пролетаріату записуються не тільки фабриканти і купці, поміщики і куркулі, царські чиновники, буржуазна інтелігенція, але і ті, хто їх так чи інакше обслуговував. Поверх того, у супротивники пролетаріату зараховуються також хулігани, шахраї, спекулянти, марудники, бюрократи, ледарі, усі люди, що підпадають під буржуазний вплив.

При такому підході майже кожен росіянин міг виявитися ворогом пролетаріату, від яких робітничий клас повинен очистити російську землю. Ленін є самим рішучим прихильником терористичних методів для здійснення пролетарської диктатури. Причому не тільки в умовах безпосереднього збройного протиборства непримиренних соціально-політичних сил. Він навіть наполягає на розширенні терору в мирні роки, що наступили після здобутої більшовиками військової перемоги, після завоювання ними Росії. Послідовники Леніна розділяють його погляд на органічність терору диктатурі пролетаріату.

Звичайно, Ленін розуміє, що диктатура пролетаріату має потребу у своїй державі, централізованій організації насильства, не єдино лише заради проведення політики терору стосовно всім неугодним новій владі обличчям і групам. Ленін і намагається переконати в тім, що диктатура пролетаріату в політичній області, пориваючи з буржуазним демократизмом, забезпечує «максимум демократизму для робітників і селян». Максимум цей досягається енергійним відстороненням визискувачів, усіх супротивників пролетаріату від участі в політичному житті.

Державною формою диктатури пролетаріату, залучення трудящих у політичне життя повинна бути Республіка Рад. Конструювання зразка такої республіки вважалося одним з відкриттів, зроблених Ленін у політичній теорії.

Роль комуністичної партії в загальному механізмі пролетарської державної влади Ленін визначає так: «Диктатуру здійснює організований у Раді пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків». У свою чергу, самою партією керує Центральний Комітет. Усередині нього утворяться ще більш вузькі колегії (Політбюро, Оргбюро).