50.Політико-правові погляди б. Спінози.

Спіноза (1632-1667) - перший здійс­нив системний аналіз демократії, як форми реалізації лю­диною потреби свободи. Відомими його працями є «Бого­словсько-політичний трактат» і «Політичний трактат».

Свою державно-правову концепцію Спіноза розвинув, спираючись на ідеї природного права і суспільного догово­ру. Спіноза проголосив свободу вищою цінністю, на досягнення якої мають спрямовуватися усі зу­силля суспільства .

Згідно із Спінозою субстанцією буття є природа як фун­даментальна цілісність, першопричиною і самопричиною якої є Бог. Бог не становить собою надприродної істоти, бо зливається з субстанцією (природою) і є творчим виявом її буття. Маючи абсолютну свободу, зумовлену власною по­требою, Бог одушевляє природу, наділяючи всі пред­мети і явища реальної дійсності свободою. Свобода - це рух усіх речей і явищ до утвердження свого буття. Людина є часткою природи, але на відміну від інших природних сфер має духовні потенції, тобто здатність до мислення. Як і будь-яка частка природи вона наділена свобо­дою - природною потребою рухатися у напрямку до утвер­дження свого буття.

За вченням Спінози держава - це добровільне об'єднан­ня людей, яке виникає на основі суспільного договору, ме­тою якого в дійсності є свобода. Подібне об'єднання від­бувається відповідно до вимог природного права сферою впливу якого є діяльність людини в межах природних можливостей ствер­дження її буття(свободи).

Керуючись розумом, люди добровільно передають част­ку своїх природних прав державі, погоджуючись на підкорення верховній вла­ді. Спіноза вказав на закономірність, яка за необхідності випливає із подібного стану речей. Він констатував: чим більше своїх природних прав людина передає верховній владі, тим більше потрапляє в залежність від неї, тим мен­ше залишається у неї індивідуальних прав, що може привес­ти до повної втрати свободи. Це відбувається завдяки тому, що межі авторитету верховної влади повністю збігаються із межами її реальної сили.

Найкращою державною формою організації суспільства, на думку Спінози, демократія у формі республіки (спільної справи). Ця форманайбільш наближена до свободи вже тому, що джерелом влади в де­мократичній республіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджується верховна влада.

51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.

Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) першим здійснив систематизацію державно-правових знань ХУШ ст. на нових засадах природного права і договірних теорій держави, і посів провідне місце завдяки теоретичному обґрунтуванню ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову, яку як ідею «змі­шаного правління» розробляли свого часу Арістотель, Цицерон, а пізніше Дж. Локк. Свої погляди Монтеск'є виклав у трьох працях: «Перські листи», «Роздуми про причини величі і занепаду римлян», «Про дух за­конів».

Вихідною тезою теорії Монтеск'є є визнання свободи людини-громадянина, найбільшу небезпеку для якої стано­вить державна влада, а особливо ті умови, що породжують можливість зловживання нею. Проти такого зловживання він пропонує запровадити механізм, у якому одна влада врівноважує іншу, щоб запобігти можливості зосередження усієї повноти влади в державі у руках однієї людини або групи керівних осіб.

Мислителі XVII ст. розглядали поділ влади як врівно­важування суспільних та економічних інтересів і класів, як противагу крайній централізації, та як нагадування про те, що жодна політична організація не працюватиме, якщо не засновуватиметься на взаємоповазі й чесній взаємодії її частин. На відміну від цих поглядів Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ влади пов'язав із конституцією держави. Цим Монтеск'є поділ влади звів у систему правових стриму­вань та врівноважень, підкреслюючи, що поділ влад за­безпечить верховенство закону. Це було новим у доктри­ні щодо поділу влад.

З метою розв'язання дилеми «право» і «закон» Мон­теск'є ввів до своєї теорії категорію «дух законів». Метою права є свобода, рівність, безпека і щастя усіх людей. Позитивний закон передбачає об'єктивний характер справед­ливих відносин. Взірець абсолютної справедливості, який передує позитивному закону, створює природа. Природний закон мислитель тлумачить у просвітницькому ду­сі, як «людський розум, що править народами». Проте Мон­теск'є виявляє намір пов'язувати дію закону, що детермі­нує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (гео­графічними факторами) обставинами.

Користуючись сучасною науковою термінологією, мож­на стверджувати, що Монтеск'є звернув увагу на досить актуальну для сьогоднішнього дня проблему. Йдеться про те, що попри певні загальні закономірності розвитку істо­ричного прогресу, які обов'язково знаходять своє втілення в законі, законодавець мусить враховувати і ментальність народу (власне розуміння народом справедливості). Враху­вання рис ментальності народу в процесі законотворення є запорукою створення справедливих, в інтересах загалу за­конів і успішного втілення їх приписів у життя.

Виникнення держави Монтеск'є пов'язував з об'єктив­ними процесами розвитку суспільства. На його думку, держава виникає тоді, коли виникає приватна власність, розподіл багатств, що веде до антагонізмів у суспільстві.

Монтеск'є був переконаний, що майбутнє держави пов'язане з полі­тичною свободою, що забезпечується поділом влад і на підставі цього твердження дає визначення держави. Дер­жава - це суспільство, в якому діє закон (як бачимо Мон­теск'є не протиставляє і суспільство, і державу, тобто не розглядає останню як інституцію). Найважливішим засо­бом державної організації суспільства й порядку в ньому, на думку Монтеск'є, є державне законодавство, а одним із провідних підрозділів будь-якої держави є її законодав­чий орган.